Дивітеся — побачите

Дивітеся — побачите

Відкриття одночасно трьох нових виставок плюс реекспозиція постійної колекції PinchukArtCentre — звична практика для інституції Віктора Пінчука. Яка «змазує» навіть теоретичну можливість осмислити і проаналізувати експортний «виставковий продукт» і наш, вітчизняний. Як ви уявляєте собі побіжний аналіз кількох проектів англійських концептуалістів, побратимів Деміена Хьорста по групі «Молоді британські художники» Джейка та Діноса Чепменів, кількох проектів дивовижного гуру мультимедіамистецтва Тоні Оурслера, хрестоматійно відомих і нових, і свіжого проекту Олексія Салманова «У лісі дешевше»? Для глядача це чотири поверхи ребусів і кросвордів, які часто, на жаль, залишаються в пам’яті у вигляді атракціонів. На велелюдних світських вечірках відкриття, де тусуються creme de la creme української арт–сцени та публічні люди Києва, і страшні діорами з тисячами олов’яних потішних гестапівців і їхніх жертв («Усе зло світу»), і переведені в скульптуру жахіття Гойї («Секс І») братів Чепменів, і трансові «Замки» та огидно–прекрасні відеоскульптури «Карикатури» Оурслера здаються веселими і забавними. А от задокументований перформанс Олексія Салманова у Нью–Йорку видається концептуально серйозним від початку: київський художник ходив по Манхеттену з табличкою «Куплю Манхеттен за 25 юанів», таким чином намагаючись відновити історичну справедливість (колись європейці купили цей острів у індіанців за пригорщу намиста, що коштувало 24 долари) і повернути серце Нью–Йорка аборигенам. Фотографії і відео дають змогу і спостерігати за процесом, і порефлексувати на теми історичної справедливості й глобальної капіталізації.

Простота і трохи малознайомих нетрів

Простота і трохи малознайомих нетрів

Кулінарія сьогодні — друга релігія: складання меню до дня народження чоловіка, романтичної вечері чи недільного сімейного сніданку, фантазії на тему «чим я пригощатиму друзів, що приїжджають на вихідні» — знімають стреси, допомагають забути неприємності на роботі і тренують м’язи креативу. З другого боку, це дуже корисне захоплення — сім’я нагодована, гості вражені, друзі втішені. Часто нас, кулінарних маніяків, заносить у нетрі малознайомих спецій, новітніх продуктів і екзотики, але сьогодні все просто...

Журі вибрало живопис і жінку

Журі вибрало живопис і жінку

Під зоряним куполом київського планетарію минулої п’ятниці Пінчук Арт Центр відкривав нових зірок сучасного мистецтва. Більшість художників–претендентів на Future Generation Art Prize — міжнародну премію, яка присуджується тільки вдруге, напівлежали на кріслах по центру залу, в той час як критики, галеристи, журналісти — місцеві і запрошені здалеку — поважно розташувалися в кріслах обабіч. Оскільки церемонія нагородження транслювалася в інтернеті, проводили її англійською, з перекладом через навушники. Директор виставок лондонської галереї White Cube Тім Марлоу називав прізвища художників і членів журі, а на купол планетарію виводили їхнi фотографії і роботи. У короткі списки цьогорічної премії вийшов 21 художник із 16 країн, від України з 4083 заявок з усього світу відібрали групу РЕП із проектом «Євроремонт», репівець Микита Кадан iз «сольним проектом» «Будиночок велетнів» ввійшов по праву переможця національної премії PinchukArtCentre. У культурному, соціальному і політичному контексті України «Євроремонт» — чудовий символ ментальної реакції на час, до того ж добре виконаний. Але українці не отримали ні головного призу, ні спеціальних призів журі, яких щедрі судді виділили аж п’ять. ОК, у кожного з членів журі така репутація, що запідозрити когось у необ’єктивності язик не повернеться. Судіть самі: Массіміліано Джіоні — заступник директора New Museum (США) директор 55–ї Венеційської бієннале 2013; Керол Інхуа Лу  — арт–критик і незалежний куратор (Китай), Ханс Ульріх Обріст —  директор Serpentine Gallery (Великобританія), Ненсі Спектор — заступник директора і головний куратор Solomon R. Guggenheim Foundation (США) Анальдо Фаріаса  — незалежний куратор і директор 29–ї бієнале в Сан–Паулу (Бразилія), Каролін Христов–Бакарджиєв — арт–директор «Документа 13» (Німеччина) та Екхард Шнайдер — генеральный директор PinchukArtCentre (Україна). Втім рішення журі щодо головного призу (100 тисяч гривень) 35–річній Лінетт Ядом–Боакьє, що представила серію живописних робіт, головними героями яких є чорношкірі люди, викликало купу запитань в українському арт–середовищі. Здавна українці самі над собою кпинять, мовляв, яке там у нас сучасне мистецтво — один суцільний живопис, це архаїчно і не відповідає вимогам часу. А що ж робота переможниці? Живопис, причому ніякий там не «магічний» чи «неперевершений», середній: художниця сама встановила собі рамки — малювати одну роботу за один день, що вийшло «на одному подиху», те й буде художнім результатом цього дня. Ніякої особливої концепції цей проект не містить.

Мамонти підуть у ногу з сучасністю

Мамонти підуть у ногу з сучасністю

Українські музеї, які ще недавно були символом старозавітних порядків, консервативності і регресу, які асоціювалися з сердитими бабцями–наглядачками і давно не ремонтованими приміщеннями, прагнуть перетворитися на аналоги цікавих сучасних західних музеїв.

Art Kiyv Contemporary: формат змінився, а суть залишилась

Art Kiyv Contemporary: формат змінився, а суть залишилась

У середу в «Мистецькому арсеналі» відкрився один з обов’язкових щорічних проектів — Art Kiyv Contemporary, цього разу не в статусі арт–ярмарку, як усі попередні шість разів, а як арт–форум. «Очевидно, що ми не можемо конкурувати з такими арт–ярмарками, як FIAC у Парижі, Арт–Базель чи лондонський Frieze. До того ж українське законодавство не сприяє ввезенню з–за кордону предметів мистецтва для продажу, з цим у іноземних галерей великі проблеми, плюс у розпалі економічна криза, — пояснює новий формат директорка «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна. — Після першої української бієнале Arsenale –2012 усім стало зрозуміло, що Київ, «Мистецький арсенал» — це чудовий експозиційний майданчик, який із часом може стати врівень із найвідомішими світовими галереями чи музеями». Новий формат диктує нові правила — організатори попросили галеристів, які беруть участь у Art Kiyv Contemporary, представляти не окремі картини, скульптури, фотографії, а цілісні проекти. Після зміни правил галерей на Art Kiyv Contemporary значно поменшало — усього 20: дев’ять київських, включно з «Колекцією», Mironova Gallery, «Триптих Арт», Brucie Collection Gallery, Fine Art Gallery, одеська «ХудПромо», по одній галереї з Москви, Парижа, Відня, Берліна і 7 італійських галерей, об’єднаних в італійську платформу.

Венеція у млі

Венеція у млі

Усього десять днів — до 4 листопада — у Національному художньому музеї України експонується меморіальна виставка Сергія Животкова (1961—2000), присвячена 50–річчю з дня народження художника. Хоч у часи, коли поняття оригіналу в мистецтві втратило надважливе значення, а найбагатші музейні колекції доступні завдяки віртуальним екскурсіям, усе ж живопис, графіка, як і театр, музика, мають свою енергетику, емоцію, що передається тільки безпосередньо, наживо. Тому наполягаю на відвіданні цієї невеликої виставки — камерної, на одному подиху, на якій здається, що зображення веде вглиб полотна, ніби за шаром фарби ховається істина.

Осіння втома модних ідей?

Осіння втома модних ідей?

31–й Український тиждень моди закінчився прогнозовано ефектно — грандіозним шоу Олексія Залевського, і несподівано водночас — балетними па танцівників балету Національної опери на чолі з головним хореографом Денисом Матвієнком, які замість моделей демонстрували колекцію Залевського. Коли на подіумі на пуантах кружляють артисти балету з намальованими усмішками а–ля джокер, яка вже різниця, що за колекція? Перед показом Андре Тана посвячені перепитували, хто зі світових знаменитостей сидітиме в першому ряду на його шоу (дизайнер страшенно любить розбавляти місцевих селебрітіз міжнародними «обличчями», згадаймо Сніжану Онопко на подіумі, Періс Хілтон і сина Алена Делона у front row). Цей нехитрий маркетинговий хід дає 100% згадувань у пресі й сюжети на телебаченні. Цього разу перший ряд мала прикрашати актриса і модель Ольга Куриленко, але в останній момент вона змінила пріоритети. До речі, на осінньому UFW свіжою модельною зіркою міг похвалитися бренд kamenskakononova — їх показ відкривала Ірина Кравченко, манекенниця, що відкривала показ Alexander Wang, брала участь у шоу Prada, Jil Sander, Marni, Missoni та інших марок на європейських тижнях моди, які завершилися щойно перед українським.  

П’ятнадцять рокiв — нiжний вiк чи солiдний термiн?

П’ятнадцять рокiв — нiжний вiк чи солiдний термiн?

У середу український тиждень моди розпочав осінню сесію модних показів сезону весна–літо–2013 із ювілейних імпрез. Слід лише сказати, що ювілей розтягли на два сезони — навесні святкували 30–й тиждень моди, а зараз — 15–річчя UFW узагалі. Між щільно «посадженими» партнерськими стендами — квіткові композиції, демонстрація нових beаuty–продуктів, гаджетів, простори fashion–медіа, алкогольний лаунж — на перший погляд важко виокремити ювілейний спецпроект «Арт–платформа українських дизайнерів». Можливо, тому що 14 дизайнерських інсталяцій на тему власної творчості, кожна з яких супроводжується коротким текстом експерта премії Best Fashion Awards, розділили на дві зони, а друга частина ще й супроводжується роботами з двох графічних конкурсів — ілюстраторів моди та ескізів. На платформі у Ксенії Кіреєвої — гігантські 3–D окуляри на великій дерев’яній підставці, в яких «показують» моделі дизайнера; у Саші Каневського — космополітичний інтер’єр — тумба, плазмовий телевізор, крісло, торшер із підставкою для келиха, і по телевізору — fashion–story з одягом Каневського, хіпстери всіх країн єднайтеся; картина — «Мона Ліза» з обличчям дизайнера Сержа Смоліна; сукня в діл попелястого кольору від Крістіни Бобкової підвішена на гачок у великій металевій клітці і підсвічена, а відкриті двері клітки символізують вихід за рамки канонів і стереотипів; сервірований на скатертині зі зшитих білих сорочок стіл і фаянсова голова мікеланджелівського Давида символізували старт–кутюр, засновником якого в Україні вважає себе Андре Тан; а сукня–майка на вигадливій металевій вішалці, «прибита» до підлоги металевими болванками, нагадує про першу, вже легендарну, і ще інженерну колекцію Віктора Анісімова, яка відкривала перший український тиждень моди у 1997 році.

Многа букаф

Многа букаф

У середу в музейному комплексі «Мистецький арсенал» відкрився ІІ «Книжковий Арсенал» — амбіційний книжковий ярмарок з акцентом на іноземних інтелектуалів, мистецтві створення книг і зв’язках літератури з іншими видами мистецтва. За задумом, «Книжковий Арсенал» — весняна акція, перший ярмарок проходив у травні минулого року, але Arsenale 2012 сплутала всі плани і змістила графіки, зате на підготовку було більше часу. «Я заздрю киянам, — сказав на прес–конференції з нагоди відкриття «Книжкового Арсеналу» російський письменник Леонід Юзефович. — Раніше в нас, у Петербурзі, всі виставки проходили у старому Манежі, тепер перемістилися в новий безликий виставковий центр і дуже від цього втратили. Ці високі склепіння Арсеналу, цей антураж справляє неймовірне враження». Дизайнерської привабливості ярмарку надають прилавки і полицi, зроблені зі старих ящиків — модна тема ресайклінгу, простір книгарень — зi столиками, плетеними серветками, старими стільцями, чергування видавничих стендів із дитячими зонами, презентаційними майданчиками. У день офіційного відкриття на «Книжковий Арсенал» прийшла вся світська публіка, яку директор комплексу Наталя Заболотна привчила «культурно тусуватися».

15 років UFW: мистецтво ювілею

15 років UFW: мистецтво ювілею

31–й український тиждень моди — Ukrainian Fashion Week, що відбудеться з 10 по 15 жовтня в «Мистецькому арсеналі», пройде під знаком власного ювілею — 15–річчя цієї модної події. Гучних банкетів і довгих промов голова оргкомітету UFW Ірина Данилевська не обіцяє, натомість рекомендує уважно придивитися до позаподіумної програми, яка на осінньому Тижні обросла цікавими спецпроектами.