Помічник у дорозі

«Зустрічі на життєвій дорозі. Популярний катехізис для молоді» — це доступний і зрозумілий для всіх підручник iз християнської віри, побудований у вигляді запитань і відповідей. Минулого тижня видання, яке ще пахло друкарською фарбою, презентували в приміщенні Молодіжного націоналістичного конгресу в Києві.

Биківня «без озвучки»

У Биківнянському лісі, подзьобаному численними ямами, де енкаведисти закопували трупи розстріляних, уже понад 20 років у травні правозахисники та родичі загиблих організовують мітинг–реквієм. Цьогоріч пам’ятні заходи влаштувала дирекція заповідника «Биківнянські могили», що підпорядкований Мінкультури.

Хрещення Києва — по–московськи?

Хрещення Києва — по–московськи?

Святкування хрещення киян цього року вперше розпочнуться в Москві. Про це 5 травня заявив предстоятель Російської православної церкви патрiарх Кирил. Причому тепер урочистості будуть міжнародні — російсько–українсько–білоруські. Посвяткують у Москві (де передбачено, зокрема, «народний фестиваль), потім — у Києві, далі — у Мінську. Московський патрiарх дуже хоче, щоб дійство виглядало грандіозним. Тому збирається запросити до Москви голів інших помісних православних церков. Він припускає, що, може, ієрархи прибудуть і до Києва.

У великодньому інтерв’ю каналу «Інтер» лідер РПЦ не приховував, що широта розмаху святкувань «дасть можливість замислитись про спільні корені» та «вплинути на умонастрої наших сучасників».

Успіх для сиріт

Успіх для сиріт

Чи можливо за рік–два навчити вихованця інтернату бути відповідальним за себе, визначати своє майбутнє, свідомо будувати дружні стосунки, не шукати «легкого хліба»? І то людину, за яку доти все робив персонал інтернату, а усміхнені «спонсори» раз по раз привозили пакунки з цукерками й путівки на закордонний відпочинок? Проте «Програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування «Впевнений старт», яку реалізує з 2010 року Міжнародна благодійна організація «Партнерство «Кожній дитині», розробила комплексну модель підтримки випускників у час їх виходу в самостійне життя. Вже третій рік, як у чотирьох «пілотних» місцевостях Київщини запрова­джено персональні програми підтримки випускників інтернатів і клуби «Як стати успішним». А в травні організовується «підсумкова» таборівка. Основні кошти на втілення цих добрих задумів ідуть iз рахунку Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, проте за останні роки і земляки стали збирати кошти для цієї реальної справи.

«Роблю, як для Бога»

«Роблю, як для Бога»

«Змінюй суспільство через свою професію і переконання» — таке гасло Всеукраїнського саміту професіоналів–християн, що відбувся минулих вихідних в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Адже, вийшовши в неділю з церкви, християнин не перестає бути віруючим. І якщо кожен, хто в храмі ставив свічки за здоров’я своїх близьких, на своєму робочому місці згадає про християнські цінності і спробує хоча б помалу практикувати їх у своєму буденному житті — суспільство зміниться на краще.

Євреї від землі

Євреї від землі

Де можна побачити єврейських чоловіків і жінок із лопатами і граблями, на тракторах, комбайнах, сіножатках? Звісно ж, на виставці, що днями відкрилася в Національному музеї Тараса Шевченка. Виставка, що триватиме до 28 квітня, зветься «Євреї на землі: Агро–Джойнт та сільськогосподарські колонії Південної України у 1920—1930–ті роки». Тут представлено пам’ятки, картини, фото й архівні документи про єврейські сільськогосподарські поселення на теренах України від середини XIX століття до кінця 1930–х років, а також свідчення про репресії і розгром цих колоній у роки Великого терору. Виставку значною мірою створено на матеріалах книги Михайла Міцеля «Остання глава»: Агро–Джойнт у роки Великого терору», утім тут є сільськогосподарські знаряддя півдня України початку ХХ століття з колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», експонати з колекцій Вахтанґа Кіпіані та Ігоря Гольфмана, а також документи з архіву дисидента Йосифа Зісельса.

«Трагедій на нашій землі було стільки, що страшно, — нагадав на відкритті виставки директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства Києво–Могилянської академії Леонід Фінберг. — Та наші молодші колеги запевнили, що не слід будувати виставку лише на трагедії, варто показати, як люди допомагали одне одному».

Хто не знає бандури?

Хто не знає бандури?

Важко уявити козака–бандуриста, який би скакав на коні з сучасною 16–кілограмовою бандурою при боці. Справді, сучасний варіант цього суто українського музичного інструмента в радянські часи було модифіковано майже «до невпізнання». На ньому стали грати Баха і Бетховена, утім питомо українська традиційна музика зазвучала інакше. Який вигляд має справжня бандура і як на ній грають — можна дізнатися на виставці, що відкривається сьогодні в Музеї шістдесятництва, що на вулиці Олеся Гончара, 33. Тут представлено понад 50 інструментів різних часів і конструкцій — кобзи, бандури, гуслі, колісні ліри.

Веснянки у Бразилії

Веснянки у Бразилії

Етнологія — це наука колективна. Про людей і для людей. Лише зусиллями багатьох — оповідачів, записувачів, організаторів наукових досліджень — можна скласти уявлення, яким є український народ у різних аспектах свого буття. Можливо, тому відома етнолог Марина Гримич свою монографію про звичаєве право українців присвятила всім відомим і безіменним збирачам фольклору. Вона — одна з небагатьох дослідників, що зібрала довкола себе однодумців, колег і учнів і реалізовує цікаві наукові й видавничі проекти.

«Регіонали» крадуть усе, навіть тексти

Укотре нардеп–«регіонал» Вадим Колесніченко вирішив на власний розсуд донести до української громадськості голос західних учених. Минулої п’ятниці він роздав у Верховній Раді свою нову книгу «Война или военная преступность» — як він пояснив, третю з серії «Історічєская правда», яку започаткував в 2011–му «Міжнародний антифашистський фронт». Співголовою цього «невидимого фронту» є пан Колесніченко. Так от, у своїй третій книзі, що має наклад 15 тисяч і «поширюється безкоштовно», нардеп повтулював тексти сучасних західних істориків. Описуючи свою нову «працю», нардеп самочинно розписується за західних учених, скажімо, Тімоті Снайдера, Пера Андерса Рудлінга і того ж Івана Химки, що вони, мовляв, досліджують «український нацизм». Недобрим словом Колесніченко ніколи не проминає згадати Володимира В’ятровича і Валентина Наливайченка, за час праці яких у Службі безпеки України було розкрито архіви НКВС–КДБ й українські та закордонні історики отримали змогу досліджувати всі ті жахіття, які чинили на наших теренах червоні «антифашисти».

«Податок» на пісню

«Податок» на пісню

За виконання народної пісні в людних місцях будуть брати гроші. Ця дивна можливість, випадково викрита фольклористами у «таємних» планах Державної служби України з питань інтелектуальної власності, багатьох шокувала. Поповзли чутки: і про новий метод наповнення вкрай спорожнілої державної скарбниці, і про нові способи «покращення», в даному разі — викорінення національних традицій. Поступово з’ясувалося, що «ліцензування» виконавців народної пісні збиралися запровадити після приєднання України до відповідної конвенції ЮНЕСКО, яку наразі укладають «міжнародні» інтелектуали. Чи потрібно нам до неї приєднуватися — з’ясовувала «УМ».