Сьогодні Україна відзначає 110-ту річницю від дня народження видатного кіномитця Олександра Довженка. З цієї нагоди подаємо уривки з книги нашого постійного автора Сергія Тримбача «О. Довженко. Загибель богів», яка, сподіваємося, до кінця року побачить світ. Iдеться про стосунки митця з жінками, про те, як ці стосунки відбивалися у його творчості...

Фестиваль «Крок» і справді «крокуючий» — він пересувається по воді, на теплоході, він без води «і ні туди і ні сюди». Проводить його спільна українсько-російська команда, очолювана нашою Іриною Капличною. Минулого року мандрували по Дніпру до Севастополя, нині Волгою, з Нижнього Новгорода — до Москви. Отак, поперемінно... Фестиваль міжнародний і дуже популярний серед аніматорів і журналістів: у російських фестивальних рейтингах він незмінно посідає місце у чільній п'ятірці.

Поет, прозаїк, кінорежисер, актор і сценарист Микола Вінграновський, котрий нещодавно завершив свій земний шлях, був пронизливим ліриком, філософом земної і небесної гармоній. Народившись у південних українських степах, був помічений геніальним Олександром Довженком, учився в нього режисурі у Москві. Водночас писав вірші. Зіграв головну роль у фільмі за Довженковим сценарієм «Повість полум'яних літ», що мав світовий успіх. А за тим приїхав на роботу до Києва, на кіностудію...

У поезію Миколи Вінграновського я закохався пізно. В студентські роки із «шістдесятників» найбільше любив Василя Симоненка та Дмитра Павличка. Потім Ліну Костенко й Івана Драча. Отак вони й стояли непорушно в моєму особистому «рейтингові». Аж поки я не познайомився з актором і режисером (він якраз поставив «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка) Іваном Миколайчуком...

Закінчився тріумфом одного фільму — «Свої» російського режисера Дмитра Месхієва. Журі на чолі з відомим режисером Аланом Паркером визнало його кращою стрічкою, водночас присудивши її творцям ще два призи — за кращу режисуру і за кращу чоловічу роль. Останній — нашому акторові Богдану Ступці, який, на жаль, не зміг приїхати ні на сам фестиваль (у день світової прем'єри стрічки був у Франції), ні на його закриття (цього ж дня закривав сезон театр імені Івана Франка і його керівник не мав права полишити колектив навіть задля такої події). Рішення журі цілком справедливе і навряд чи буде кимось заперечене. Підтвердження тому — призи «Своїм», які присудили журі Російської кінокритики (на чолі з Оленою Стишовою) та Федерації кіноклубів.

У фойє Будинку кіно, де й мiститься штаб-квартира кінофестивалю, його президент Нікіта Михалков давав невеличку прес-конференцію. «Гади ви такі,— говорив він ласкаво журналістам,— для вас коли якась кінозірка приїхала до нас, то вона вже й не зірка, а так собі. Зірка для вас той, хто не прибув до нас... Та ви хоч подивіться, хто саме приїхав! Тарантіно — це ж супер. А Меріл Стріп...»

Понад тридцять літ тому, в 71-му, на такому самому фестивалі у Москві показали фільм Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». Розподіл призів тоді проводили на Старій площі, в ЦК КПРС, й українській стрічці нічого не світило. Одначе міжнародне журі виявило строптивість і присудило «Білому птахові» Золотий приз. Одну з головних ролей у тому фільмі зіграв львівський актор Богдан Ступка, доти мало кому відомий. З тих пір його слава злетіла високо, він є своєрідною візиткою вітчизняної акторської школи. І ось тепер...

У понеділок у програмі великого конкурсу показали фільм «Національна бомба» (спільне виробництво Азербайджану та Росії). Ще до початку фестивалю навколо цієї стрічки виникло деяке напруження. Артдиректор та голова відбірної комісії, відомий кінознавець Кирило Разлогов в інтерв'ю газеті «Вечерняя Москва» сказав, що цей фільм було включено в конкурс проти волі відбірників. Одначе дирекція фесту дуже хотіла мати хоча б один витвір із теренів СНД (до речі, шукали й в Україні, це правда) і наполягла на своєму. Відтак картину очікували з насторогою: «бомба» могла рвонути.

У столиці нашої колишньої батьківщини продовжується 26-й міжнародний кінофестиваль. Він належить до елітного «дивізіону» класу «А», одначе поки що атмосфера тут мало чим нагадує великий фест. Уваги зарубіжної преси практично ніякої, конкурсна програма досі нічим не вражає. До того ж, у пресу просочилася інформація про те, що на відбіркову комісію чинився тиск — їй вказали на кілька фільмів, які належало включити до конкурсу неодмінно. Докладніше про це уже наступного разу. А ще ж фестиваль є погорільцем; колишня штаб-квартира, знаменитий Манеж у самісінькому центрі міста, згорів дощенту якраз у день виборів російського президента, і тепер розміщується в Будинку кіно. Тому самому, який голова Спілки кінематографістів Росії Нікіта Михалков хоче капітально ремонтувати.

XXVI Московський кінофестиваль усе ближче до світових стандартів. Один із пунктів «стандарту» полягає в тому, що слід «розкручувати» фільми, які виходять у прокат. На відкритті 18 червня й крутонуть новий здобуток американця Квентіна Тарантіно — «Убити Білла-2». Колись сінемафіли прагнули в ту Москву, немов мусульмани в Мекку. Нині ж спокуха, браття, Білл днями постане і в наших кінотеатрах. А кому не до снаги доїхати туди — поможуть пірати, вони зі своїми касетками вже напоготові.