Нова спокуса Пола Шредера

Нова спокуса Пола Шредера

Канікули закінчуються і в кіно. Міжнародний кінофестиваль у столиці Німеччини по-справжньому запускає світовий фестивальний сезон, хоча не треба забувати про Роттердам, який трохи випереджає... Одначе Берлін входить у трійку найавторитетніших кінофорумів світу, поруч Венеції і Канна. Дещо перебудувавшись на початку нинішнього століття, Берлінале набув вигляду ще більшого і респектабельнішого дійства. Ще якихось 10—12 років тому все було скромніше і патріархальніше. Віднедавна поблизу місця, де проходила знаменита Берлінська стіна, що нібито ділила два світи, збудували модерний Берлінале-палас, а поруч — цілий комплекс із багатозальних кінотеатрів, так званих мультиплексів: із Музеєм кіно включно. Це зручно, бо не треба об'їжджати півміста, аби встигнути скрізь. Зручно не тільки журналістам, а й глядачам, чия увага до фестивалю є незмінно високою, а в чомусь навіть дивовижною.

«Я, безперечно, загинув би...»

«Я, безперечно, загинув би...»

На смерть він чекав давно — ще з 30-х, коли почалися репресії, і його друзі, один за одним, почали зникати з життя. По нього мали прийти — рано чи пізно. Є моторошна статистика втрат... За деякими підрахунками з 259 українських літераторів, які друкувалися у 1930 році, після 38-го лишилося тільки 36. Загалом у 30-ті роки винищено приблизно 80 % діячів української культури (Ярослав Грицак. Нариси історії України, с. 177-178). Хто лишався «на ходу», незрідка починав боятися навіть власного голосу.

У кожного в шафі свій скелет війни

У кожного в шафі свій скелет війни

У прадавні вже радянські часи в українському колгоспі приймали делегацію із братньої Німецької Демократичної Республіки (НДР). Вітальну промову виголосив місцевий голова колгоспу. І розпочав її незабутньою фразою: «Дорогії нємєцко-фашистскіє друззя!..» Обмовка, що називається, за Фрейдом - упродовж довгих повоєнних літ усе німецьке мало не автоматично римувалося з фашистським...

«Дишитє глубже»... поки не виздихали

«Дишитє глубже»... поки не виздихали

Рішення Київського апеляційного суду щодо відміни Постанови Кабінету Міністрів України про дублювання українською мовою зарубіжних фільмів для мене особисто не стало несподіванкою. Після будь-якої революції наступає період контрреволюції.

Культурка на маршi

Культурка на маршi

Минулого тижня в Комітеті Верховної Ради України з питань культури і духовності відбулися слухання на тему «Про хід виконання Постанови Верховної Ради «Про рекомендації парламентських слухань «Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів» від 16 січня 2006 року № 20».

Нікіта Михалков: А душа так швидко не розвивається...

Нікіта Михалков: А душа так швидко не розвивається...

Фестиваль — не тільки свято, а й змагання, такий собі чемпіонат. Відтак у ньому бажана інтрига, аби до останнього всі намагалися прорахувати, вгадати кінцевий результат. У Москві цього не трапилося. Конкурсна програма із 17 фільмів була на диво рівною, за винятком двох-трьох стрічок, які лишаються на совісті відбіркової комісії. Відтак питання про те, хто ж виграє, а хто програє, навіть не поставало, що програмувало байдужість до вердикту журі на чолі з польсько-французьким режисером Анджеєм Жулавським.

Олексій Мурадов: Усі ми родом з одного місця. Тільки думаємо про себе по-різному...

Олексій Мурадов: Усі ми родом з одного місця. Тільки думаємо про себе по-різному...

Ця сентенція звучить у фільмі «Червь», який представив російське кіно у великій конкурсній програмі і став, за загальним визнанням, головним розчаруванням Московського кінофестивалю. Тим більше що преса тут мало не вся російська, московська (За такого дефіциту нас, українців, записують у забугорні; «Так приємно, — сказала мені дівчина, видаючи акредитаційне посвідчення, — коли іноземці говорять російською»). Мурадов — учень Олексія Германа, а тому шиплять у бік живого класика: що за людей він породжує на цей кінематографічний світ? Хоча невдалі учні і невдалі стрічки трапляються у кого завгодно. Питання не в тому. Суттєве інше: недавній фестиваль «Кінотавр» у Сочі засвідчив підвищення рівня російського кіно. Чому ж тоді тут, у Москві, його презентує настільки слабка картина? А тому, відповідають у кулуарах, що продюсери балувані, їм подавай Канн, Берлін чи Венецію. Сюди дадуть лише за умови, що ви... гарантуєте приз. Коли це справді так — дивно. У Берліні, до прикладу, німецьке кіно подається максимально широко — і в конкурсі, і в позаконкурсних програмах. Стратегія проста і зрозуміла: глядач мусить «сісти на голку», мусить привчитись шукати очима на афішах назви національних фільмів. У Москві, виходить, це не потрібно. Чому?

«Наш світ — це шоу недосвідчених дівчат перед дорослими чоловіками...»

«Наш світ — це шоу недосвідчених дівчат перед дорослими чоловіками...»

Одна із найзнаменитіших зірок світового кіно Жаклін Біссет прилетіла до Москви у вівторок. В аеропорту Шереметьєво-2 вiдбувся короткий брифінг для журналістів, аби ті переконалися, що жінка і в 62 роки може виглядати на всі... тридцять п'ять. А в середу — показ фільму «Витончене мистецтво любові» (у програмі «Навколо світу») Джона Ірвінга за її участі. То як там із мистецтвом ставати «зіркою»?

Бертран Бліє: Сьогодні такий момент, коли треба знімати для поганих хлопчиків...

Бертран Бліє: Сьогодні такий момент, коли треба знімати для поганих хлопчиків...

У російській столиці спекотно, що сповільнює звичні мегаполісні ритми. Про кінофестиваль мало що нагадує. Принаймні в центрі значно більше афіш, які сповіщають про майбутній фестиваль пива. Уявити собі щось подібне в Москві 70-х чи, скажімо, кінця 80-х абсолютно неможливо. Одначе ж тоді ситуація була принципово відмінною. Люди, що вишиковувалися в черги біля квиткових кас, брали їх штурмом, бо знали: сьогодні, або ніколи. Не побачив нині картину — все, кажи «прощавай». Нині ж чимала частина фестивальної програми виходить у прокат — як у Росії, так і в Україні (звідки так само їхали колись паломники, аби «причаститись», аби попросити в кінематографічного бога зглянутись і подарувати хоча би дещицю вражень).

Мужики гніваються

Мужики гніваються

I це само по собі майже чудесно - ніщо так не прикрашає будь-яке зібрання, як побиття посуду і пара-трійка синців на фізіономіях справжніх мужчин. Сон у руку - президент фестивалю, усім відомий Нікіта Михалков якраз знімає свою версію знаменитого фільму «Дванадцять розгніваних мужчин». Саме зйомки і завадили йому прийти на прес-конференцію 14 червня, де нарешті оголосили про програму XXVIII ММКФ і склад «суддівської бригади».