«П'ять» замість «п'яти»

9 вересня ранковий дощик у Бердянську майже зовсім пригасив любов місцевих ветеранів до гарячкової кандидатки в президенти Наталі Вітренко: послухати «рятувальницю України» зібралася лише жменька виборців. «По максимуму», як і раніше, дісталося вiд неї не діючому режиму, а США, МВФ і лідеру нації Вікторові Ющенку. Відтак місцева влада вела себе прогнозовано спокійно: ніяких трун «від Корчинського»!.. І без них такі кандидати є непрохідними.

Неспростовні «бігморди»

Неспростовні «бігморди»

Історія ця — з цілком позитивним (і очікуваним) фіналом для нас і, напевне, з великим завершальним розчаруванням для «єдиного кандидата від влади» Януковича — бере початок у публікації «України молодої» від 17 серпня цього року. Саме тоді на наших сторінках з'явилася стаття Олександра Ляща та Данила Іваніва «Бігморди» (з підзаголовком: «У яку копієчку влітає наочне «тому що» кандидата Януковича»). Як пам'ятає наш читач, ми дали йому змогу помилуватися плакатами Януковича з деякими коригуючими уточненнями: «вибір 2004» пояснювався, приміром, тим що Віктор Федорович «зону хавав» і «тому що» він (тобто В. Ф.) — «пацан». Фото ми запозичили на сайті Maidan.org.ua. Такою є прелюдія.

«Я» — яка літера в алфавіті?

«Я» — яка літера в алфавіті?

Позавчора Сергій Тигіпко, керівник центрального виборчого штабу Віктора Януковича, презентував прес-клуб «єдиного кандидата». Як і штаб, центр для преси розташувався на Печерську, в колишньому кінотеатрі «Зоряний», що на розі вулиць Московської і Суворова. Офіс вражає зручністю — кращого приміщення для роботи з журналістами не має жоден із кандидатів у президенти. Кілька комп'ютерів, підключених до інтернету, кімната з телефонами, бар із «відносно дешевою кавою», зал для зустрічей і «малий зал» кінотеатру для більших прес-конференцій, обладнаний комп'ютерною та відеоапаратурою, — все обставлено з шиком у кращих донецьких (чи дніпропетровських, з огляду на походження пана Тигіпка?) традиціях. У дворі — усміхнене зображення Януковича, всередині — тисячі повторів літери «Я», яка, в поєднанні з крапкою, стала логотипом передвиборчої кампанії Прем'єра. Чи не занадто егоїстично? Керівник прес-центру Геннадій Корж пояснює журналістам: згадайте, мовляв, відому пісню, де «в слове «мы» сто тысяч «я».

Брехня з печаткою

Брехня з печаткою

Минулої п'ятниці заступник глави Адміністрації Президента, керівник Головного аналітичного управління АП Василь Базів провів останній перед своєю відпусткою брифінг. Цей захід пройшов у неквапливому ритмі. Як завше, Василь Базів зважував кожне слово. Однак без «перлів» не обійшлося і цього разу. Відповідаючи на запитання про будівництво каналу «Дунай-Чорне море», він «незлим, тихим словом» згадав Всесвітній фонд дикої природи: «Були заяви. Якось називалася організація «Дика природа», чи як. Давайте розглядати цей проект не в дикій площині, а в цивілізованій». До речі, ще в травні цей фонд закликав Україну негайно припинити будівництво каналу.

Разом з «УМ» — до прозорості

Разом з «УМ» — до прозорості

Учора, 27 липня, в день, коли закiнчилося партiйне висування кандидатів у президенти України, стартував спільний проект нашої газети, Українського незалежного центру політичних досліджень та інтернет-видання «Телекритика» під дещо складною, але точною назвою «Організації громадянського суспільства на шляху до відкритості інформації: спільна стратегія». Абсолютно не заангажовану жодною з політичних сил справу підтримав Фонд розвитку ЗМІ посольства США в Україні, відзначивши мету проекту — максимально повно і об’єктивно висвітлити позиції всіх кандидатів, спроможних очолити Україну після 31 жовтня чи 21 листопада 2004 року.

Трикутні телепристрасті

«Ти, брудна сучко, зараз я тебе трахну!» — розпатланий молодик не залишає підстав сумніватися у серйозності своїх намірів, однією рукою спрямовуючи дуло пістолета в груди переляканій жінці, біля якої лежить із простреленою головою чоловік, а іншою поквапливо розстібаючи ширінку на штанях. Дивлюся на годинник: восьма з гаком вечора, або, мовою телевізійників, прайм-тайм. Колись у цей час показували дитячу казочку... Та грець із ним, я ж не маленька, а людство вигадало таку чудову штукенцію, як дистанційне управління: клацнув кнопкою — і насолоджуйся чимось естетичнішим... Ой! Кулеметна черга наскрізь продірявлює закривавлені груди якогось нещасного (мабуть, поганий був хлопець), забризкуючи кров'ю й шматками м'яса дорогі готельні меблі (судячи із захвату, з яким сусідський хлопчина років шести наступного дня «розстрілював» на подвір'ї старенький «Жигуль», супроводжуючи «помсту» знайомою мені з побаченої напередодні сцени лексикою, той, хто стріляв, виявився хлопцем «хорошим»). Де мій рятівний пульт? «Знаєш, у чому сила, брате?»... Ні, це я точно не дивитимусь — там українців обіцяють «мочити» за Севастополь. Чи це в наступній серії? Байдуже, все одно щось кримінальне, хоча в куточку телевізора видно зелений кружечок — значить, дивитися можна всім і без обмежень. Гм. Вочевидь, мій романтичний настрій, якому заманулося переглянути щось добре й вічне на зразок «Віднесених вітром» або «Службового роману», у плани телевізійних мойр не вписується. Навіть «рятівна» реклама, де панночка в білому (колір невинності?) вже не закликає довірливо: «Візьми мене!», символізуючи чистоту й наївність горілки на березових бруньках (по-перше, всілякі «біленькі» повинні рекламувати після 23-ї, а по-друге, від послуг жертовної панночки виробники, здається, вже відмовилися), не рятує від засилля кримінально-сексуальних сюжетів. Парочка, яка аж надто палко лижеться (слово «цілується» тут якось не тулиться) на тлі цегляної стіни, виявляється, знайома всього-на-всього 5 хвилин. Вочевидь, така палка пристрасть, викликана напоєм певної марки, повинна спонукати мене спробувати цей чудодійний нектар і накинутися на першу зустрічну особу чоловічої статі...

Віталій Шевченко: Нацрада програє всі суди. Бо нам немає з чим туди ходити...

Віталій Шевченко: Нацрада програє всі суди. Бо нам немає з чим туди ходити...

Від ситуації в інформаційному просторі держави великою мірою залежить державна безпека. За тих, кого багато показують по телебаченню, наші люди частіше голосують на виборах. З «героїв», яких нав'язує блакитний екран через бойовики і кримінальні телесеріали, бере приклад наша молодь. Тією мовою, яка лунає з «ящика», рано чи пізно починають говорити наші діти. І якщо, склавши все вищесказане докупи, поклацати кнопками середньостатистичного українського телевізора, за майбутнє держави, відверто кажучи, стає лячно...
А з огляду на те, що вже за кілька тижнів на голови телеглядачів вихлюпнеться море передвиборчого бруду і єлею, й без того актуальна і болюча «телевізійна» тема стає ще актуальнішою. Про процеси, які відбуваються у телепросторі нашої держави, «Україні молодій» розповів Віталій Шевченко — у минулому двічі народний депутат, а тепер заступник голови Національної ради з питань телебачення й радіомовлення. Саме цей орган, до речі, є чи не єдиним, який здатний реально впливати на те, що нам показують по телевізору. От тільки чи впливає?

«Не дочекаєтесь!»

«Не дочекаєтесь!»

Сергій Шолох, директор радіо «Континент», який ось уже більше трьох місяців перебуває в одній з європейських столиць, позавчора повідомив у інтерв'ю «Громадському радіо», що він не збирається повертатися в Україну для участі в судовому процесі, а приїде тільки тоді, «коли будуть судити Медведчука і Кучму» — «тоді я буду як свідок».

Позовом — по розУМу

Позовом — по розУМу

Будь-яка подія актуалізує два прошарки її сприйняття: засвоєння сухого фактажу та рефлексію над тими людськими якостями, які, власне, і спричинили подію. Щодо фактажу, то, як уже зазначала «Україна молода», перше судове засідання за позовом проти «УМ» Марії Самбур та Валерія Воротніка закінчилось тайм-аутом, який взяв Шевченківський місцевий суд, перенісши слухання на 30 червня.
Нагадаємо, що матеріалом, правдивість якого оспорюють позивачі, було інтерв'ю з керівником позбавленого нині ефіру радіо «Континент» Сергієм Шолохом. (Той описував свою зустріч із Самбур та Воротніком і пропозицію від останніх озвучити за допомогою «Континенту» таку версію вбивства Георгія Гонгадзе, за якою «Олександр Волков передав Юрію Кравченку наказ Кучми усунути Гонгадзе. А Кравченко нібито, не перевіривши легітимності цього розпорядження, його виконав. Таким чином «здавали» Волкова і Кравченка, «відбілюючи» Кучму», говорив Шолох). Щоправда, як контраргумент Воротнік зазначив, що його і Самбур «свідомо намагалися дискредитувати як джерело інформації», оскільки «з літа минулого року ми займалися розслідуванням «справи Гонгадзе». Пп. Воротнік і Самбур справді «займалися» «справою Гонгадзе», причому для останньої ці заняття закінчилися звільненням з Інституту масової інформації за «коректуру» листів покійного убозiвця Гончарова.

Життя — за правду

Життя — за правду

Найяскравiшим свідченням того, що до проблем, пов'язаних із журналістською діяльністю, ми цілком призвичаїлись та перевели їх у розряд буденних явищ, є той факт, що цього року не було проведено комплексного моніторингу зазіхань на свободу слова. Принаймні до Дня журналіста таку хроніку не готували навіть правозахиснi структури. І все ж на прохання «України молодої» Інститут масової інформації нагадав про деякі підсумки за останній рік. Отже, за даними експертів з ІМІ, протягом лише 2003 року чотири українських журналісти загинули за нез'ясованих обставин або були вбиті. 42 журналісти зазнали нападів, погроз, залякувань. 38 вітчизняних мас-медіа заявили про економічний, політичний тиск на себе або своїх співробітників. 33 випадки перешкоджання професійній журналістській діяльності виявлені моніторингом ІМІ. 46 позовів подано проти українських ЗМІ та окремих журналістів. 21 позов проти представників влади та державних установ ініціювали самі ЗМІ та журналісти.