Готуючись до інтерв’ю з лікарем–гінекологом, я попросила знайомих жінок допомогти сформулювати запитання. За принципом — що вас найбільше цікавить або турбує на даний момент. Як і сподівалася, у кожної таке запитання є, і не одне, однак вибір довелося зупинити на тих, що найменше потребують безпосередньої консультації лікаря. Проте, як зауважує співрозмовниця «УМ», лікар–гінеколог відділення планування сім’ї консультативно–діагностичної поліклініки НДСЛ «Охматдит» Віта Мороз, у будь–якому разі краще не покладатися на «заочні» поради. І не відкладати на потім візит у відділення жіночої консультації, навіть якщо нічого не турбує. Раз на рік, наголошує Віта Леонідівна, кожна здорова жінка має відвідати кабінет гінеколога — з профілактичною метою. Якщо ж зі здоров’ям проблеми — а вони, констатує фахівець, нині, на жаль, є у 70–80 відсотків українських жінок, — звертатися до лікаря доведеться частіше: раз на півроку або й що три місяці.

Від сьогодні прогнози синоптиків уже не здаються такими «фатальними». Хай за вікном ще приморожує і сніжить, календарний прихід весни усе–таки додає позитивного настрою. Однак організм, утомлений тривалим дефіцитом сонця, не завжди адекватно реагує на звістку про те, що зима вже позаду. «Це, певне, авітаміноз, — нарікає знайома. — Зі мною так завжди: зиму переживу — і починаю хандрити. Постійна втома замучила»...

Прийнято вважати: брак зелених і свіжих овочів, фруктів та ягід спричиняє вітамінну недостатність. Хоча, якщо розібратися, все не так сумно, як здається.

Із цього тижня у православних християн розпочався Великий піст, який вважається найсуворішим. Як правильно організувати харчування, щоб за ці 40 із гаком днів і канонів не порушити, і водночас не зашкодити організму?

Сорокарічний Володимир тривалий час успішно займався бізнесом. Фірма, яку він очолював, спеціалізувалася спершу на продажу комп’ютерної техніки. Згодом колеги вирішили розширити сферу діяльності, на що знадобилися додаткові зусилля. Справи йшли добре, однак чоловік почав відчувати: працювати з такою ефективністю, як раніше, вже не здатний. Він швидко втомлювався, став дратівливим, а подеколи навіть агресивним. До того ж його перестали задовольняти результати власної праці, бо не встигав зробити все те, що запланував. Володимир почав заговорюватися, плутати слова, цифри. Почастішали головні болі, запаморочення, погіршилися увага, пам’ять, порушився сон — словом, з’явилися ознаки виснаження мозку, тривожні сигнали про початок серйозного захворювання. Однак спершу чоловік пояснював усе стресами, магнітними бурями, вважав, що з часом усе мине само собою. Та врешті зрозумів: далі нехтувати своїм здоров’ям не можна. Тим паче що під загрозою опинилися і бізнес, і сімейне благополуччя. Володимир звернувся до лікарів і після детального обстеження почув діагноз: синдром хронічної втоми. Цю хворобу ще називають «синдромом менеджера». Хоча нині проблема цілодобової роботи стала актуальною не лише в середовищі бізнесменів. Багато хто змушений шукати додаткових засобів для існування. Працювати нормально в такому режимі вельми складно. Зрештою утворюється замкнене коло: почуття невдоволення собою гальмує працездатність і, відповідно, наростає, призводячи до неминучої катастрофи.

Від йоду, який необхідний для вироблення надважливого гормону тироксину, цілковито залежить життєдіяльність організму. Якщо людина не надаватиме цьо­му належного значення, рано чи пізно матиме серйозні проблеми зі здоров’ям. Нині півтора мільйона наших співгромадян стоять на обліку, маючи патологію щитоподібної залози. Про те, чи може людина сама діагностувати в себе йодний дефіцит і головне — як його попередити, «УМ» розпитала головного лікаря Київського міського клінічного ендокринологічного центру, головного ендокринолога України Миколу Гульчія.

У тому, що кір — хвороба небезпечна і важка, тридцятирічна киянка Алла Марченко десять років тому пересвідчилася на власному досвіді. «Все почалося з сильного болю в горлі — такого нестерпного, якого при звичайній застуді не буває, — пригадує моя співрозмовниця. — Ніякі засоби не рятували, навпаки — ставало дедалі гірше, не могла ні їсти, ні пити... Потім додалися сильна слабкість, нежить, а ще за кілька днів раптом підскочила температура — під сорок. Лікарі зі «швидкої» поставили діагноз: ангіна, виписали препарати. Але через три дні стало ще гірше... Тоді вже батьки викликали приватну «швидку допомогу», і я нарешті почула, що підхопила кір. Тим паче, вже і на обличчі, і на тілі з’явилися червонуваті плями. В хід пішли антибіотики, близько двох місяців була на карантині. Лікарі боялися ускладнень на легені, але, слава Богу, обійшлося...»

«У нас на поверсі в усіх чотирьох квартирах хтось помер від раку... Сусідка роками скаржилася на підшлункову, періодично лікувала. Коли запідозрили каміння у жовчному, лягла на операцію. Хірург — її давній друг, вийшовши з операційної, ридав. Остання стадія раку. Ніби епідемія якась...»

Хтось із медичних світил сказав: усі людські хвороби починаються з неправильної поведінки. Справді, не раз доводилося спостерігати, як у цілком здорової людини через часті стреси і негативні емоції починався хворобливий стан.

Здавалося б, ніщо так не заряджає нас позитивом, як свята. Приємні клопоти, пов’язані з підготовкою до дати «ікс», пошук подарунків та очікування дива наповнюють життя особливим сенсом і піднімають настрій. А ще коли цей настрій пахне мандаринками і хвоєю, відлунює салютами і тостами, веселощами під келих традиційного шампанського, то отриманих емоцій має вистачити надовго. Тим паче що перша декада січня зазвичай минає у відпочинковому режимі, а про роботу якщо і згадуємо, то, радше, теоретично.

Однак багатьом із нас знайоме це відчуття: свята закінчились, а сили рухатися далі немає. І тебе вже не просто напружує, а емоційно вбиває необхідність щоранку під звуки нахабного будильника підіймати себе з теплого ліжка і запаковувати в уніформу рутинних обов’язків. За спостереженнями психологів, для того, аби «відновитися» після святкових канікул і повернутися до звичного життя, людині потрібно від чотирьох днів до кількох тижнів. Усе залежить від особливостей характеру. А ось у цей перехідний період доводиться продумувати кожен свій крок — і вдома, і на роботі. Починаючи від ритуальної ранкової кави і завершуючи вечірньою ванною.

Коли Дмитрові Білодіду в київському Будинку художника вручали Міжнародну літературно–мистецьку премію імені Григорія Сковороди, стереотипи тріщали по швах. Бо чим, за усталеною логікою уявлень, переймається український селянин? Город, господарство, хліб насущний, урожай... Чи має він право на хобі? Чому б і ні, якщо в одвічному колообігу проблем викроїть для цього час. Яке хобі селянина здатна допустити цензура стереотипів? Риболовля, гриби, шахи, вишивка гладдю? Проте навряд чи в цей перелік потраплять праці великого Григорія Сковороди. Власне, для Дмитра Білодіда із села Стрітівка Кагарлицького району на Київщині вчення мандрівного українського філософа значно більше, ніж віддушина для дозвілля. «Разом із Сковородою» пан Дмитро і день починає, і справи господарчі ладнає, і над долею держави і людини міркує. І мріє про той час, коли праці філософа будуть належно оцінені нащадками. Бо в них, вважає, відповіді чи не на всі насущні питання.