Сергій Шолох: Єдиний захист — уголос заявити, що мене переслідують

25.11.2003
Сергій Шолох: Єдиний захист — уголос заявити, що мене переслідують

(з сайту «Громадського радiо».)

      «Континент» — це радіостанція, в чиї анали вписано ім'я Георгія Гонгадзе (а відтак це ще й стале сприйняття «Континенту» як опозиційного ЗМІ). «Континент» — це також тривале змагання з Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення за ліцензію, право на яку директор підприємства Сергій Шолох нині відстоює в Євросуді. Останні кілька тижнів «Континент» плюс Шолох — це ще й об'єкт нецивілізованої атаки з боку невідомих, які представляються то працівниками податкової міліції, то представниками прокуратури. «Протягом останніх тижнів я неодноразово помічав підозрілих людей як біля будинку, де я живу і працюю, так і в інших місцях, де мені доводиться бувати для виконання службових обов'язків. Також під час розмов по телефону я помічав незвичні звукові ефекти. Це наводило мене на думку, що за мною встановлено зовнішнє стеження, а телефонні розмови прослуховуються», — написав Шолох у заяві на ім'я Генпрокурора Васильєва. У розмові з «УМ» Шолох зазначив, що остання «обойма» неприємностей спіткала його невдовзі по тому, як, будучи викликаним на допит по «справі Гонгадзе», він опізнав людину, що свого часу була куратором стеження за Георгієм. Цією людиною виявився заступник Олексія Пукача полковник Володимир Бернак. Після цього помешкання Шолоха взяли в облогу люди, які не називають своїх прізвищ (крім одного, що нібито зветься Ігор Валерійович Кражан), але наполягають на тому, що всі вони представляють податкову адміністрацію, у зв'язку з цим вимагають впустити їх начебто з перевіркою або ж з'явитися до них, на місце, яке вони вкажуть...

 

      — Сергію, чи погодишся ти з тим, що коли з підприємством починає «працювати» податкова, то тиск iз боку її працівників (оті всі набридливі дзвінки, грюкання в двері, погрози-попередження) може бути абсолютно однаковим як по відношенню до опозиційного ЗМІ, так і, скажімо, до фабрики з виробництва шкарпеток? Тобто, можливо, що у випадку з радіостанцією «Континент» не обов'язково повинна спрацьовувати саме політика...

      — Справа в тому, що, з одного боку, перевіряти підприємство — це, дійсно, право податкової. Але з другого — планова перевірка в нас відбулася у травні 2001 року. Тоді, як це і має бути за законом, був надрукований перелік ЗМІ, які планувалось перевірити, нас у тому списку поставили на травень. Потім приходили до нас п'ять разів — і це при тому, що ми на єдиному податку, тобто платимо десять відсотків від прибутку. У нас усе настільки прозоро, що неможливо щось вкрасти абощо: прийшов прибуток — тисяча гривень, ми з неї сто заплатили, ось і все. Ми навмисно перейшли на цей єдиний податок, відмовились від ПДВ, тепер платимо в десять разів більше, але плюс у тому, що нас дуже важко зачепити... Наступна планова перевірка має бути у 2004-му, ми її чекаємо і не боїмось. Але коли приходить перевірка позапланова, то для неї законодавство визначає певні причини: заведена кримінальна справа абощо — в цілому цих причин зовсім не багато. І ось я що хочу знати: який привід є для цієї позапланової перевірки? Бо мені вже три тижні дзвонять люди (нібито з податкової) і вимагають, щоб я з документами кудись до них прийшов. Я їм кажу: «Ви мені спочатку дайте постанову про перевірку». Я б тоді цю постанову дав юристам — хай подивляться, чи є ця вимога законною. (До Гії, згадаймо, свого часу так прийшли, показали документи якісь міліцейські і забрали його...) Чому мені не можна надіслати виклик, де буде стояти печатка і підпис, і адреса офісу податкової міліції, щоб я був упевнений у тому, куди я йду? За таких умов я готовий співпрацювати зі слідством, чи як це в них називається...

      — А які від тебе вимагають документи в телефонній розмові?

      — Чітко про це ніхто не говорить. Мені сказали, що колишній вже Генпрокурор Піскун отримав від Бориса Холода (голови Нацради з питань телебачення та радіомовлення. — Авт.) листа від 17 вересня цього року, в якому Холод нібито вимагає вжити негайних дій щодо припинення мовлення радіо «Континент». Цей лист був спущений на районну прокуратуру, та передала його в податкову міліцію, тому вони цим і займаються — така-от версія. Наскільки я розумію закон, це все неправильно і незаконно, тому що Генпрокуратура, отримавши такого листа, мала б написати Холоду: «Шановний Борисе Івановичу, згідно із законодавством України, припинення діяльності засобу масової інформації відбувається виключно за рішенням суду або його засновників». На сьогоднішній же день немає ані рішення суду, ані я як засновник не приймав такого рішення. Замість такої відповіді мене починають видзвонювати, не представляючись до того ж, і, коли дружині моїй ввечері двері вибивали, вони так само відмовились назвати свої прізвища чи посади...

      — А чому твоя дружина не викликала міліцію? Навіть якщо ті, хто за дверима стояв, насправді були з податкової міліції, ти ж знаєш, як наші силові структури «люблять» одна одну. Тож «просто» міліція податкову чи псевдоподаткову цілком могла від дверей відігнати...

      — А тому, що вони мою дружину «розвели»... Мене вдома не було, а дружина почала тим, що за дверима, казати, що не відкриє їм, бо не знає, чи дійсно вони з податкової, чи ні. Тоді вони сказали, що ми, мовляв, зараз викличемо міліцію, і міліція вам підтвердить. А їй потім казав — треба було негайно набирати «02», і нехай би вони там між собою розбирались.

      — І все-таки, повертаючись до початку розмови: ти вважаєш, що довкола тебе відбувається дещо складніше, дещо з глибшим підгрунтям, ніж просто наїзди податкової?

      — Саме так. Тут ще слід додати, що десь 29 жовтня мої друзі (імен я їхніх, із зрозумілих міркувань, називати не буду) мені повідомили, що від керівництва Адміністрації Президента надійшов наказ зробити будь-що, аби я тільки припинив мовити. Такий наказ отримали і в силових структурах, і в податковій. Я довго думав, наскільки це серйозно, і коли мене переконали, що це таки дійсно серйозно, то я з відкритим листом звернувся до Президента. Після цього тиск лише посилився. Мені почали дзвонити, той же Кражан, з яким розмови тривали щоразу десь по двадцять хвилин. А на Форумі журналістів, коли там виступала Корнякова (заступник Генпрокурора. — Авт.) і так красиво говорила про Генпрокуратуру, що я аж пустив сльозу, я поставив їй запитання щодо моєї ситуації. Корнякова сказала, що їй потрібна заява — я написав заяву. В той же вечір подзвонив Кражан і явно нетверезим голосом почав казати: «Кляузи пішеш? Ну, ми тєбя так проверім, на всю жизнь запомніш». Я — йому: «Протверезієш — подзвониш», — і поклав трубку. Він наступного ранку дзвонить: «Так, кагда ми встретімся?». Я сказав, що ми до тих пір не зустрінемось, поки я не отримаю офіційне запрошення.

      — А ти не перевіряв, чи дійсно існує такий Кражан і чи насправді він працює у податковій міліції?

      — Я тому й написав заяву Васильєву, щоб він перевірив, що це за люди мене видзвонюють. Може, вони колись працювали в силових структурах, а тепер уже там не працюють. Скільки разів мені дзвонили, але тільки одного разу висвітився номер, решту разів — нічого, чи це в них там блокування на розпізнавання номерів, чи що?

      — Я правильно тебе зрозуміла, що ти готовий прийти до податкової міліції, але тільки офіційно до їхньої установи і, звичайно ж, у якийсь прийнятний час, тобто, скажімо, протягом робочого дня?

      — Так, і обов'язково зі своїм адвокатом, щоб не потрапити в ситуацію, коли мене будуть «розводити» пунктами якоїсь там постанови, а я не буду знати, що на це відповісти.

      — То, може, так і слід зробити — взяти адвоката і піти до податкової, щоб там запитати, чи хотіла їхня «контора» тебе бачити, чи ті люди, які тобі телефонують, не знати відкіль взялися?

      — Ні, бажання такого в мене не виникало. По-перше, тому що в мене багато роботи, а по-друге, тому що великого задоволення від спілкування з податківцями я не відчуваю. Крім того, якщо вони посилаються на лист від Генерального прокурора, отже, вони лише його виконавці, тому я й написав безпосередньо Генеральному прокурору — хай він розбереться, що й до чого. Знаєш, коли мене викликали на допити у справі Гонгадзе — і відразу після того, як Гія зник, і зараз, протягом останніх місяців, коли я опізнавав отих міліцейських генералів, я не наполягав ні на яких повістках. Мені просто дзвонили і казали: «Ви є свідком у справі Гонгадзе...» І у мене не було на це жодних заперечень, бо я точно знав, навіщо мене викликають — я знав Гію, ми з ним разом працювали. Зараз же, коли розмова починається з того, що я незаконно мовлю, то я маю йти підготовленим на цю розмову, і ще я спочатку повинен обов'язково побачити документи з викладенням претензій до мене. Мені казали, що зараз щодо мене іде розробка така: мене повинні викликати на допит, допитати, дати підписати певні документи і на підставі цих документів відкрити кримінальну справу.

      — Яку кримінальну справу?

      — Справу про те, що я займаюся підприємницькою діяльністю, не маючи ліцензії на цей вид діяльності. Всім відомо, що ліцензія «Континенту» зараз розглядається у Європейському суді, бо Верховний Суд влітку цього року ми програли. Але згідно з 9-ю статтею Конституції, Європейська конвенція з прав людини є частиною національного законодавства, а це значить, що Євросуд — остання судова інстанція. Всі юристи мені кажуть, що я веду мовлення законно, але наша правнича казуїстика дозволяє затосувати проти мене закон про підприємницьку діяльність абощо. А за ним виходить, що весь прибуток за той час, поки ми відстоюємо ліцензію, я нібито отримав незаконно, і мене вже можна на п'ять років засадити у тюрму. Але для цього потрібна моя фізична присутність і підпис мій на певних паперах, щоб проти мене можна було порушити кримінальну справу.

      — Давай поговоримо про твої версії, але з позицій скептика. Перша твоя версія — це «версія Бернака». Так, ти опізнав того полковника, який свого часу розпитував тебе про Гонгадзе. Але, як можна зрозуміти з публікації в «Українській правді», він сказав, що вперше тебе бачить, що в тебе мало не параноя, що він знати не знає, хто ти такий. По-моєму, на цьому проблема для нього й вичерпалась.

      — Ну, не знаю. Можу одне сказати: я бачив бажання хлопців, які всім цим займалися, дійсно розкрити справу. Вони вірили мені. Коли я три роки тому був на допитах, там усе було зовсім по-іншому. Слідчі мене переконували в тому, що я щось не так запам'ятав, що я щось переплутав. Та команда не намагалася розкрити справу Гонгадзе. Але зараз, можливо, щось у моїх свідченнях Бернака і злякало. Тому простіше, щоб Шолох від своїх свідчень відмовився, і все...

       — Тепер стосовно Холода, який нібито зводить рахунки. Він зараз — фігура доволі слабка. І вже мріє про відпочинок і пенсію, навіть через свій фізичний стан. То чи до Шолоха йому зараз? Тим паче настільки, щоб розробляти отакі схеми з податковою, з порушенням кримінальної справи?

      — Так, Холод стомився. Це відчувається. Але я пам'ятаю свої перепалки з Холодом, я був першим, хто виступив проти рішення Нацради та пішов до суду. Це, ймовірно, для нього стало відчутною особистою образою. Можливо, коріння йде ще глибше, ще з 1998 року слід почати, коли в період виборів я не захотів рекламувати номер двадцять сьомий (під цим номером проходила СДПУ(о). — Авт.) «на шару». Мене тоді керівник виборчого штабу цього номеру усіляко переконував, що я мушу їх прорекламувати безкоштовно... А Холод завжди був людиною Медведчука. І зараз через нього, через усі ці адміністративні важелі йде звичайна помста.

      — Так яка версія вірогідніша — та, за якою ти «провинився» перед правоохоронцями, опізнавши Бернака, чи та, за якою на тебе давній зуб мають Холод плюс СДПУ(о)?

      — Я б сказав, що всі версії збіглися десь по тридцять відсотків кожна. І ще десять відсотків я лишаю на похибку.

      — А наскільки, на твою думку, щиро Європа пiдтримує «Континент»? Твоє підприємство послуговується іноземними грантами? І взагалі, чи є воно рентабельним?

      — Навіть у такому стані, в якому ми зараз перебуваємо — коли немає повноцінного прямого ефіру, немає студії, — ми є рентабельною станцією. Я плачу вчасно зарплату, причому значно більшу, ніж інші платять. Ми платимо величезні податки, ми сплачуємо оренду тощо. Станція є рентабельною і без грантів. Гранти ми дійсно отримували, але всього лише чотири рази, і то невеличкі. Це були технічні гранти, тобто йшли вони не на зарплату журналістам, а на купівлю комп'ютерів, іншого обладнання. Це взагалі не ті суми, про які можна було б говорити. Коли мені зараз кажуть про гранти, я говорю, що не хочу їх брати. Я, звісно, вдячний усім, хто ці гранти дає, але звітувати за них ще важче, ніж перед нашою податковою, а потім тебе всі постійно шпиняють — от, мовляв, «грантоїд»... Краще я сам зароблятиму гроші.

      — Сергію, ти чудово розумієш, що рано чи пізно хтось обов'язково скаже, що Шолох усю цю справу закрутив задля власного піару...

      — Так, мені вже дзвонили з одного видання... Я що хочу сказати: з кожним скандалом навколо «Континенту» я шалено втрачаю гроші. Мої рекламодавці — звичайні бізнесмени, і коли починається скандал, вони відразу ж відмовляються рекламуватись. По-перше, вони не хочуть, щоб і на них потім податкова наїхала, а по-друге, вони бояться, що гроші будуть заплачені, а це радіо раптом закриють... Так що це був би піар зворотного боку.

      — Ти чекаєш реальної відповіді на свою заяву від Генпрокуратури?

      — Знаєш, я вже не вперше пишу таку заяву. Відповідь, якщо вона надходить, так напружує... Бо починають дзвонити звідусіль — із міліцейських і прокурорських служб, бо їм, мовляв, надійшов запит на мій запит, тож вони мусять мене викликати й опитати. Це години, години й години безтолкового писання паперів. Я чудово розумію, що ці люди нічим мені не допоможуть, але поговорити зі мною вони мусять і всі папери оформити.

      — А навіщо ж ти тоді цю заяву писав?

      — А що мені робити? Чекати, поки напишуть про мене? Це єдиний захист, розумієш? Єдиний захист, коли про тебе знають...

      Я захищатимусь, по-перше, гласністю. Бо коли є замовлення, але про нього усі знають, його важче буде виконати. По-друге, у мене є багато друзів у різних структурах. Навіть в Адміністрації Президента. Якщо ситуацiя загострюватиметься дуже сильно, я буду про це попереджений. Тоді й знатиму, як діяти далі...

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>