Головна внутрішньополітична тема французьких ЗМІ останніх днів — можливий розкол правлячої у країні лівої коаліції у складі соціалістів та «Зелених». «Відносини соціалістів та «Зелених» по–справжньому ускладнилися», — пише на першій сторінці газета «Парізьєн». «Екологічна партія кидає виклик президенту Олланду» — з таким заголовком на першій шпальті вийшла газета «Фігаро». Корінь конфлікту — у несподіваному рішенні, яке ухвалила минулої суботи федеральна політрада партії «Зелених», більшістю голосів висловившись проти ратифікації європейського пакту бюджетної стабільності. «Фігаро» зазначає, що Франсуа Олланду й не потрібні голоси «Зелених» для ратифікації пакту в парламенті, оскільки «за» проголосує права опозиція — саме за часів її перебування при владі цей документ, який встановлює жорсткі рамки для дефіциту бюджету та державного боргу, був узгоджений з європейськими партнерами та підписаний. «Але сам факт розколу в лівій більшості, та ще й з такого важливого питання, не може не викликати гніву соціалістів», — зазначає «Фігаро».

25 вересня 1919 року в Леонтіївському провулку в Москві вибухом бомби було вбито 12 більшовицьких високопосадовців. У відповідь — замість шукати зловмисників — голова ВЧК Фелікс Дзержинський наказав розстріляти всіх дворян і священиків, які перебували тоді в Бутирській тюрмі.

Колишня заява Володимира Путіна про те, що Росія і без України перемогла б Німеччину у Великій Вітчизняній війні, належить до тих, які забуваються важко. Не варто наводити відомі всім аргументи на її спростування — варто згадати, що з чотирьох тричі героїв Радянського Союзу три — українці. А два наші співвітчизники — Павло Дубинда й Іван Драченко — стали не лише Героями Радянського Союзу, а й повними кавалерами ордена Слави, всього ж у СРСР таких було тільки четверо.

Тож варто було б лідерам сусідньої і начебто дружньої держави визнати, принаймні, що внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні був аж ніяк не меншим, аніж російського, й не применшувати роль України у формуванні Російської імперії взагалі. Ризикну зауважити, що без цього наш великий сусід мав би зовсім інші кордони, особливо ж на схід від Уралу.

Куди зазвичай наші діти поспішають після уроків? Лише одиниці — у спортивні секції і гуртки або просто поганяти м’яч з друзями. Більшість — додому, де, не встигши зняти шкільний рюкзак, швиденько сідають за комп’ютер. Мандри у павутині захоплюють, а ще перед екраном можна «займатися» спортом, граючи у той же футбол iз віртуальним суперником! Спливає година, дві. І... жодних фізичних вправ у реальному житті. Як результат — незграбне виконання нормативів, що супроводжуються відповідними коментарями однокласників і вчителів на уроках фізкультури. Починають виникати труднощі з успішністю, незрозумілі тривоги і навіть депресії. За статистикою медиків, 95% дітей до 16 років мають різні проблеми зі здоров’ям. А першопричина тому — гіподинамія, інакше — малорухливий спосіб життя.

Приклад колишніх слуг Шакіри, які вимагають від своєї екс–працедавиці грошей за незаконне звільнення, виявився заразним. Цього разу під прицілом опинилася Леді Гага — до неї прискіпалася колишня асистентка. Дженніфер О’Нілл стверджує, що поп–зірка винна їй 380 тисяч доларів за постійну понаднормову роботу.

У Німеччині група зловмисників, намагаючись по­грабувати банкомат, вирішила застосувати невеликий заряд вибухівки. Але крадії не розрахували і... підірвали весь банк.

Український селянин, який приїхав до Канади на початку минулого століття, мріяв, щоб його син одружився з українською дівчиною.

Канадець зразка 60–х мріяв, щоб його син одружився з білою.

Сьогоднішній канадець мріє, щоб його син одружився з жінкою.

Через півтора року після «Арабської весни», яка шокувала світ і вразила своєю неочікуваністю експертів, країни Близького Сходу знову опинилися в центрі міжнародної уваги. Щоправда, цього разу про події в постреволюційних державах на Заході відгукуються далеко не з таким захватом, як торік. В американській пресі після виступів у Єгипті, Лівії та низці інших країн Північної Африки й не тільки проти обурливого для сповідників ісламу фільму «Невинність мусульман» навіть з’явився термін «арабська зима». Мовляв, після «Весни» в країнах Магрібу чекали демократії й розквіту, а натомість отримали вбивство посла США у Лівії, закидання інших дипмісій «коктейлями Молотова» й «повну дикість». Проте чи варто було взагалі підходити до «тонкого» східного світу із західними мірками? І чого насправді очікувати міжнародній спільноті після повалення багаторічних диктаторів арабської Африки, які тримали свої країни міцною хваткою, забезпечуючи не лише обмеження свободи слова, а й порядок, про який тепер цим державам залишається лише мріяти?

Про це та інше експерти, журналісти й просто цікаві читачі розмовляли під час презентації збірки есеїв «Спалах», виданої видавництвом «Грані–Т». Автор цієї книжки, марокканський філософ, поет і письменник Тахар бен Джеллун, уже давно мешкає у Франції. Що, втім, не завадило йому гаряче підтримати хвилю революцій у країнах Північної Африки й написати збірку враженнєвих дописів, яку автор передмови до українського видання, відомий опозиційний та культурний діяч і народний депутат Олесь Доній назвав «поетичною, а не аналітичною». Хоча сам бен Джеллун, схоже, ставиться до своєї праці інакше.

Рада Безпеки ООН позавчора за зачиненими дверима обговорювала конфлікт у Сирії. За словами присутніх на зустрічі дипломатів, новий спецпосланець ООН та Ліги арабських держав iз питань Сирії Лахдар Брахімі докоряв членам Ради нездатністю діяти разом. Досі Росія та Китай блокували жорсткі резолюції щодо уряду Сирії. Виступаючи перед журналістами, Брахімі визнав, що не має плану, як зупинити насильство, й обмежився загальними твердженнями. «Я гадаю, всі погоджуються з тим, що ситуація в Сирії дуже складна і стає дедалі складнішою. Це становить загрозу для регіону, а також загрозу для миру і стабільності в усьому світі», — цитує спецпосланця «Євроньюз».