Ганна Омелянівна Буба, яка мешкає у селі Золоте Дубровицького району Рівненської області, скаржиться, що у Пенсійному фонді її не хочуть визнавати ветераном війни. «Я — уродженка Київської області, — пише пані Ганна. — Під час війни в 1944 році працювала в колгоспі, про що маю документи. В 1949 році за направленням Міністерства освіти я поїхала працювати в Рівненську область, де і проживаю в цей час. Коли вийшов Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про який ви писали, я на нього не звернула уваги. А коли моя колега з Хмельницької області, яка теж за направленням приїхала на Рівненщину на вчительську роботу, отримала статус учасника війни, я почала оформляти документи». Проте пільг нашій читачці так і не дали. «Коли я звернулася за консультацією до Пенсійного фонду Дубровицького району, — розказує Ганна Омелянівна, — мені відповіли, що цей закон не поширюється на Рівненську і Волинську області. А як же тоді Хмельницька і Тернопільська, де цей закон діє?».

Соціологічні опитування, як правило, фіксують доволі низький рівень довіри українців до силових відомств, до органів судової влади. На відміну від, скажімо, церкви, яка у подібних рейтингах посідає зазвичай першу сходинку. Втім Богу залишимо Богове, а самі повернемося на грішну землю. А конкретніше — до проблем судів та суддів. Отже, чи можна вважати суддів «поганими» та з чистим сумлінням затаврувати цю категорію службовців як не гідних народної довіри абощо? Слід визнати, що у непоодиноких випадках (і це випливає хоча б із правових нарисів «України молодої») служителі правосуддя бувають, що називається, не на висоті і показують себе не з кращої сторони. Проте, по правді кажучи, на наших же сторінках трапляються розповіді і про глибоко порядних та достойних (за свої чесноти, до речі, і гнаних) представників суддівської когорти.

У Луганську відбулася презентація Соціологічної лабораторії Луганської академії внутрішніх справ. Власне, ця лабораторія де-факто працює з дня заснування академії більше 10 років тому, і «Україна молода» кілька разів повідомляла про результати деяких її досліджень громадської думки Луганщини. Однак тоді дослідження проводилися на громадських засадах. Тепер лабораторія отримала офіційний статус як підрозділ кафедри кримінології ЛАВС. Очолив її кандидат філософських наук Евген Гнатенко — до речі, пасерб загиблого в 1997 році власного кореспондента «Киевских ведомостей» Петра Шевченка.

Сьогодні нашу етику визначає життя в межах району. Тому кодекси, звичайно, — річ корисна, але треба враховувати реалії», — відверто сказала журналістка з районної комунальної газети при обговоренні Кодексу журналістської етики Сумщини. Справді, етичний кодекс фаху досить часто може не збігатися з місцевим чи містечковим уcтроєм. А як же думка начальства; а як же нюанси життя місцевих «великих», про які знають всі, але обговорюють все на тій же кухні; як звичка місцевих ЗМІ дослухатися до того, що скажуть «керівні й спрямовуючі»? Не врахуєш — не вживешся...

Кримінальні авторитети — нині доволі популярні «герої», причому не лише суспільно-політичних газет чи новин телеканалів (тобто тих джерел, де «работники ножа и топора, романтики большой дороги» подаються як документальний сюжет). Про них іще складають кіносценарії, знімаєть багатосерійне «мило», пишуть книжки. (Одна з останніх, до речі, щоб не бути голослівними — Світлани Зоріної — «Кримінальний Київ некримінальним поглядом» — широко і галасливо презентувалася на початку осені в київській «Букві». Книжка якраз «про це», про життя-буття кримінальних братчиків, при цьому твір у Зоріної вийшов, відверто кажучи, ніякий, але з претензіями на проникнення у психологію злочинців тощо, хоча для нас важливим є винятково вибір теми — а він доволі показовий).

Напередодні 31 грудня, безумовно, вартувало б підбити підсумки (щодо правової ситуації в країні) за весь рік. Це завдання є і простим, і нелегким водночас. Нелегким, бо занадто великий пласт інформації довелося б підняти та репрезентувати на сторінках газети. Простим — тому що досягнень у правовій царині, вартих згадки (а значить, і схвалення) — обмаль. Власне, навіть не обмаль, а просто-таки нуль. Для того, щоб уявити собі цей нуль, достатньо подумки «пройтися» по усіх резонансних справах, актуальних на сьогоднішній день, де слідство не просунулося ні на йоту, попри всі гучні виступи та спокусливі обіцянки. І це лише малесенька верхівка айсберга, бо наївним було б думати, що на тлі закляклої у абсурдно-суперечливих заявах справі Гонгадзе успішно розслідується справа, скажімо, громадянина N, який отримує належну йому правову допомогу в повному обсязі. Ні, невдачі та збої нашої правової та правоохоронної систем очевидні як у «малому», так і у «великому». І тут не треба себе обманювати.

Репресії... По-іншому важко оцінити масове звільнення кваліфікованих кадрів у Запорізькому держуніверситеті. Потому, як призначений навесні виконувачем обов'язків ректора Валерій Савін взявся «оптимізовувати» колектив, стало зрозуміло, що вектор звільнень спрямований на симпатиків В'ячеслава Толока, відстороненого від ректорства. Професор Толок, відомий своїми симпатіями до «Нашої України», спробував було долучитися до виборів ректора, однак не встояв перед не тільки адміністративним тиском і зняв свою кандидатуру. Виконувач обов'язків подбав про зміну делегатів на звітно-виборчу конференцію трудового колективу, і тому його перемога над конкурентом, мешканцем Києва, була прогнозованою.

Прийдешні новорічні свята вже, схоже, накладають свій відбиток на новостійну наповненість дня сьогоднішнього. Хоча, здавалося б, дещо зарано... Впадання в аполітичну сплячку в Україні відбувається наприкінці грудня і сягає початку лютого, але ж перший зимовий місяць щойно почався... Проте коло подій, про які повідомляють інформагентства, змушує відверто нудьгувати. Приміром, Лазаренко відмовився від свого заокеанського адвоката (Гарольда Розенталя). Чому — незрозуміло. «Вціліла» на своїй посаді «адвокатеса» Павла Івановича Марина Долгопола подію коментувати відмовляється. (І це при тому, що, як повідомляла «УМ» з посиланням на знаючі джерела, адвокати екс-Прем'єра, які приїжджали в Україну в складі американської групи слідчих, зібрали навдивовижу добротну інформацію саме для захисту Лазаренка, опитавши українських свідків. Проте слід розуміти так, що пан Розенталь пану Лазаренку чимось таки не вгодив).

Минулого місяця на сторінках «УМ» було розміщено статтю про 14-річну Надю Буток, дівчинку, яка шукає сімейного затишку. Використовуючи відомий штамп, можна сказати, що не встигла на нашій газеті ще висохнути фарба, як до редакції вже почали надходити листи та дзвінки із пропозиціями для Наді. Під враженням від почутого та прочитаного, ми зайвий раз переконалися, що, власне, це — історія не лише окремої дівчинки, а й багатьох її друзів по нещастю, оскільки в Україні багато дітей, які мріють про родинне спілкування і тепло, але біда в тому, що вони не знають, до кого і куди звернутися. Це чудово розуміють і наші читачі. Тому сподіваємося, що наступні рядки стануть у пригоді не лише нашій героїні.

«Континент» — це радіостанція, в чиї анали вписано ім'я Георгія Гонгадзе (а відтак це ще й стале сприйняття «Континенту» як опозиційного ЗМІ). «Континент» — це також тривале змагання з Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення за ліцензію, право на яку директор підприємства Сергій Шолох нині відстоює в Євросуді. Останні кілька тижнів «Континент» плюс Шолох — це ще й об'єкт нецивілізованої атаки з боку невідомих, які представляються то працівниками податкової міліції, то представниками прокуратури. «Протягом останніх тижнів я неодноразово помічав підозрілих людей як біля будинку, де я живу і працюю, так і в інших місцях, де мені доводиться бувати для виконання службових обов'язків. Також під час розмов по телефону я помічав незвичні звукові ефекти. Це наводило мене на думку, що за мною встановлено зовнішнє стеження, а телефонні розмови прослуховуються», — написав Шолох у заяві на ім'я Генпрокурора Васильєва. У розмові з «УМ» Шолох зазначив, що остання «обойма» неприємностей спіткала його невдовзі по тому, як, будучи викликаним на допит по «справі Гонгадзе», він опізнав людину, що свого часу була куратором стеження за Георгієм. Цією людиною виявився заступник Олексія Пукача полковник Володимир Бернак. Після цього помешкання Шолоха взяли в облогу люди, які не називають своїх прізвищ (крім одного, що нібито зветься Ігор Валерійович Кражан), але наполягають на тому, що всі вони представляють податкову адміністрацію, у зв'язку з цим вимагають впустити їх начебто з перевіркою або ж з'явитися до них, на місце, яке вони вкажуть...