28–річна американська модель Ембер Роуз — одна з улюблениць жовтої преси. І навіть не стільки через екстравагантну поведінку, скільки завдяки своїй нібито далекій від модельних стандартів фігурі та зачісці. На відміну від анорексичних манекенниць, у Ембер є за що потриматися — пишні стегна, великі груди… І при цьому тонка талія — ідеал жіночої фігури! Причому так вважають і у глянцевих журналах, тож на заробітки дівчина не скаржиться — її фото користуються великою популярністю. А стрижка «під нуль», яка Роуз дуже личить, разом із бурштиновим кольором волосся (її ім’я з англійської мови перекладається як «янтар») додає особливого шарму.

Російських туристів визнали такими, що вдягаються з найгіршим смаком порівняно з іншими подорожувальниками з усієї Європи. Про це свідчать дані опитування, проведеного за ініціативою інтернет–сервісу з пошуку авіаквитків Skyscanner у Франції, Нідерландах, Італії, Іспанії, Швеції, Данії та деяких інших країнах ЄС.

Серпень — це як вечір неділі.

«Цариця Тамара користується в Грузії незаперечною популярністю. Вона була сучасницею Людовика Святого і, як і він, але успішніше за нього, вела запеклу боротьбу з мусульманами, — пояснював французьким читачам у своєму подорожньому журналі «Кавказ» Александр Дюма–старший і провадив далі. — На кшталт того, як у Нормандії всі давні замки вважаються замками Роберта Диявола, у Грузії всі давні замки пов’язують із ім’ям цариці Тамари. Отже, в її володіннях, напевно, півтори сотні замків, що слугують сьогодні — якому би царю, цариці чи князю вони не належали до того — житлом для орлів та шакалів. Але варто відзначити, що всі вони стоять у мальовничих місцях й чудово розташовані. Я всюди шукав і в усіх випитував якусь історію про царицю Тамару, але нічого не зміг знайти, окрім нечітких переказів та одного вірша Лермонтова. А от замки цариці Тамари я знаходив на кожній версті».

Відомо, що за розум, витримку, успішну внутрішню та зовнішню політику правительку Грузії Тамару возвеличили титулом «мепе», тобто цар. Сучасного іноземного туриста такий гендерний розклад неймовірно бентежить, й англомовний переклад king Tamar вони сприймають за помилку. Конфузів, пов’язаних із житієм цариці, чимало, незважаючи на те, що сьогодні ми володіємо значно більшою кількістю джерел про легендарну грузинку, ніж цитований на початку статті Дюма під час своєї кавказької подорожі у 1858 році. У матеріалі про містечко Степанцмінда (Казбегі) — номер «УМ» за 13 червня — уже йшлося про те, що мало не кожен другий замок у Грузії народ пов’язує із Тамарою. Там же була коротка розвідка про джерела, що могли надихнути Лермонтова на написання вірша «Тамара», присвяченого фортеці в Дар’яльській ущелині. Як правило, у таких переказах вигадка надійно перекриває чи й взагалі заміняє вірогідність факту. Тому в даному матеріалі вирішено представити ті місця в Грузії, де точно ступала нога цариці, й відвідавши які, переконуєшся, що Тамара була цілком реальною людиною, а не ефемерною небожителькою, навіть якщо церква й канонізувала її.

Цьогорічний кінофорум на острові Лідо вирізняється не лише керівництвом (нагадаємо, Марка Мюллера на посту директора Венеціанського фестивалю змінив Альберто Барбера), а й конкурсною програмою, до якої увійшли авторські та експериментальні стрічки.

Виставка «Нормандія у живописі», привезена з півночі Франції, вже в перший день експозиції викликала в Києві чималий ажіотаж. Як уже писала «УМ», серед 57 відібраних дирекцією колекції для презентації у стінах Національного художнього музею в Києві робіт — полотна видатних французьких художників ХІХ Клода Моне, Огюста Ренуара, Теодора Жеріко, Ежена Будена, Еміля Коро, а також менш відомих, але не менш значимих живописців. «Ці художники фактично створили світ імпресіонізму, — розповідає директор виставки та головний хранитель Палацу образотворчих мистецтв міста Лілль Ален Тап’є, — кожна робота — наче маленький живий музей. Ці картини, невеликі за своїми розмірами, є ескізами до тих, які можна було б побачити у салонах. А ескізи — це щось більш безпосереднє, більш дике. Тож те, що ми показуємо їх публіці, дозволяє краще зрозуміти історію живопису».

Судовий процес, який британська преса охрестила найдорожчим в історії, завершився поразкою для опального російського олігарха Бориса Березовського. Суд відмовився задовольнити його позов до іншого російського товстосума, який поки що перебуває у цілком приязних стосунках із Кремлем, — Романа Абрамовича. Від колишнього губернатора Чукотки Березовський вимагав майже 5,6 мільярда доларів — за те, що Абрамович нібито змусив його продати пакети акцій «Сібнєфті» й алюмінієвої компанії «Русал» за заниженою ціною. Втім суддя Елізабет Глостер постановила, що претензії Бориса Абрамовича до Романа Аркадійовича недоведені. І вийшовши із зали суду, 66–річний Березовський не приховував обурення і розчарування. Але відповісти на запитання, чи оскаржуватиме рішення Феміди, не зміг — пояснив, що над цим добряче поміркують його адвокати. Як зазначає радіо «Коммєрсант», найбільше БАБа обурило те, що, зачитуючи підсумкову частину рішення, суддя заявила, нібито колишній голова президентської адміністрації Олександр Волошин і Володимир Путін не чинили на нього тиску з метою відібрати акції ОРТ. «Але ж це історичний факт! А переписувати російську історію не належить до функцій британського суду», — наголосив Березовський.

Після засудження трьох учасниць скандального панк–гурту «Пуссі райот» за «святотатственний» молебень проти Путіна в храмі Христа Спасителя російська влада охоче б про них забула. Та міжнародна спільнота не дає — обурені відгуки про російське «правосуддя», яке плутає грішне з політичним і кримінальне з адміністративним, у світовій пресі не вщухають і досі. Тож доводиться і російській владі шукати шляхів до відступу. Як би так підвести до помилування «богохульниць» (втім, під Богом у даному випадку навряд чи мається на увазі той Всевишній, що на небесах, а не в кремлівських палатах), щоб і політичні нахаби своє місце зрозуміли, і влада змогла продемонструвати все безмежжя своєї государевої милості?

Уперше в історії єгипетського державного телебачення на екрані з’явилася ведуча з покритою головою. Як за поваленого революцією президента Хосні Мубарака, так і за його попередників Анвара Садата й Гамаля Абделя Насера (тобто впродовж понад півстоліття) жінкам, які працювали в кадрі, не радили носити хіджаби. Але після «Арабської весни» до влади в Єгипті прийшли ісламісти. І хоча чинний президент Мохаммед Мурсі чесно залишив пост голови ісламістської партії «Брати–мусульмани» й пообіцяв, що всі релігії в Єгипті будуть рівними, тенденція до ісламізації очевидна.