Передноворічний, за старим стилем, вечір не приніс очікуваного дива: російський газ таки не перетнув український кордон. «І навіть теоретично не міг надійти вказаним маршрутом через надто малий обсяг та низький тиск, який погодився забезпечити «Газпром», — повідомили аналітики. Міжнародні експерти, яких у вівторок увечері нарешті допустили у святая–святих — диспетчерські зали «Газпрому» та «Нафтогазу», побачили на екранах дуже невтішну картину. «Росіяни направили сьогодні вранці [у вівторок] трішки газу на єдиний пункт [транзиту], потім тиск упав, і більше нічого по трубі не надходить. Жодної молекули газу, як констатували наші спостерігачі, не послано на інший пункт транзиту», — зазначив представник Єврокомісії Ферран Таррадельяс Еспуні.

Акція протесту проти погіршення рівня життя латишів, скликана позавчора на 17.30 на Домській площі Риги, зібрала майже 20 тисяч учасників. Ця маніфестація стала наймасовішим народним виступом із часу відновлення незалежності Латвії. Мітинг, який організували 30 громадських та політичних рухів і профспілки, пройшов загалом мирно. Протестанти вимагали негайного розпуску сейму (парламенту) та відставки уряду, а закінчили масовим співом пісень. Але найгірше було попереду.

У розпорядженні «України молодої» опинилося колективне звернення селян Овідіопольського району, в якому вони наводять приклади «кришування» народним депутатом Юрієм Кармазіним осіб, які розкрадають землі та майно селян на Одещині.
Тему земельного «дерибану», який здійснюють окремі парламентарії під захистом свого мандату, неодноразово висвітлювала «УМ». Тож не дивно, що саме на попередні публікації нашої газети (стосовно земельних зловживань депутатів від БЮТ на чолі з Богданом Губським) посилаються овідіопольські селяни, коли пояснюють, чому написали відкрите звернення на ім’я глави держави. Але у цьому випадку селяни розкривають схеми загарбання земель та майна низки КСП за сприяння свого земляка, лідера Партії захисників Вітчизни, який пройшов до ВР за списками блоку НУНС, Юрія Кармазіна. Для «УМ» не важлива партійність обранця, — важлива сутність особи і те, як змінюється її світосприйняття, коли разом зі статусом недоторканного приходить відчуття вседозволеності. Тому подаємо окремі фрагменти звернення, що називається, «без купюр».

Таке ми досі могли бачити хіба що у своїх дитячих фантазіях чи пригодницько–фантастичних фільмах. Учора з Лондона вирушила в свою першу дуже далеку мандрівку унікальна інженерна конструкція, яку її творці назвали Skycar («Небесна машина»). Цей машино–літак може їздити по звичайних дорогах, а де їх немає — здіймається в повітря як аероплан. За кермом апарата перебуває британський пілот та шукач пригод Ніл Лафтон.

Наступного травня буде тридцять років, як Микола Матяшук і Люся Романюк побралися. Їхній шлюб став несподіванкою навіть для однокласників. Люся й Коля навчалися разом, але ніхто й подумати не міг, що відмінниця, вчительська доця знайде щось у цьому спокійному і непримітному сільському хлопцеві, який ну нічим не виділявся з–поміж інших таких же простих хлопців. Люся поїхала вчитися в Ніжинський педінститут, Коля пішов служити на флот, і шляхи їхні ніби розійшлися. Їх весілля стало сюрпризом для всіх у Поворську.
... Інколи ми просто не відважуємося подивитися в очі чужої біди зблизька. Боїмося, що не витримаємо цей погляд, що не знайдемо потрібні слова співчуття, аби не образити у своєму співчутті людину, а морально підтримати. І мені було непросто зайти до Матяшуків, про яких стільки почула в Поворську. Але не познайомитися з цими мужніми і люблячими людьми просто не могла. І ось я у їхньому симпатичному дворику, де все зроблено руками господаря.
«Живу за двох», — каже Микола, коли знайомі чи односельці починають розпитувати, що там у них нового. У кожного з нас свій шлях на цій землі. Миколі судилося пройти його за себе і за Люсю. Він мусить жити за двох. Дихати за двох. Зустрічати світанок один на двох. І радіти кожному дню, що розпочинається з неї. І так уже майже три десятки літ, коли діагноз лікарів прозвучав як вирок...

Спершу в це не вірилося. Чи можна, щоб хлопець із великого села, розташованого за самісінькою околицею обласного центру, до шістнадцяти років не ходив до школи і не вмів писати? (Азбуку, щоправда, знав і навіть трохи читав.) Однак факт залишається фактом: на початку навчального року до «дев’ятирічки» в селі Щітки Вінницького району за руку з першокласницею Танею прийшов її старший брат Вадим і теж висловив бажання вчитися. Вчителів поява майбутнього «першачка»–переростка, ровесники якого вже пішли у випускний клас, по–справжньому здивувала, але «спраглому знань» не відмовили.

У селі Білозір’я Черкаського району — гаряча пора. Її можна порівняти хіба що зі жнивами. Оскільки тут чи не в кожній домівці з проса в’яжуть віники. Секретами такого народного промислу в цьому великому та мальовничому селі на майже чотири тисячі дворів, заснованому козаками ще в середині ХІХ століття, народ володіє з діда–прадіда. Віники в Білозір’ї уміють в’язати старі й малі. Ними замітає двори практично вся Черкащина. А покупці розмітають їх не тільки по сусідніх областях — приїздять гінці з Києва, Дніпропетровська, Харкова. Знають білозірські віники навіть у Москві та далекій Карелії.

У ці зимові дні минає 90 років, як під Великим Бурлуком у маєтку поміщиків Захаржевських–Задонських було знайдено дивні письмена на березових дощечках. Відтоді й донині не стихають суперечки: чи це знахідка століття, котра пояснює, звідки пішли слов’яни, чи фальшивий витвір ласого на гроші антиквара? Як ви вже здогадалися, йдеться про відому «Велесову книгу».

Пам’ятаєте у Цвейга: віденський парк розваг Пратер? Туристи, щоб поглянути на австрійську столицю зі 100–літнього оглядового колеса, що вважається однією з візитівок міста, вишиковуються у чергу. Ми дивилися на Відень з висоти понад 60 метрів в останній день. І вже впізнавали багато куполів, шпилів, обриси вуличок і площ... І повертатися додому зовсім не хотілося.

«Якщо найкращим визнають когось іншого, значить, у світовій футбольній спільноті щось не так», — безапеляційно днями заявив голов­ний тренер англійського «Манчестер юнайтед» Алес Фергюсон про свого підопічного Кріштіано Роналдо. Із думкою одного з найавторитетніших фахівців планети важко не погодитися — 2008 рік справді став тріумфом 23–річного португальця.