Віденська імперія

14.01.2009
Віденська імперія

Австрійський парламент.

Пам’ятаєте у Цвейга: віденський парк розваг Пратер? Туристи, щоб поглянути на австрійську столицю зі 100–літнього оглядового колеса, що вважається однією з візитівок міста, вишиковуються у чергу. Ми дивилися на Відень з висоти понад 60 метрів в останній день. І вже впізнавали багато куполів, шпилів, обриси вуличок і площ... І повертатися додому зовсім не хотілося.

 

Середньовічне і сучасне, красиве і сумісне

Відень поступово вписує в історично–імперський стиль сучасність. Туристи з захопленням розглядають знамениту Віденську оперу і будинок Хундертвассера — багатоповерховий, різнокольоровий, де всі вікна різняться одне від одного, — таку собі противагу художника «сучасній архітектурі без душі»; барочну Чумну колону і кораблі–літаки, зроблені з пластикових пляшок та іншого непотребу підлітками у дитячому центрі Музейного кварталу.

На головній площі масивний собор святого Стефана віддзеркалюється в округлому будинку Хааса зі скла і блакитно–зеленого мармуру. 800–літні ворота і вежі з трохи молодшими готичними нефами, хорами та боковими каплицями найкраще розглядати саме з величезних скляних вікон надсучасної будівлі, де готель, ресторан, магазини й офіси. Ми ліфтом піднімаємося на п’ятий поверх у бістро. Опиняємось біля різнокольорового мозаїчного даху собору. Лише за п’ять євро — що для Відня і такого місця зов­сім недорого — замовляємо знамениту віденську каву і насолоджуємось життям.

Спускаємося на стоптану туристами землю. З нами двоє дітей–дошкільнят, тож привернути їхню увагу до історії найпростіше, всадивши «на конячку». Коштує це аж 40 євро, але ми вбиваємо двох зайців: і дітям аж 20–хвилинна атракція, і дорослим розвага —дещо огрядна фрау в чорному «котелку» на козлах нам детально описує кожну зустрічну пам’ятку.

Про Сісі — віденську Діану

Неподалік від святого Стефана величезний комплекс Хофбург, який більше шести століть був центром влади династії Габсбургів. Тут колишні імператорські апартаменти, зимова школа верхової їзди, Австрійська національна бібліотека, музеї і місце розташування апарату нинішнього президента.

До імператорських покоїв і скарб­ниці ще при вході в комплекс запрошує портрет красуні Сісі — імператриці Єлизавети. Розрекламований світлий образ Сісі в її музеї розмістили в затемненій залі. Як і в житті, ні розкішне вбрання, ні дорогоцінні прикраси не змогли зробити її життя радісним і безпроблемним.

Узагалі не Сісі, донька баварського герцога, а її старша сестра повинна була стати майбутньою імператрицею. Та коли дві сім’ї (до речі, матері юних герцогинь та 23–річного імператора — рідні сестри) з’їхалися, щоб вирішити формальності, Франц Йосиф побачив красуню Єлизавету, закохався і згодом домігся шлюбу саме з нею. Свекруха, «єдиний чоловік в імператорській родині», не пробачила невістці свавілля сина. Вона втручалася геть у все: інтимні стосунки, гардероб, розпорядок дня. Навіть з дітьми Сісі могла зустрічатися тільки в призначені свекрухою години! Після шести років такого життя Сісі запротестувала. «Прилаштувавши» чоловіка — порадила завести метресу, імператриця активно подорожує, зупиняючись у готелях під вигаданими іменами і намагаючись щоразу відірватися від надокучливої охорони.

Елізабет сприяла тому, щоб Угорщина отримала рівноправ’я з Австрією у межах двоєдиної монархії. Жінка займалася доброчинністю, покровительствувала мистецтву, писала вірші і картини, знала 11 мов. Сісі народила трьох доньок і пережила смерть сина. ЇЇ життя обірвалося в Женеві від удару монархіста напильником. Сумно... І все ж музей Сісі — це не будинок скорботи, а пам’ятник Жінці. Вона, до речі, до 61–річного віку мала талію 50 сантиметрів, слідкувала за здоров’ям і зовнішністю.

Де знайти чергу у Відні?

Далі ми їдемо у Бельведер. Відвідини літньої резиденції принца Євгенія Савойського, який переміг турків у 1683 році, не залишають відчуття того, що ти багато чого не встиг побачити. Цей комплекс — лише дві будівлі, з’єднані садами. Територія — суцільна алегорія: внизу володіння чотирьох стихій, у центрі Парнас, а верхня частина — Олімп. Тут статуї сфінксів із тілами левів і головами людей, сходи прикрашають статуї дітей і херувимів. Головною родзинкою Бельведера більшість вважає зібрання картин Густава Клімта. У залах поряд із відомим «Поцілунком» можна побачити роботи Моне, Ван Гога, Оскара Кокошки.

До колишньої літньої резиденції Шенбрун нині туристам зручно їхати на метро. Саме на цьому відрізку за тиждень я єдиний раз побачила австрійський метрополітен переповненим. І до кас музеїв комплексу стояла черга з кількох сотень людей! Річ у тім, що лише тут, у лівому крилі палацу, продають вхідні квитки в кілька багатющих на експонати музеїв, зоопарк, оранжерею, природний лабіринт (варіації поєднання різні) за нижчу ціну, ніж купувати їх у кожній індивідуальній касі. А оскільки йдеться про економію не менше 20 євро, ще й, приміром, майстер–клас із приготування яблучного штруделя можна побачити тільки маючи один із варіантів такого комплексного квитка, то бажаючих почекати немало.

Ми з дітьми йдемо кілометрів так зо два пішки повз прекрасні мармурові статуї, фонтани, доглянуті алеї дерев — у найстаріший зоопарк Європи. За розмірами він трохи більший за київський, але відчуття близькості до дво– і чотириногих друзів незрівнянне. Ніяких металевих сіток і решіток. Схили і підвищення, надміцне скло — ось що відокремлює людей від звірів. Улюбленці відвідувачів — панда, біла ведмедиця з двома бешкетниками–дітьми, сім’я слонів зі слоненям, тюлень, кумедні пінгвіни ніби на виставі у цирку — рухливі й артистичні.

Втомлені відстанями і задоволені враженнями, ми зайшли перекусити в кафе — колишній восьмикутний будиночок для перепочинку вінценосних осіб. Шніцель по–віденськи (відбивна з солодким ягідним соусом) видався особливо смачним.

Український слід

У районі Бельведеру у вітрині офісного приміщення ми побачили фото київських Кия, Щека, Хорива та їх­ньої сестри Либідь. Як з’ясувалося, ним агенція нерухомості привертала увагу наших співвітчизників, які бажають придбати австрійське майно. Ця реклама спонукала нас дослідити український історичний слід у Відні.

Франкових тут одне погруддя і дві меморіальні дошки, по одній дошці — Ле­сі Українці, Лесю Курбасу й Михайлові Грушевському, пам’ятник — Іванові Мазепі. Є одна на двох барельєфна дошка Івану Пулюю (він першим у світі зробив своєрідну рентгенограму людського тіла) та Пантелеймону Кулішу, які у 1903 році у Відні видали перший повний переклад Біблії українською мовою. Є пам’ятник і пам’ятна дошка українським козакам, що звільняли Відень від турецької облоги. Ще увічнені Костянтин Томащук та Іван Горбачовський. Перший доклав немало зусиль для відкриття Чернівецького університету, став першим ректором цього навчального закладу. Другий — новатор у хімії, представник русинської громади в австрійському парламенті; виходець із Галичини, що раніше належала Австро–Угорщині, член австрійської Санітарної ради, професор, який через подання відповідних законопроектів у парламент домігся створення в Австрії першого у світі міністерства народного здоров’я.

Ще у 1885 році на фасаді будинку на нинішній Кольшіцкігассе віденці встановили пам’ятник Юрію Кульчицькому з містечка Самбір. Відвідувачі львівської культової кав’ярні «Під синьою пляшкою» знають біографію цього чоловіка, а іншим — розповідаю. Під час турецької облоги Відня у 1683 році переодягнений українець двічі успішно проходив через ворожий військовий табір та перепливав Дунай, щоб повідомити командуванню союзних військ, які поспішали на допомогу оточеним, про ситуацію з обороною міста. Після перемоги віденська влада хотіла неодмінно нагородити українця. А він, дивак, побажав, щоб йому віддали мішки з... кавою, які турки залишили в обозі. Кульчицькому не відмовили. А згодом завдяки Юрію з Самбора приготування кави стало однією з найвідоміших традицій Відня. Пам’ятник Кульчицькому австрійці встановили на будинку, де українець відкрив свою першу кав’ярню.

Усе найкраще — дітям і... собакам

Відень — місто комфортне, спокійне і зручне. У досить аскетичному метро, яке запустили тут більше століття тому, станції оснащені великими ліфтами для старих, інвалідів і мам із дитячими візочками. На кожній станції — туалети. Коли автобус чи трамвай зупиняється, відразу ж висувається сходинка — щоб ні для кого не було високо виходити–заходити.

Віденці доброзичливо–стримані, дисципліновані й чесні. Вони з задоволенням допомагають англійською зорієнтуватися на місцевості, хоча можуть чемно дорікнути: жаль, мовляв, що фрау не говорить німецькою. Педантично розкладають сміття — папір, метал, біле і кольорове скло — у різні контейнери. Щоб купити газету, кидають 1 євро чи його половину в прозору скарбничку з невеликим замочком і дістають свіжі номери з поліетиленових мішечків, які розповсюджувачі порозвішували на стовпах.

Дуже часто можна побачити разом із господарями в метро чи на вулиці чотириногих друзів. У трамваях є спеціальні місця для немічних людей, дитячих візочків і... собак. Ще дуже часто на вулицях зустрічаються планшетні цуцики, поряд з якими попередження про штраф 36 євро, який доведеться заплатити господарю, якщо його підопічний осоромиться.

Австрійська столиця — одне з найчистіших європейських міст, і в кранах тут тече вода, яку можна пити без кип’ятіння. А ще на власні очі спостерігала, як дядечко–прибиральник зі спеціальним металошукачем і лопаткою сантиметр за сантиметром шукав непотріб на дитячому майданчику метрів за триста від найкращої віденської церкви в стилі бароко Карлскірхе.

Валентина САМЧЕНКО

Особлива подяка Посольству України в Австрії за допомогу в організації матеріалу.

 

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

*У Відні близько двохсот музеїв — історичних, мистецьких, криміналістики, похоронних послуг, тютюну, годинників, глобусів, карет, зброї, Фрейда тощо — і майже дві тисячі пам’ятників і пам’яток.

*Найменша булка коштує у Відні близько одного євро, хліб — два–чотири євро, разова поїздка у громадському транспорті — 2 євро (тижневий проїзний на всі види транспорту — 14 євро). Вхідні квитки до музеїв — 2—18 євро.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>