27 березня, у День театру, перед представниками мистецьких професій постають два традиційні запитання: 1. Кому цього року вручать «Київську пектораль»; 2. Чи встигнуть вони перебігти з Театру імені Франка, де цю «Пектораль» вручають, до Театру імені Лесі Українки, на театральний «капусник». Ті, хто встиг — а деякі туди прийшли в обхід «Пекторалі», як, наприклад, Богдан Бенюк — потрапили на засідання підпільного клубу анонімних оптимістів, яке проходило в антикризовому кабаре. Із давнього та перевіреного — цього року капусник у Російській драмі відбувався уже вшосте — залишили лише фірмовий номер «Театралка–театралочка». Зважаючи на те, що ця пісня «Лук’янівських пацанів» у «трєніках» і з барсетками, у глядачів користується просто–таки шаленою популярністю, довге «капустяне» життя їй забезпечено. Серед традицій, яких Російська драма намагається дотримуватися, — пам’ять про тих, хто вірою і правдою служив театру — світлини на екрані нагадали про Євгенію Опалову, Олега Борисова...

16 квітня на українські екрани виходить драма Даррена Аронофскі «Рестлер», яка завоювала «Золотого лева» на 65–му кінофестивалі у Венеції, а Міккі Рурк за роль у цьому фільмі претендував на премію «Оскар». У неділю відомий голлівудський режисер («Пі», «Фонтан», «Реквієм за мрією») у кінотеатрі «Баттерфляй Ультрамарин» презентував нову стрічку, зустрівся з журналістами і більше години роздавав шанувальникам автографи.
До Києва тільки на два дні після Москви і Санкт–Петербурга приїхав Даррен Аронофскі на запрошення інвестиційно–фінансової групи ТАС. «Я завжди хотів побувати в Україні. Мій дідусь народився в Києві, ходив у школу в Одесі. Для мене важливо було відчути зв’язок з українською культурою», — каже на прес–конференції Даррен Аронофскі.
Перед показом фільму режисер відвідав Києво–Печерську лавру. В її печерах відчув легкий напад клаустрофобії. Засмутився і згадав про біль предків у Бабиному Яру. Даррен — єврей і, за його словами, там загинуло багато не чужих для нього людей. А в суботу ввечері він «відірвався» на концерті групи «Крихітка Цахес». «Каша чудова. Мене завжди надихає музика. Артисти вільні, бо співають те, що відчувають», — подякував за вечір Аранофскі.

Андрій Макаревич зі своєю «Машиною часу» буває в Києві щороку. А тому концерт, присвячений 40–річчю гурту, за логікою, мав би помітно відрізнятися від попередніх візитів «машиністів». Надихнувшись цим фактом, журналісти приготували чимало запитань, які мали привідкрити хоча б деякі подробиці ювілейного дійства. Але таких деталей виявилося небагато: група вивісила на офіційному сайті «МЧ» список композицій, глядачі голосували за ті речі, які їм найбільше подобалися, пісні, що стали лідерами цього голосування, і склали програму ювілейного концерту. «Відсотків на 90, — уточнив Андрій Макаревич. — Оскільки ми дещо додали з нового альбому, будуть і прем’єри».

Позавчора в Лос–Анджелесі на 85–му році життя помер від раку славетний французький композитор Моріс Жарр, який написав музику до більш ніж 150 фільмів, повідомила вчора агенція «Франс пресс».

Учора вранці бойовики організації, наразі не відомої поліції, увірвалися до поліцейської академії в пакистанському місті Лахор. У перших же боях загинуло 20 осіб, є поранені, передає «Рейтер». Коли це число «УМ» здавали в друк, перестрілка між урядовими військами та нападниками ще тривала.

Мешканці острова Майотта в Індійському океані минулої неділі проголосували на референдумі за те, щоб стати частиною Франції, повідомляє «Франс пресс» із столиці острова Мамуджу. В голосуванні взяло участь 61 відсоток остров’я із правом голосу, з яких 95 відсотків сказало «так» приєднанню до Франції. Вони оцінили французьке громадянство та членство в ЄС вище місцевих традицій: полігамії та верховенства ісламських судів, від яких тепер доведеться відмовитися. Острів Майотта до цього часу мав статус заморської території зі специфічними автономними правами.

Сімнадцять років тому в Києві уперше вручали «Київську пектораль». Театральну відзнаку, яка претендувала на оригінальність і мала прекрасні перспективи стати авторитетним знаком якості мистецького процесу. З часом стало очевидно, що й у колегіальному рішенні може бути достатньо суб’єктивізму, а лоск, яким зазвичай виблискувала церемонія нагородження, тьмяніє... За суб’єктивізм якось не так образливо — зрештою, у цьому є своя логіка. А от щодо лоску...Непристойно високий відсоток порожніх місць у партері, заступники замість перших осіб серед поважних гостей і скромний сценарій самих урочистостей — тривожний дзвіночок для тих, хто справді переживає за те, аби ця театральна нагорода не перетворилася на «галочку» в планах СТД та Головного управління культури Києва.