На, сховай під рясою

На, сховай під рясою

Якщо газову «трубу» влада хоче продати Росії, то Києво–Печерську лавру —просто віддати Московському патріархату. Ну не будемо ж ми торгуватися з церквою, то гріх. Група народних депутатів зареєструвала законопроект, яким пропонує передати церкві кілька об’єктів, розташованих на території низки монастирів. Серед них — і Верхню лавру, де розташоване музейне містечко.

Вождь індіанців iз хутора поблизу Диканьки

Вождь індіанців iз хутора поблизу Диканьки

Скажіть, яка бюджетна інституція країни, звітуючи перед нами, платниками податків, про використані кошти, може не тільки задовольнити інтерес, а й принести нам у такий спосіб задоволення? Маємо унікальний випадок, коли на це бузувірське питання існує позитивна відповідь. Це Мінкультури та Держкомкіно, які вклали 16 млн. гривень у фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Сучасна лірична балада, як класифікує фільм сам режисер, — захопливе, глибоке, тепле кіно, дуже українське і позанаціональне водночас. Відсьогодні стрічка робить крок у прокат. Утім широким цей крок не назвеш — продюсери зробили лише 10 копій, але обіцяють, що вітальну історію українського льотчика, котрий став вождем індіанського племені, за рік зможуть побачити чи не в кожному сільському клубі країни.

Наш лагідний і ніжний звір

Наш лагідний і ніжний звір

Ми їх майже не помічаємо. Але вони є, «комунальні» дракони міста Києва. Заплуталися в ліпнині, причаїлися під балконами, зависли на мансардах, готові будь–якої миті до стрибка. Ми просто біжимо, втупившись у тротуар, ми розучилися піднімати голову. Чудові чудовиська живуть між тротуаром і небом, Київ — містичне місто, сичать вони.

Біла гвардія

Біла гвардія

Мітинг 10 грудня у Москві, на який зібралося, за різними оцінками, від 40 до 80 тисяч незгодних, став світовою сенсацією. «Опізнавальною» ознакою стала біла стрічка — символіка протесту. Виявилося, росіяни не заснули, відклавши надію «встрєпєнуться» лише по закінченні довічного царювання Путіна.

Шевченко тоннами

Шевченко тоннами

Володимира Портянка можна назвати радше не шевченкофілом, а «кобзарефілом» — книжкові шафи його київської квартири заповнені тільки «Кобзарями». 1210 різних видань однієї книжки. «Це тільки ті, що по одному примірнику. А ті, що по два–три, я передаю в музеї», — каже 66–річний колекціонер. У кімнати–музеї, додамо, які створено з його ж ініціативи.

За рибу гроші

За рибу гроші

На боці фактично вже задушеного столичною владою «Сяйва» — репутація книгарні з 50–річною історією, справного платника податків у 500 тисяч гривень, громадська думка, а також висновки суду про законність подальшої оренди приміщення іще на 12 років.

Україноцентричний космополіт

Україноцентричний космополіт

Сьогодні в Польщі поховають Богдана Осадчука, публіциста, громадського діяча, одного з двигунів активної української діаспори в Європі, «європеїзатора» України. Жив яскраво, помітно, а помер тихо, нечутно. Підходяще слово — «відійшов». Не потрапивши навіть у стрічки новин своєї улюбленої Батьківщини. Йому йшов 92–й рік.

1/20 мови

1/20 мови

Президентський оркестр у військових строях, з аксельбантами, який награє джазові мелодії, а затим «Ще не вмерла...» у сквері перед магазинчиком–«стекляшкою» з чудернацькою назвою «Словники–самобранки» — і все це на честь презентації виданого ще минулого року першого із двадцяти томів «Тлумачного словника української мови». Студенти Театрального інституту старанно декламують Шевченка, Пушкіна, Шандора Петефі... У цьому дійстві було забагато сумного сюрреалізму, такі собі стоп–кадри з недознятого Кустурицею матеріалу. До чого тут Пушкін, якщо йдеться про міцну, довгу, як летаргійний сон, фінансову неувагу держави до єдиного за часи незалежності, підготовленого на академічному рівні 20–томного «Тлумачного словника української мови»? Останнє подібне масштабне видання під керівництвом академіка Івана Білодіда — словник на 134 тисячі слів — побачило світ у 1970—80–х рр. і дотепер лишається базовим. Це тільки здається, що за 40 років мова не змінилася. Слова «шабля» чи «горілка» і справді лишилися такими ж насиченими й однозначними, як за гайдамацьких часів, але наскільки інакшого значення набули «бандерівець» чи, скажімо, «комунізм», скільки зникло з обігу «парторгів» і «ударників», а натомість з’явилися «інтернет» і «юзер» i зовсім інакше зазвучав «мобільний» не лише у вашій кишені, а й у лінгвістичному сенсі.

«Тут була Анна»

«Тут була Анна»

В’ячеслав Корнієнко досліджує і розшифровує написи на стінах Святої Софії майже шість років. Кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська», саме він віднайшов і «прочитав» близько 6,7 тисячі графіті, зокрема й ті, що підтвердили концепцію більш раннього, ніж досі вважали дослідники, заснування головного храму Київської Русі. Інакше кажучи, він співавтор концепції професора Надії Нікітенко про заснування Софії князем Володимиром, а не його сином Ярославом.

«Дивіться, на цій фресці з образом святого Онуфрія — 165 написів, є зображення голуба, хрести, — пан В’ячеслав підводить мене до стіни у так званій «Капелі Мазепи», що в західній частині собору, і підсвічує фреску збоку спеціальним ліхтариком — так чіткіше видно стародавні графіті. — Усі вони зафіксовані, навіть сучасні. Тільки сучасні до наукового обліку не введені. Наприклад, серед написів радянських часів є молитва, в якій чоловік просить Святу Софію допомогти йому стати художником. А останній напис датовано 1996 роком». «І що написано?» — цікавлюся. «Що тут був Діма», — невесело відповідає науковець. Справді, Діма тут був банальним, думаю я і нетерпляче вимагаю в дослідника: «А покажіть напис «Тут була Анна». Анна Ярославна. І той, з датою «1018», що повністю перевернула наукові уявлення про заснування Святої Софії».

Мрійники апокаліпсису

Під чорний костюмний піджак — блідо–блакитна сорочка у «вицвілих» трояндочках, пальці в масивних перстенях, навкруг шиї — жовтий жмаканий шарф. Цей літній чоловік вельми вирізнявся з шеренги десятка спікерів, які минулої п’ятниці презентували майбутнiй український бієнале, видно було — це людина винятково мистецька. Девід Стюарт Елліотт, куратор того, що наразі має тільки назву — «Арсенале–2012», дату проведення — з 17 травня, та місце — 20 тисяч квадратних метрів порожнього виставкового центру «Мистецький арсенал». Девіда Елліотта, британського історика культури та письменника, називають впливовим у світі куратором подібних грандіозних атракцій (він «робив» 17–й бієнале в Сіднеї, є почесним головою лондонського музею Triangle Arts Network), а ще — інтегратором, який представляє світові раніш не знане незахідне мистецтво. Саме з огляду на маловідомість сучасного арту країни вирішено було зменшити ризики й провести бієнале в рік Євро —відвідувачі будуть у будь–якому разі, і буде їх багато.