Грузинський Дато і російський Голіаф: дива не буде

Останній спалах конфлікту в Південній Осетії — хрестоматійний приклад сучасної війни, яка може розпочатися, розгорнутися і практично вирішитися за одну добу. Ранок п’ятниці застав нас звісткою, що грузини обстріляли свою бунтівну провінцію, і переможними реляціями грузинських генералів, що ціла Південна Осетія зайнята їхніми військами. А вже надвечір, коли до конфлікту масово підключилися російські танки й літаки, стало ясно, що самотужки грузини не здатні втримати не те що Цхінвалі, а й Південну Осетію та ще заодно Абхазію. І зовсім зрозумілим став факт, що в сучасному світі дипломатія має йти далеко попереду армійських авангардів. Якими є збройні сили противників, задіяні в Південноосетинському конфлікті? Чим загрожує Грузії продовження конфлікту?

Хочеш миру — готуйся...

Після «революції троянд» на початку 2004–го року, коли Грузія позбулася Едуарда Шеварнадзе і почала відцентровий рух геть із російської орбіти, військовий бюджет маленької країни виріс утричі порівняно з попереднім 2003–м: з 30 до майже сотні мільйонів доларів. Наступними роками він не те що зростав, а просто «скакав», поки не досяг минулого року близько 1,2 мільярда доларів — близько 15% бюджету країни. І це для армії чисельністю в 37 тисяч. Для порівняння: на 149 тисяч українського війська наша країна виділяє 2 мільярди доларів — 1,07% свого бюджету. Проголошений новим керівництвом країни чіткий курс на вступ Грузії до НАТО і підтримка його 72,5% грузинів на цьогорічному референдумі, територіальні проблеми, які супроводжують країну з моменту здобуття незалежності та історично недружнє оточення спонукали президента Саакашвілі та його команду шукати шляхів до ефективнішого війська.

На допомогу прийшли США зі своєю Грузинською програмою тренування й оснащення (GTEP). Американці витратили 64 мільйони доларів на професійне навчання й тренування грузинських солдатів, яке проводили інструктори з елітних підрозділів армії США: рейнджери (повітряно–десантні війська) та морська піхота. Програма не пердбачала передачі грузинам великої зброї чи техніки, лише американські уніформу, дрібну зброю, засоби зв’язку, тренувальне, медичне обладнання, пальне та будматеріали. Програма GTEP дала грузинській армії її найкращі батальйони: 12–й «Командос», 23–й Сачхерський гірськострілецький, 11–й Те­лав­ський легкої піхоти, 13–й Шавнабадський легкої піхоти і змішану бронетанкову роту на десяти танках та десяти бронетранспортерах — разом програму пройшли дві тисячі грузинських солдатів. Пізніше, у 2005—2007–му, за новою американською програмою «Забезпечення операцій стабільності» елітне навчання пройшли ще три тисячі грузинів. Американці мали в цьому свій інтерес — усі згадані частини пройшли обкатку, забезпечуючи американські операції стабільності в Іраку, а до кінця цього року грузинське військове керівництво планувало надіслати свій невеликий контингент ще й до Афганістану. Проте обставини склалися інакше, і коли стало ясно, що в Південній Осетії доведеться воювати з росіянами, Грузія мусила поспіхом виводити 2000 чоловік своєї найкращої піхоти з Іраку. У січні цього року Грузія розпочала повне переозброєння своєї армії з автоматів Калашникова на висококласні американські автоматичні гвинтівки М–4, якими і в армії США користується лише «спецназ», і які вважаються кращими за класичні «калаші» та М–16.

«Війна план покаже»

Але піхота — задоволення порівняно дешеве. А на закупівлю великої військової техніки грузинського військового бюджету таки не вистачає. Наслідки цього почали дослівно «бити» по Грузії вже з перших годин конфлікту. Країна безпомічно підставилася під удари російських бомбардувальників Ту–22 та штурмовиків Су–25. Якщо перші літають на великих висотах, і їх дістати важче, то «сушки» буквально «ходять по головах», і їх збивають за допомогою звичайних переносних зенітно–ракетних комплексів, що стріляють із плеча однієї людини. Росіяни масово використовують Су–25 для бомбардувань Грузії, бо знають: сили протиповітряної оборони Грузії вкрай слабкі. На їх озброєнні кілька десятків застарілих радянських зенітно–ракетних комплексів різних типів. Щоправда, з радарами краще, є навіть один екземпляр «прославленої» свого часу української «Кольчуги». Та вони дають можливість тільки спостерігати. Втім грузинам таки вдалося дістати російських «пташок»: за підтвердженою самими росіянами інформацією — один Ту–22 і один Су–25. Грузини ж малюють собі на фюзеляжі 12 зірочок за збиті російські літаки. Оскільки росіяни грузинів такого «не вчили», одразу з’явилася чутка, що саме українські РЛС засікли російські літаки, а закуплені в Україні ЗРК їх збили, чого українська сторона не підтверджує, проте й не спростовує. Винищувальної авіації в Грузії немає взагалі — лише ті ж штурмовики Су–25, які, модернізовані ізраїльтянами, дістали назву «Мміно».

Колона бронетехніки, яку росіяни ввели у Південну Осетію, нараховувала близько 150 танків і бронетранспортерів. У всій грузинській армії 210 уже застарілих танків другого покоління Т–72, коли всі сучасні армії, в тому числі російська, перейшли на танки третього покоління. Також є 35 танків Т–55 1951 року випуску — металобрухт на гусеницях. Навіть якби всі грузинські танки вступили в бій із росіянами в Цхінвалі, це була б піррова перемога, бо в росіян танків тисячі — найбільше серед армій світу.

Не краще повелося й військово–морському флоту Грузії. Кораблі Чорноморського флоту Російської Федерації заввиграшки потопили і вивели з ладу ракетні катери «Тбілісі» та «Діоскурія» — тільки вони в грузинському флоті могли претендувати на горде звання «військових кораблів». Залишається гадати, на що сподівалися в грузинському генеральному штабі, коли починали артобстріл Південної Осетії, і чи не передбачали такого розвитку подій. «Складається враження, що ні з грузинського, ні з російського боку від початку не було чіткого плану бойових дій, і все розвивалося спонтанно, — вважає провідний експерт воєнних програм Центру Разумкова Олексій Мельник, — останні події змушують по–новому подивитися на намагання України приєднатися до Північноатлантичного альянсу. Позаблоковий статус варто переглянути і обрати, все ж таки, блоковість».

АРСЕНАЛ

Основні «дійові особи»

Танк Т–72, основний танк грузинської армії. Росіяни в Південній Осетії використали майже стільки бронетехніки, скільки всього має на озброєнні грузинська армія.

Реактивна система залпового вогню БМ–21 «Град», саме з неї грузинська армія обстрілювала Південну Осетію в перші дні конфлікту.

Штурмовик СУ–25. Ще напередодні введення грузинських військ до Південної Осетії російські ВПС почали завдавати ударів по Грузії саме цими літаками.

Ракетний катер «Тбілісі», флагман грузинського флоту. Потоплений вогнем російських кораблів Чорноморського флоту, які, ймовірно, базуються в Севастополі.

Tу–22 — російський дальній надзвуковий бомбардувальник. При величезній висоті, на якій він працює, грузинам вдалося збити один його екземляр.