Батискаф часу

Батискаф часу

Те, що Андрій Макаревич ось уже тридцять років жити не може без дайвінгу — пірнання з аквалангом, давно вже ні для кого не секрет. Музикант, кулінар і дайвер сьогодні на Першому російському каналі веде програму «Підводний світ». У Дніпропетровську й досі існує заснований Макаревичем клуб любителів підводного плавання «Андреевский смак». У 2001 році разом із морським офіцером, рятувальником, автором книжки «Спорядження підводного плавця» Олегом Чебикіним Макаревич заснував мережу магазинів для дайверів — «Батискаф».

Горан Брегович: Якби я писав українську музику, вона була б схожа на сербську

Горан Брегович: Якби я писав українську музику, вона була б схожа на сербську

Подейкують, після приїзду в Київ Брегович поставив організаторам дві умови: щоб у його номері обов'язково стояло віскі «Джек Деніел», а в гримерках мають бути сир, молоко і горішки. До Києва Брега (так Бреговича звуть на Батьківщині) прилетів 1 червня зранку. Його привезло громадське об'єднання «Віче України». В одному літаку з культовим композитором і виконавцем були його менеджер, звукорежисер та тринадцятеро музикантів — учасників «Оркестру весіль та поховань». П'ятеро вокалістів, три тромбони, туба, саксофон... Універсальний Бокан Станкович на концерті умудряється грати вiдразу на трубі, флейті і волинках. Ще один «кадр» — Огнєн Радівоєвич, директор групи, грає на барабанах і дарбуці. Брегович скрізь: перед мікрофоном, і з гітарою в руках, за синтезатором і барабанами. Саме цей, зоряний склад, у 1994 році, записав пісні до фільму «Королева Марго» — тоді він здобув «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі за кращу музику. В 1995 році Брега з цим же складом зробив музику для «Андеграунда» Кустуріци ( цей фільм у день концерту Бреговича крутило одразу кілька каналів), він отримав другу «пальму». Потім колектив розпався, музиканти роз'їхалися в різні країни. Минулого року Брегович зібрав усіх у Парижі, і запропонував навколосвітнє турне. Для київських журналістів композитор дав перше і єдине інтерв'ю — в прес-центрі Українського Дому...
...Біля входу «Цирк Кобзов» святкує День захисту дітей. Балканська легенда з цікавістю розглядає сопливих малюків із пищиками, барабанчиками, повітряними кулями і рушає до прес-центру. У Бреговича таке зосереджене обличчя, наче він складає музику до «Аризонської мрії»... а може, думає: «А якщо журналістів буде дуже мало?». Коли Брега увійшов до прес-центру, побачив десятки націлених на себе облич, камер і диктофонів, його малиновий піджак аж підскочив, а чорні кучері затремтіли — музикант явно не очікував стільки народу. Перед прес-конференцією модератор Денис одразу попередив: Горан не любить, коли йому лізуть об'єктивом в обличчя — може розвернутись і піти. Фотографи «послухалися», і, тільки-но співак ступив до зали, оточили його тісним кільцем. Брегович із задоволенням позував. Надто нахабних модератор стукав по голові або по фотоапарату — журналісти ризикували залишити балканську легенду без ока чи зуба.
Як сказала «УМ» засновниця «Віче України» Інна Богословська, для того, щоб привезти в Україну 43 особи з восьми країн світу і заплатити за їх проживання, навіть кількаденне, потрібна була «не астрономічна, але дуже велика сума». «Віче» її знайшло, але на перекладачеві, який допомагав Бреговичу, зекономило. Хлопець, мабуть, знав англійську, але й поняття не мав, що перекладає. Фільми плутав із дисками, Джонні Деппа з Еміром Кустуріцою, а два речення, сказаних Бреговичем, перекладав кількома словами. Кожен журналіст мав право тільки на одне коротке запитання. Отже, якщо з цієї каші виділити читабельний текст і додати до нього те, що опустив перекладач, виходить приблизно така розмова.

Книжки — на склади!

Брати Капранови, Віталій та Дмитро, роблять однакові зачіски, одягаються в ідентичний одяг, хоча й визнають, що це накладно. Скандалять Капранови теж, як правило, разом і завжди проти когось. Але цього разу, кажуть Дмитро і Віталій на прес-конференції в УНІАН, вони не піднімають собі імідж, не хочуть привернути увагу. Проблема є. Чергове підвищення тарифів на пересилання книжок «Укрпоштою». Сьогодні «Книга — поштою» тимчасово припиняє пересилати книжки своїм передплатникам. До з'ясування обставин, чи залишаться «драконівські» тарифи, встановлені «Укрпоштою», чи їх відмінять. Якщо раніше послуга коштувала копійки, то з 1 червня вартість пересилання однієї книжки буде від п'яти до семи гривень.

Ховай чарку з вересня?

На кожну легітимну пляшку українського та імпортного вина у вересні цього року може бути наклеєна контрольно-облікова марка. Поки що — це законопроект, але вже зараз від нього йдуть мурашки по шкірі в українських виноробів. Члени Асоціації «Виноградарі й винороби України» — «Коблево», «Чизай», «Голіцинські вина», «Гросслібенталь» — пішли проти такого «соломонового рішення», і з виступів їхніх представників в «Інтерфаксі» стало зрозуміло, чому.

Даєш кіно!

На подію я прийшла за півгодини. Подумала, що спізнилася, і, не слухаючи доказів охорони, закотилася у фойє кінотеатру «Лейпциг». Яким же було моє здивування: побачила прибиральниць, які змітали зі сходів залишки цементу та вапна, технічні працівники поспіхом вішали на стіни плакати, співробітники театру в коридорчику перевдягалися в сині футболки з написами «Кінотеатр «Лейпциг», а менеджер Таня бігала по фойє і запитувала в кожного третього: «Ви не з МТС?». Було важко зрозуміти, як за півгодини може розпочатися відкриття кінотеатру, якщо навколо такий бедлам.

Фішка афішки

Фішка афішки

Навіть на парканах малесенького, десь на кордоні з Білоруссю, села можна побачити яскраві, соковиті плакати. Вони пропонують усе — ясновидицю Вангу, МакДональдз, Петра Симоненка, мир у всьому світі. У великих містах плакати просто лізуть в очі. Більшість із них ми не сприймаємо. Але я, наприклад, побачила колись плакат з одного техно-шоу, виконаний у темних тонах, із кубиками й нотами в центрі. Дрібниця — а запам'яталася, одного разу навіть наснилась. Саме той плакат я пригадала під час виставки «L'art pour l'art» ( «Мистецтво заради мистецтва» ), яка відкрилася в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА. На білених приземкуватих стінах наліплені плакати — майже як у переході, у якому довго не бував двірник. Пахне клеєм, свіжим папером і фарбою. Але на закордонну «прописку» робіт вказує їх виконання (плакат із зеленоголовим афроамериканцем і підписом «Перед Богом усі рівні» навряд чи провисів би у київському переході півгодини) і німецька якість.

Ігор Стрембіцький: «Золота пальма» — це везіння

Ігор Стрембіцький: «Золота пальма» — це везіння

Наталка Конончук бігла в Міністерство культури з листом із Канн. Це було запрошення на участь у конкурсі короткометражного фільму «Подорожні», який зняв її чоловік Ігор Стрембіцький, а сама Наталка написала до нього сценарій. Виходила з Мінкульту в сльозах — їй запропонували залишити заявку в канцелярії, але попередили, що поїздку в будь-якому разі не профінансують, бо бюджет розпланований заздалегідь. Так і не дочекавшись дзінка з Мінкульту, майбутні каннські лауреати звернулися до каналу «1+1». «Плюси» дали гроші. В той же день з'явилася купа публікацій у пресі з негативним відгуками про Мінкульттуризму. Вочевидь, у міністерстві пресу читають: у віторок увечері Ігорю й Наталці подзвонили з міністерства і запропонували свої послуги. Але їм це було вже непотрібно. Так короткометражний фільм «Подорожні», який взяв «Золоту пальму», поїхав до Канн. Про самих лауреатів та про каннський фестиваль докладніше — в інтерв'ю «УМ» з Ігорем Стрембіцьким і Наталкою Конончук.

«Пролог» як жіноча сумочка...

...У ньому дуже багато всього, і скрізь повний безлад. Шістнадцятий міжнародний фестиваль студентських робіт, який проходив з 10 по 15 квітня, — аж ніяк не виняток. Програма щодня змінюється, і замість майстер-класу з головою журі, російським режисером («Підземка», фільми із серіалу «Вбивча сила» та ін.), актором («Митниця») і продюсером В'ячеславом Сорокіним потрапляєш на ретроспективу «Відкритої ночі», яку бачив принаймні двічі. Замість прес-конференції, присвяченої закриттю «Прологу», цілуєш зачинені двері конференц-залу. Тут, правда, вже провина не організаторів — журналістів на «Пролог» прийшло стільки, що більше народу сиділо б у президії, а не в залі — любить наша преса молоде кіно!

Михайло Рєзнікович: Якщо звільнюся — буду зрадником

Михайло Рєзнікович: Якщо звільнюся — буду зрадником

Скандал Театру російської драми ім. Лесі Українки не сходить зі шпальт газет і веб-сайтів. На ньому роблять імідж політики. За «жирний шматок пирога», як сказав Євген Паперний, б'ються артисти. Єдина людина в театральному світі, яка не дала розмашистого інтерв'ю з приводу — головний директор і художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович. Мені розказували про Михайла Юрійовича, що він жорстка і доволі складна людина. Якщо скаже: «Тихо!» — не дай Боже муха пролетить. Схоже, не лукавили. Але я спілкувалася з акторами, касирами, охоронцями, механіками театру. Вони шаленіють від Рєзніковича. І говорити для них про злочини пана Михайла — все одно, що розказувати «помаранчевим» про наколоті апельсини. Після тривалого лікарняного своє перше інтерв'ю він дає «УМ».

Павла Гудімова «пішли» з «Океану Ельзи»

Павла Гудімова «пішли» з «Океану Ельзи»

Але найперше Гудімов зануриться в музику. «Вона була метою мого життя, і немає чогось такого, що б змусило мене не виступати, — заявив Павло Гудімов на прес-конференції 12 травня, яка, теоретично, мала «розказати всю правду про те, що сталося в «ОЕ» протягом останніх тижнів. Проте — а чого ви сподівалися? — зустріч із журналістами ще більш все заплутала. Павло стверджує: «Це було одразу після кліпу «Коротка розмова». Мені подзвонив Славко і сказав: «Є привід поговорити». Ми зустрілись у кав'ярні на Подолі, він заявив: «Не можу більше з тобою грати». Я відповів, що, хоч і поважаю його, але хочу почути думку всіх учасників. Того ж вечора всі ми зібралися, і... було наївно думати, що музиканти, яких Славко привів в «Океан», підтримають мене. Була така кисла атмосфера, що я зрозумів: працювати далі в групі немає сенсу. Після того в нас з «Океаном» і до сьогодні тривають переговори.