«Кобзар». Візуалізація

«Кобзар». Візуалізація

У Музеї літератури до 30 вересня експонується виставка ««І оживе добра слава, слава України...», присвячена 150–річчю «Кобзаря» 1860 р. та 170–річчю першого «Кобзаря» Т. Шевченка. На ній представлені раритетні прижиттєві видання «Кобзаря», документи і матеріали з історії видань, заборон, перекладні, діаспорні видання і не тільки.

Щедрий — бо шахрай?

Зустрічаючи на вулиці чоловіка, який пропонував подарувати їм 1 євро, мешканці німецького міста Ашаффенбург приймали його за божевільного або шахрая. Хоча на грудях «жертводавця» висіла табличка: «Я не безробітний і не бомж. У мене є дружина. У мене все добре, тому я хочу подарувати вам 1 євро». Однак одного з перехожих ця несподівана щедрість так роздратувала, що він викликав поліцію.

Курс на бієнале

Курс на бієнале

У Львові завершився «Тиждень актуального мистецтва» (ТАМ) — один із наймасштабніших проектів contemporary art в Україні, який тривав навіть не 7, а цілих 10 днів під гаслом «Абстрактне vs реальне».

Коротко про головне

Упродовж року на сайті www.futureshorts.com.ua відвідувачі мали можливість переглянути короткі метри з усього світу і в онлайн опитуванні проголосувати за той фільм, який найбільше припав до серця. Так сформувалася програма FutureShorts. The best, куди входять ТОП–10 найкращих короткометражок року. З 2 вересня Future Shorts 2010 показують у київських кінотеатрах «Київ» та «Жовтень», а також у всіх обласних центрах України.

З історії питання про питання

З історії питання про питання

Рівно 35 років тому, 4 вересня 1975–го, на радянському ЦТ відбувся перший ефір «Сімейної вікторини «Що? Де? Коли?». Телеглядачі СРСР мали змогу спостерігати за грою двох команд — родин Іванових та Кузнецових із Москви. Програма мала інакший формат, ніж той, до якого ми звикли, — не було дзиґи–рулетки і конвертів із запитаннями, а зйомки проводилися в квартирах двох сімей по черзі. Авторами першого формату передачі «Що? Де? Коли?» були Володимир Ворошилов та Наталя Стеценко. А перший ефір «ЩДК» вів Олександр Масляков, який згодом став «обличчям» іншої популярної телегри — КВК.

ПРИВОЗний шовінізм

Під час святкового концерту до Дня міста в Одесі виступили Йосип Кобзон, Еммануїл Віторган, «Хор Турецького», Лариса Доліна, гурт «Міраж», Діма Білан і Таїсія Повалій. Гості зосередилися не так на темі свята, як на агітації за чинного мера Одеси Едуарда Гурвіца і... антиукраїнських заявах. Так, солістки гурту «Міраж» розповіли, як шкодують, що Україна і Росія тепер не разом. На їхню думку — це неправильно. А Лариса Доліна взагалі заявила, що Одеса належить Україні лише «по карті або атласу», передає ТСН.

Сопливий жовтень

Суворий початок осені — з дощами і похолоданням — приніс в Україну й першу хвилю застудних захворювань. Тож уже на другому тижні вересня країна може «загрипувати» — незначний сплеск хвороби в цей період прогнозують в Українському центрі грипу.

Міністра наруги — у відставку!

Позавчора — у День знань — у ЗМІ з’явилася чергова заява міністра освіти Дмитра Табачника щодо його «знання» Голодомору. «Визначення Голодомору як геноциду українського народу є вигадками закордонних істориків, — пояснив Табачник під час телефонної лінії в газеті «Аргумєнти і факти в Украінє». — Голод був, на мою думку, політичним руйнуванням селянства як соціального прошарку, але він не мав етнічних характеристик. Певною мірою голодовки у 1932—1933 і в 1946—1947 роках були штучними через неправильні управлінські рішення. Однак вони ніколи не були геноцидами, тому що однаково вмирали селяни різних національностей».

Анекдот посеред Індійського океану

На Мальдівах задумали створити справжній острів блондинок. Із такою ініціативою виступила литовська компанія Olialia Group, очолювана керівницею руху білявок Литви Гіедре Пукіене. На острові планується побудувати готелі, центри розваг і спа–салони, в яких весь обслуговуючий персонал буде підібраний за кольором волосся — тільки світленькі.

Депутати в «милі»

Часи, коли вся радянська країна ридма ридала біля екранів телевізорів разом із Маріанною та Луїсом Альберто, на щастя, давно в минулому. Але це тільки у нас. Скажімо, в Туреччині серіали й досі мають таку шалену популярність, що вулиці сіл та міст і сьогодні порожніють, коли на екрані киплять пристрасті чергової «мильної опери».