— Кажуть, Винниченка вважали диваком, «натуристом», який жив за своєю особливою теорією…

— Останні 25 років свого життя Володимир Винниченко займався універсальною теорією, яку називав «конкордизм». Вона мала стати «ключем до щастя». А тема щастя, пошуку гармонії, або, як він казав, «погодження», є головною темою у всій творчості та й узагалі діяльності Винниченка.

Можливо, у свідомості американців фільм про Джонні Діллінджера та його бандитів дійсно відповідає оригінальній назві картини «Вороги суспільства» (Public enemies — список найбільш небезпечних злочинців, опублікований ФБР у 1933 році). Але для нас, неамериканців, коротке і змістовне «Джонні Д.» (як перейменували картину для есендешного прокату) говорить лише про одне — Джонні Депп. Деппу довелося зіграти героя з такими ж ініціалами, тим же ім’ям і подібним крутим характером: «Якби він (Діллінджер) попросив мене пограбувати з ним банк, я б негайно погодився. Завтра ж».

«Тарас Бульба» — для мене буквар, який щороку читаю з дедалі більшою насолодою. Колись це був мій перший фестиваль, який став традицією. Лише там можна перейти всю Україну та познайомитись із нею за годину, лише там справжній гот, справжній панк і справжній хіпі сидітимуть в одному колі та співатимуть пісень, лише там справжнє українське свято. Цьогорічний ТБ був присвячений 360–й річниці створення Української козацької держави — на сцені виступали справжні рок–козаки.

Позаминулого року з бюджету виділено 40 мільйонів гривень на закупівлю книжок для бібліотек. Торік — 28 мільйонів. 2009–го — нуль.

Насамперед винні, зазвичай, депутати — не проголосували за окремий бюджетний рядок. Забули. Їм навіть поспівчувати можна: хіба усе в одній голові утримаєш — бізнеси, офшори, вибори, піар, яхти, дбання про народ. А тут ніхто ж не нагадав про бібліотеки — чи то чиновники Мінкульту у відпустках були, а чи так само в амнезію впали. Словом, прокололися мінкультівці: не відстояли на комітетських слуханнях гроші для книгозбірень.

Сьогодні Володимирові Винниченку — 129. Революціонер, політик, перший голова уряду незалежної УНР, публіцист, блискучий літератор, посередній художник і ще гірший фермер, невиправний утопіст і дивак­натурист, він став чужим і для своїх — тодішніх українських націоналпатріотів, не кажучи вже про більшовиків.

Винниченка, доти надзвичайно популярного письменника і драматурга, книжками якого зачитувалася молодь, а за п’єсою «Чорна пантера і білий ведмідь» у 1926 році в Німеччині зняли фільм, перестали видавати і ставити, фактично позбавивши засобів до існування. Виїжджаючи у 1919 році в еміграцію, Винниченко писав: «Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Життя його завершилося у селищі Мужен на Лазуровому узбережжі Франції. Тут, у маєтку «Закуток», Володимир Винниченко з дружиною Розалією Яківною прожив 17 років — до самої смерті 6 березня 1951го. Сусіди сприймали цього дивакуватого чоловіка в жовтих штиблетах за російського білоемігранта. А Винниченко жив собі за своїми законами єдності з природою, тяжко працював і мріяв, що колись настане час, коли не доведеться рахувати кожну копійку, щоб купити, наприклад, квитки в театр або книжку за 20 франків…

Кореспонденти «УМ», побувавши в Мужені, спобували розібратися, що і як шукав тут Винниченко. І чи знайшов.