Багатьом нам із дитинства знайома формула про те, що з усіх мистецтв кіно є найважливішим... Варто додати — найважливішим знаряддям держави, засобом впливу на мільйонні маси. В останні два десятиліття ця формула у нас майже забута. Телебачення — ось хто формує мізки, єднає народ в єдине політичне тіло. А кінематографу повернули функцію «кіношки», ярмаркової забави для плебсу — тобто відкинули в лоно, звідки він і з'явився на світ Божий на рубежі ХІХ—ХХ століть. І це основна причина тієї зневаги до кіно, яку на диво одностайно виявляють українські політики будь-якого кольору й масті.
Чи ж так це на Заході, чи ж так на Сході? У Росії, зрештою? Судячи з усього — не так. Країни з давніми і глибокими традиціями кінокультури і кіноіндустрії (а в Україні такі традиції, безумовно, є) зрозуміли одну просту річ: телебачення не здатне задовольняти фундаментальні потреби суспільства щодо проробки, осмислення світоглядних моментів людського буття. Нові виклики, що постали перед людством упродовж останнього десятиліття, вимагають чогось грунтовнішого, глибшого, аніж скороспіла публіцистика (і то в кращому разі) чи «намилена» реальність, яку пропонує нам телевізійне вікно у світ.

Суботнього вечора у Berlinale Palast було вручено головні нагороди 57-го Берлінського кінофестивалю. Журі, очолюване американським режисером і сценаристом Полом Шредером, виголосило свій вердикт. «Золотого ведмедя» забрав фільм «Весілля Туйї» Ванг Кванана (Китай), гран-прі та «Срібного ведмедя» «відхопила» стрічка «Інший»/El otro (Аргентина — Франція — Німеччина), режисер Аріель Роттер. Приз за кращу жіночу роль отримала разом із таким самим посрібненим ведмедиком німкеня Ніна Хосс — за роль у трилері Крістіана Петцольда «Єлла», а кращим актором названо Хуліо Чаве («Інший»). «Срібного ведмедя» за режисуру повіз в Ізраїль Йозеф Седар (стрічка «Бофорт»), а журі ФІПРЕССІ відзначило чеського режисера Іржі Менделя за картину «Я служив англійському королеві».

Усе, суботнього вечора у величезному Berlinale Palast вручать «Золотого» та «Срібних» ведмедів. Цей солідний звір є символом не тільки чогось російського, а й столиці Німеччини — отака у звірини знакова всеядність.

Офіційна частина фестивальної програми у середу завершилась позаконкурсним фільмом «300» Зека Снайдера. Досидіти фільм до кінця було понад мої сили — цей комп'ютерний балет про дужих спартанців і їхні подвиги дивитися можна, здається, тільки у підлітковому віці. Картина доволі швидко виходить в український прокат, і хай нею насолоджуються ті, кому її й адресовано — діточки. Навіщо було показувати це на Берлінському фестивалі — зрозуміло (розкрутка стобісова), хоча все ж можна було виявити більшу вибагливість.

Останнім у великій конкурсній програмі Берлінале у вівторок показали фільм «Ходак / The Walker» голови журі Пола Шредера. Поза конкурсом, звичайно, на знак пошанування. Судячи з картини, режисер не може звільнитися від колишніх уподобань...

У понеділок у Берліні снідали (буквально так: поруч у залі раз по раз чулося хрумкання яблучок і бубличків) разом із Шерон Стоун — першою на прес-показі демонстрували стрічку «Коли людина падає в лісі / When A Man Falls in the Forest» і американська мега-зірка постала в ній на диво приземленою, надійно вписаною у повсякденний побут. Більше того, навіть її вік не приховано — маємо такою, якою маємо. На екрані, звісно.

Як і обіцяли організатори, 57-й Берлінський міжнародний кінофестиваль відкрився фільмом «Життя в рожевому» Олівера Даа, до речі, зроблений за підтримки Єврокомісії. Як і ще 7 із 26 конкурсних картин. А перший робочий день на Берлінському кінофестивалі розпочався з аргентино-бразильського фільму «Той рік, коли батьки поїхали відпочивати / O Ano em Que meus Pais Sairam de Ferias/» Као Гамбургера. Бразилія, 1970 рік. У країні панує суворий військово-тоталітарний режим, подружня пара зникає на якийсь час, залишивши сина-підлітка на діда-єврея. І нам відтворять колоритне середовище, де зберігають національні та релігійні традиції. Дія відбувається в районі, де живуть представники різних національних меншин. І все це покладено на тло надзвичайно важливої для бразильців події — фінальної частини чемпіонату світу з футболу. Телевізійні трансляції з Мексики, і в центрі уваги ідол нації — Пеле...

Берлінський кінофестиваль відкривається, нагадаю, фільмом «Життя в рожевому» француза Олів'є Даа — про легендарну співачку Едіт Піаф (її роль виконала Маріон Котійяр). Ну, а з п'ятниці Берлінале «покотиться» у звичному режимі — велика конкурсна програма повнометражних ігрових стрічок (журі очолює американський сценарист та режисер Пол Шредер), конкурс короткометражного кіно, «Панорама» та «Форум», які так само є частиною офіційної програми і включають роботи переважно пошукового, а то й експериментального (передусім це стосується «Форуму») спрямування. Важливим сегментом фестивалю є програма фільмів для дітей та юнацтва «Генерація». Зазвичай осібно і широко представлене сучасне німецьке кіно. І — Кампус талантів, Berlinale Talent Campus, такий собі семінар для обдарованої молоді з усіх куточків світу, де проводяться майстер-класи, перегляди у поєднанні з практичною роботою. За інформацією сайту kinokolo.ua, цього року учасниками Кампусу талантів від України стануть сценаристи і режисери Віталій Корчев із Житомира і Володимир Куковякін з Ялти.

З ранку і до пізнього вечора на фестивалi показують фільми минулих десятиліть — як правило, маловідомих навіть кінознавцям. І, звичайно, майже безупинне спілкування. З ритуальним врученням нових московських публікацій — книг, журналів, газет. У Москві кінематографічне і власне кінознавче життя б'є, що називається, ключем. На закритті фестивалю актор Веніамін Смєхов (Атос із «Трьох мушкетерів») прочитав байку Ніколая Ердмана, драматурга і поета, — про клавіші роялю, що ображаються на людину, яка б'є по тих самих клавішах. Мораль тієї байки: коли б не отаке «побиття», ви б не звучали!

На превеликий жаль, наші сподівання не збулися — у великому конкурсі немає фільму «Два в одному» Кіри Муратової. Берлін завжди відзначався особливою прихильністю до режисера, і от... Та не біда. Є й інші фестивалі, і деякі з них Муратову вже запросили. Зокрема, у Вісбаден, де кілька років поспіль проводиться такий собі форум кінематографій країн Центральної і Східної Європи і де вона вже отримувала головний приз. Відомо також, що фільм «Два в одному» презентуватимуть на фестивалі Роберта де Ніро «Трайбека» (за йменням студії, що належить знаменитому акторові) у Нью-Йорку. Як на мене, для режисера рівня Муратової участь у конкурсних змаганнях є не надто важливою. Це було би суттєвим, важливим для нас, українців, — аби в Берліні підняли синьо-жовтий прапор...