У понеділок парадом на кінофестивалі в Одесі командували режисери–чоловіки. На екрані, поза кадром, у прес–центрі — цього дня вони встигали тішити і дивувати скрізь.

Чоловіче дефіле талантів та ідей розпочали герої картини «Голлівудське сміття» (США), водії сміттєвоза, що обслуговують Голлівуд. Якось на сміттєзвалищі вони знаходять статуетку «Оскара», і ця знахідка не лише вносить суттєві корективи у розмірене життя багаторічних друзів, а й примушує скласти своєрідний тест на чесність, порядність, здатність цінувати те, що маєш, і адекватно сприймати дійсність. «Голлівудське сміття» перегукується з фільмом «Реальність», що відкривав фестиваль. Знову мрії, що беруть гору над реальним життям, і знову людина, яка не здатна опиратися спокусливим міражам, вони поглинають її волю, її честь, її самоідентифікацію. І якщо Лучано з «Реальності» приречено прощається зі своїм єством, то герой «Голлівудського сміття» не здатен приборкати у собі бажання помститися тому, хто виявився успішнішим, кмітливішим за нього: піднятий сміттєвозом раритетний «Порш» у кадрі виглядав ефектно і жалюгідно водночас... Одну з ролей у цій картині зіграв Майкл Медсон. Актор («Убити Білла», «Шалені пси»...) до Одеси приїхав разом із дружиною і не приховував свого задоволення від цієї поїздки. «У нас шість синів, це багато! — визнав Майкл. — Тому в Одесі я маю можливість виспатися і перезарядити батарейки». Один із продюсер «Голлівудського сміття» — Володимир Алєніков, автор дитячого кінохіта доби розвиненого соціалізму «Пригоди Петрова і Васєчкіна».

Кінофестиваль в Одесі цього року відбувається втретє, але він уже устиг обзавестися кількома традиціями. Серед них — і пафосна церемонія відкриття з червоною доріжкою перед Оперним театром, на якій часто можна споглядати політиків та селебретіз у вишуканих і не дуже туалетах, а не тих, хто працює в кадрі і особливо за кадром, хто рухає кінопроцес уперед. Цього року — та ж сама історія... Добре, що відкриття — це явище одномоментне і на учасників та гостей фестивалю чекає справді цікава і насичена робота під час сеансів, майстер–класів, творчих зустрічей. На безумовні оплески заслуговує ідея організаторів зібрати на фестивалі молодих кінокритиків — лекції для початківців проводять «динозаври» професії на чолі з головою журі Андрієм Плаховим. А от традиційні покази просто неба поки що справляють двояке враження: величезна кількість бажаючих долучитися до кіномистецтва найвищого ґатунку не лише тішить, а й викликає бажання попросити організаторів придумати дещо інший алгоритм таких сеансів, щоб було і комфортніше, і безпечніше..

Фінальним акордом сезону–2011—2012 у Театрі імені Франка стала прем’єра вистави «Райськеє діло (Автопортрет перед дзеркалом)», яку режисер Андрій Приходько поставив за поетичним циклом Івана Малковича «Вертепчики». Поєднати минуле і сучасне, особисте і суспільне, зануритися у глибини історії й традицій та переосмислити їх уже з позиції сьогодення, донести головну ідею не лише через текст, акторську гру, а й завдяки красивій картинці, яку бачитиме перед собою глядач, — навпроти майже всіх цих завдань команда «Райського діла» може сміливо ставити позначку «виконано». Хоча з балансом у цьому спектаклі варто було б попрацювати ще: часом глядач, налаштувавшись на філософську тональність, змушений миттєво ловити зовсім іншу хвилю, з піснями–танцями, жартами — і серйозні нотки у цьому вирі просто губляться.

Аби дістатися Національної філармонії, сьогодні треба пройти кількасот метрів уздовж фанзони, під яку обладнано добрячий шмат Хрещатика. Звісно, не перейнятися атмосферою, що вирує там нині, неможливо. Відтак, коли ви нарешті прочините двері філармонії, будьте готові до разючого контрасту. На вулиці — буйство фарб та емоцій, а тут панують зосередженість і серйозність. З минулої суботи у Колонному залі тривають прослуховування учасників Конкурсу молодих піаністів пам’яті Горовиця. Сьогодні завершується перший тур, завтра боротьбу продовжать реальні претенденти на музичне «золото». Голова журі конкурсу, народний артист України, композитор Олександр Злотник у цьому процесі — не лише один із вершителів доль. Посада ректора Музичного інституту імені Глієра не дозволяє йому відсторонено спостерігати за процесом, адже тут народжується майбутнє світової музики, якому повинні відповідати і його студенти.

Кіномарафон в Одесі розпочнеться 13 липня і триватиме дев’ять днів. За цей час гості та учасники ІІІ ОМКФ зможуть переглянути понад сотню конкурсних та позаконкусних фільмів, які демонструватимуть одночасно на кількох екранах (у тому числі й просто неба).

Сценографія «Золотого дракона», нової вистави театру «Колесо», дуже нагадує філію популярного ТБ–шоу «Пекельна кухня»: тертки, каструльки, пательні, черпаки, ємкості для круп та спецій... І люди в уніформі кухарів, які майстерно вправляються з усіма цими атрибутам, раз по раз виголошуючи назву чергової страви та інгредієнти, з яких вона приготована. Тільки шеф тут — не грізний Арам Мцанаканов, а миролюбний німецький драматург Роланд Шиммельпфенніг. Точніше, керівників процесу тут двоє, адже історія «Золотий дракон», яку режисер Ірина Кліщевська поставила за п’єсою Шиммельпфеннінга, за виразністю думки може навіть яскравіша за оригінал.

Сьогодні у країні стартує багатоденне свято з гучною назвою «Євро–2012», яке, за логікою, повинно мати і мистецький супровід. Досвід художнього керiвника театру «Сузiр’я» Олексiя Кужельного у цій справі був би дуже доречним — зрежисирувані ним вистави просто неба, театральні імпрези на вулицях Києва неодмінно вдихали святковий настрій у заклопотане місто, примушували посміхнутися й помахати рукою акторові на ходулях і поважного працівника офісу, і сувору вчительку, і зосередженого водія тролейбуса.

Свою історію фестиваль «Сходи до неба» почав ще у 1997 році. Але з різних причин цього року він відбудеться лише вчетверте. «Перший фестиваль відкривав великий український тенор Анатолій Солов’яненко, — проводить невеличкий екскурс у минуле президент фесту Володимир Симонов.

«Остання жертва» за Островським та «Вишневий сад» Чехова — вистави, які сьогодні є одними з найпопулярніших у репертуарі МХАТу. Незважаючи на те, що до останніх прем’єр ці два спектаклі не належать, енергетика та харизма акторів, які грають у цих виставах, ось уже майже десять років забезпечують і «Останній жертві», і «Вишневому саду» просто­таки шалений попит глядачів.

Завтра Богданові Бенюку виповнюється 55 років. Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Державної премії України ім. О. Довженка, численні перемоги в «Київській пекторалі», десятки театральних і кіноролей, прекрасна родина і воістину всенародне визнання — здавалося б, що ще потрібно чоловіку для того, аби почуватися успішним і констатувати: життя відбулося. «Ну що ви, — відповідає на ці припущення Бенюк. — Якби я сказав це слово — «відбулося» — це означало б, що я заспокоївся. Ні, все відбувається. Я продовжую шукати, поспішати, встигнути зробити якомога більше...»