Складно уявити, щоби харківського художника Бориса Михайлова відзначили найвищою нагородою нашої держави у царині культури — Шевченківською премією. Тут і пояснювати довго не треба: живе переважно за кордоном, фотографує переважно Україну, але якусь таку несимпатичну, неприкрашену, для когось навіть неіснуючу. Поза тим Боба, який ніколи не приховував свого українського, а точніше, харківського походження, нагородили «нобелівкою» для фотографів — премією «Хазельблад» (The Hasselblad Foundation International Award in Photography). 

Два дні поспіль, 13—14 серпня, у Луцьку проходив п’ятий, ювілейний фестиваль українського духу та української патріотичної тематики «Бандерштат». Він знову, як і в 2007–му, повернувся до самого Луцька, у парк Лесі Українки, бо в усі інші роки проводився за межами обласного центру. Хоча його проведення цьогоріч було під знаком питання. «Бандерштат» ніколи не був комерційним проектом, тож труднощі з його фінансуванням виникали завжди. Цього року знайти спонсорів було ще важче. Не зовсім однозначно до фестивалю поставилася обласна влада (вже після його завершення голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук доручив своїм працівникам організувати й провести наступного року альтернативний молодіжний фестиваль, бо у назві «Бандерштат» він не побачив українського). Та все одно знайшлися люди, які вирішили допомогти творчій імпрезі, символом якої став Степан Бандера. Аби хоча б частково окупити всі витрати, оргкомітет уперше за п’ять років запровадив вхідні квитки (по 30 гривень за день перебування на території фестивального містечка, 50 — за два дні).

Після нарікань Олега Блохіна на проблему з кадрами хіба хтось розраховував на щось інше? Хіба могла наша команда зіграти у феєричний футбол із купою якщо не голів, то хоча б цікавих моментів? Якби таке сталося, це вважали б справжнім дивом, тим паче — на тренувальному етапі підготовки до Євро–2012. А позавчора ввечері у Харкові українцям протистояла не якась Андорра, а міцний європейський середняк — Швеція.

Літо у футбольній Європі — час відпусток і останніх приготувань до вирішальної осінньої сесії, за підсумками якої визначаться всі учасники Євро–2012. Трохи менш як за місяць до поновлення офіційних матчів відбору Старий Світ влаштував «футбольне братання» — позавчора в зоні УЄФА відбулося 27 товариських матчів.

Склад нашої «молодіжки», що позавчора ввечері з перших хвилин вийшов на фінальний матч Меморіалу Лобановського, ледь не на сто відсотків відрізнявся від «старту» команди, яка днем раніше обіграла ізраїльтян у півфіналі. Лише оборонець запорізького «Металурга» Євген Опанасенко знову відіграв два тайми без замін, решта ж нинішньої «основи» або вступила в гру з лави запасних, або взагалі залишилася в резерві. Така ротація зрозуміла. Хоча бажання перемогти на турнірі ніхто у збірній України не приховував, але для тренера важливіше перевірити в бойових умовах усіх запрошених гравців. А Павло Яковенко викликав аж 25 виконавців U–21.

«Захід» стартував три роки тому в Звенигороді Львівської області й відразу заявив про себе як про мандрівний: минулого року він пройшов у Старосільському замку Пустомитівського району, а цьогоріч «західняки» з’їдуться в село Родатичі, що за 30 км від Львова. Фестиваль гулятиме 19—21 серпня на базі відпочинку «Сонячна галявина».

Часом захоплення якоюсь справою приходить до людини, як натхнення — звідкілясь згори, від Всевишнього, щоб повністю заполонити і змінити її життя, а ще — щоб навчитися множити його у захопленні та радості для інших. І ці слова якнайкраще підходять для розповіді про улюблену справу тернополянина Ігоря Хороша. Власника невеликого, але вишуканого квіткового салону–тезки багато хто в обласному центрі називає «королем квітів». А його королівство — це тернопільський акліматизаційно–селекційний сад, який ще має назву Долина ірисів. От тільки на відміну від широковідомої в Західній Україні Долини нарцисів туди не водять багатолюдних екскурсій — господар каже, що запрошує туди лише тих, кому довіряє. Воно й не дивно, адже на невеликій земельній ділянці на околиці Тернополя відбувається ніщо інше, як таїнство народження краси.

У непевний час, коли світ втрачає довіру до таких «вічних» цінностей, як євро і американський долар, на першу роль завжди виходить універсальний замінник грошей та сховище для заощаджень усіх часів і народів. Ідеться про золото. Вартість блискучого і, кажуть, благородного металу останнім часом зростає не просто дуже швидко, а навіть б’є історичні рекорди. Подорожчання на сто доларів за унцію всього лише за день–два — унікальне явище для бірж. Станом на обід учорашнього дня найвища ціна на торгах становила 1814,28 долара за унцiю. Зарубіжні експерти стверджують: до кінця місяця ціна золота може подолати «психологічний» бар’єр у 2000 доларів, а до кінця року піднятися до 2500 «баксів». А позавчора вартість цього металу навіть обійшла платину, яка завжди була дорожчою.

На тлі «просідання» курсу та невпевненості у завтрашньому дні російського рубля — валюти, якою керівництво РФ ще недавно пропонувало замінити долар, — українська гривня демонструє чудеса стійкості і незламності. Але чи надовго? Прем’єр–міністр Микола Азаров має на це запитання чітку відповідь: «У нас є всі підстави розраховувати на той курс, який ми заклали у 2011 році — завдяки позитивному сальдо торговельного бюджету і достатнім валютним резервам». Як відомо, під час розрахунку державного бюджету нинішнього року уряд використав курс долара 7,95 гривнi. Нині офіційний курс практично не відхиляється від цього показника і становить 7,97 грн.