Переробки в Передєлкіно

Переробки в Передєлкіно

Кінець року 2007–го, грудневий ранок, Москва. Разом із доктором медицини, відомим московським наркологом Тарасом Дудком рушаємо автомобілем в одне зі столичних передмість. Ні–ні, потреби лікуватися від алкогольної залежності не маю. Усе простіше — Дудко є племінником видатного митця Олександра Довженка, і ми прошкуємо до Передєлкіно, знаменитого містечка, в якому колись мав дачу класик українського та світового кіно.

Анімація–мультиплікація і вовки прогресу

Анімація–мультиплікація і вовки прогресу

«Крок» був уже чотирнадцятий — починаючи від 1989–го року. Як відомо, його проводить спільна українсько–російська команда — в Україні та Росії, по черзі. Зазвичай на кораблі — Дніпром чи Волгою. Це фестиваль авторської, некомерційної анімації, яку, власне, й ніде більше побачити: ні телебачення, ні кінопрокат подібні фільми не показують. Отже, фестивалі — чи не єдиний екранний майданчик для них...

Заклинаючи гріхи, потрапляти в десятку

Заклинаючи гріхи, потрапляти в десятку

У вівторок в Анапі підбили підсумки фестивалю «Кіношок». Гран–прі журі основного конкурсу під керівництвом російського письменника, редактора «Литературной газеты» Юрія Полякова присудило картині литовського режисера Альгімантаса Пуйпи «Заклинання гріха». Найкращим режисером визнали латвійця Юріса Пошкуса — за його фільм «Монотонність». Найкращим сценаристом став казах Єрмак Турсунов (фільм «Клаптикова ковдра»), а найкращим актором — узбек Назим Таляходжаєв за роль у стрічці «Юрта». Українцям дістався приз за кращу жіночу роль, утім її зіграла російська актриса Марина Поліцеймако в українській картині Єви Нейман «Біля ріки». У конкурсі «Кіно без кіноплівки» перемогла стрічка «Мати» Павла Костомарова і Антона Каттіна, до своїх перемог автори додали і приз кінопреси. Зате традиційний приз російської Гільдії кінокритиків «Білий слон» отримав українець Роман Бондарчук за стрічку «Таксист». При голосуванні гільдійців трохи відстав інший український фільм — «Біля річки» Єви Нейман, йому вручать спеціальний диплом гільдії. Отже, ми виглядали — в очах доволі прискіпливих критиків — справді переконливо.

Мости в тумані

Мости в тумані

У програмі понеділка найбільшу увагу викликав фільм Сергія Бодрова–старшого «Монгол» (Росія—Казахстан) — про невідомі сторінки життя Чингісхана. Минулого року була так само міжнародна копродукція «Кочівник» за режисерської участі того ж таки Бодрова. Казахи розкручують свій кінематограф, продукуючи фільми, що претендують на статус блокбастера — характеризуються великою концентрацією фінансів, а потому і глядацької уваги. Те, про необхідність чого,у нас заявляли неодноразово, більше того, кілька разів оголошувалося, що ось вони, вже на марші до кінотеатрів, вітчизняні блокбастери. Щоразу виходив пшик... Одначе про картину Бодрова — наступного разу. А поки — про деякі інші фестивальні імпресії.

Біля річки, біля моря...

Біля річки, біля моря...

Цей фестиваль виник на початку 90–х і спершу передбачав популяризацію і аналітику фільмів екстримного, шокуючого спрямування, у першу чергу, жанрово визначених (у ті часи були проблеми з чистотою жанрів). Одначе вже в середині минулого десятиліття з’ясувалося, що фільмів подібного штибу майже немає. Тож поволі фестиваль трансформувався, і нині він, по суті справи, є таким собі оглядом справ на всьому пострадянському кінопросторі...

«У небі зіронька сія...»

«У небі зіронька сія...»

У програмі ММКФ було напхом напхано фільмів, зосереджених на російських або слов'янських проблемах. Тільки у великому конкурсі - три російські стрічки, українська картина «Біля річки» Єви Нейман, «Російський трикутник» 50-літнього грузинського режисера Алека Цабадзе (в основу покладено матеріал, пов'язаний з війною в Чечні), «Діти СРСР» ізраїльтянина Фелікса Герчикова, «Незнайомка» італійця Джузеппе Торнаторе, де так само без нас, пострадянських, не обійшлося...

На межі світів

На межі світів

Як і завжди в останні роки фест вразив великою кількістю цікавих програм - головним чином позаконкурсних. Кращою, аніж це можна було очікувати (маючи на увазі стислі терміни підготовки), виявилася і конкурсна програма. Президент фестивалю Нікіта Михалков не втомлювався радіти фестивальним здобуткам: усе здорово, повідомляв він громадськість мало не щодня. Зокрема, до здобутків відносив і зосередженість фестивальних показів у кінотеатральному комплексі «Октябрь»... Зручно, справді, хоча все ще незвично для людей середнього і старшого покоління - от се диво новітніх технологій.

Смокінг для Кустуріци

Смокінг для Кустуріци

29-й Московський кінофестиваль, переможці якого будуть відомі вже найближчої суботи, з перших днів налаштував глядачів на певну помпезність. Принаймні саме таке враження склалося під час церемонії відкриття, що відбувалася у кінокомплексі «Пушкінський». Першу скрипку дійства, звісно, грав Нікіта Михалков, президент фесту класу «А», фесту, який пережив минулої весни доволі капітальне переформатування. Оновлена команда ударними темпами, за три місяці, підготувала те, що інші готують цілий рік. Утім «какой же русский не любит быстрой езды»?

Як заповів великий Кустуріца...

Ще донедавна його проведення викликало сумніви... Президент фестивалю Нікіта Михалков щось там вираховував-прораховував. Зрештою, чи не за три місяці до початку (а йдеться, нагадаю, про фестиваль класу «А»; себто теоретично він — у тій же ваговій категорії, що й Канн чи Венеція) провели тендер — і михалковська команда суттєво оновилася. Найменше змін, здається, у складі відбіркової комісії...