Кіно про кіно,

Про те, що авторитетний український кінокритик і кінознавець, постійний автор «УМ» Сергій Тримбач написав кілька сценаріїв для документального кіно, було відомо й раніше. Але непомітно для загалу, поки в Будинку кіно і на всіх перехрестях волали, що кіно помирає, у фільмографії пана Тримбача з'явилася ціла низка цікавих, успішних, відзначених фестивальними нагородами картин. Після останньої, резонансної, багаторазово похваленої критикою і відзначеної фестивалями стрічки Романа Ширмана «Небезпечно вільна людина» про Сергія Параджанова сценаристу Тримбачу пішли замовлення. Із Москви, звичайно. Ми втрачаємо його? Не думаю, як каже Сергій Васильович, «я ніколи не називаю себе сценаристом. Усі мої реалізовані сценарії — про кіно, тому це просто одна з іпостасей моєї кінознавчої професії».
Останнім часом усі неякiснi українські фільми мають залізне алібі — «нема хороших сценаристів; хіба можна назвати сценарієм те, з чим я працював?». Режисерам хороших фільмів не потрібні додаткові бонуси, і часто про сценарій вони навіть забувають. Сергій Тримбач працює з професійними висококласними режисерами — Юрієм Терещенком і Романом Ширманом, але сам матеріал, який він пропонує для відео- чи кіноплівки, майже завжди унікальний і ексклюзивний — персонажі українського кінематографу, літератури, співдружності талановитих митців у житті й у мистецтві. Те, чим він займається, називається «витворювати пантеон української культури», — непопулярне у творчому середовищі заняття, але, як виявилося, дуже захоплююче. Забутий довженківський актор Петро Масоха і його дружина старовинного дворянського роду Марія Болховська. Драматичні долі трьох основних стовпів хрестоматійного українського фільму «Камінний хрест» — режисера Леоніда Осики і акторів Костянтина Степанкова і Борислава Брондукова. «І в синьому небі я висіяв ліс» — сценарій про Миколу Вінграновського, не тільки великого поета, а й зворушливу людину. Один із сценарних принципів Тримбача — не заливати бронзою тих, про кого пише. Живий про живих. >>

Олександра Горбунова: талант «у бігах»

Ми не надто віримо у пророків у власному домі, звикаючи шукати приклади для наслідування на стороні. Але українська земля так само щедро, як i будь-яка інша, нагороджує свій народ яскравими особистостями в усіх сферах людської діяльності, у спорті в тому числі. Часто говорять, що талант сам собі дорогу прокладе, але в наших умовах це не так-то й просто. Й доводиться бути дуже цілеспрямованою людиною, аби досягти своєї мети. Тих же, хто вибивається нагору, взнає вся Україна.
У 1995 році українська жіноча збірна з баскетболу під проводом Володимира Рижова стала чемпіоном Європи, а рік потому посіла високе четверте місце на Олімпійських іграх в Атланті. Багато води з тих пір спливло, і наш баскетбол, як і спорт у цілому, втратив свої позиції. Проте час від часу Україна продовжує «виробляти» спортивних героїв, яких визнають далеко за її межами.
Читачі нашої газети вже знають 19-річну Олександру Горбунову. Уродженка Бердянська, що на Азовському морі, посіла друге місце в опитуванні спортивних журналістів Європи на кращу баскетболістку континенту. Крім того, за чудову гру в Євролізі ФІБА українку визнали кращим гравцем минулого тижня найпрестижнішого клубного турніру Старого світу. Подібному успіху на міжнародній арені посприяв перехід, на жаль, скандальний, молодого форварда з запорізької «Козачки-ЗАлК» до угорської команди «Євролізинг Орсі Шопрон». >>

Молодь Старого світу — в гості до нас

Позавчора у швейцарському місті Ньон відбулося перше у нинішньому році засідання виконавчого комітету УЄФА. Ключовим його рішенням стало надання Україні права у 2009 році прийняти в себе континентальну першість Європи серед 19-річних. >>

Чи може «вистрелити» аутсайдер?

Учора ввечері чоловіча збірна України стартувала вже на четвертому своєму чемпіонаті Європи. Перший матч у групі А наші провели з поляками.
У Швейцарії всі одностайно відводять українцям роль аутсайдерів. Мабуть, недарма. У 2000-му в Хорватії «синьо-жовті» були останніми, зігравши лише внічию з німцями. За два роки у Швеції наші гандболісти таки стали третіми у групі, обігравши команду Польщі, але потім програли всі три матчі на другій стадії і посіли 11-те місце. На Євро-2004 «синьо-жовта» дружина здала всі три групові поєдинки і стала 15-ю на континенті. Цікаво, що два роки тому в останній грі наші хлопці поступилися швейцарцям (22:25), які й тепер обрали команду Сергія Кушнирюка як бажаного конкурента у боротьбі за третє місце в групі. Річ у тім, що господарі Євро-2006 мали право обирати собі квартет, уже знаючи, як жереб розподілив збірні. >>

Богдан Бенюк: Так, я крайньо правий і націоналіст!

Богдан Бенюк — уже не просто улюблений актор і народний артист України. Тепер він насамперед політичний пропагандист. Бенюк каже, що всі до єдиної ролі, будь-коли зіграні ним у театрі чи в кіно, для нього однаково дорогі. Утім нинішня іпостась пана Богдана — кандидата у народні депутати — явно виділяється із загального переліку.Йдеться не про сценiчний образ. Бенюк — четвертий номер виборчого списку Всеукраїнського об'єднання «Свобода». І коли він каже, що потрапив до цієї націоналістичної партії не випадково, а за покликом душі, — цьому можна вірити. Принаймні наприкiнцi розмови з відомим актором журналісти «УМ», вражені запалом «крайньо правого» Бенюка-політика, розгубили майже всі «неполітичні» запитання. Можливо, посприяло цьому ще й те, що під час інтерв’ю панові Богдану постійно телефонували зі штабу ВО «Свобода» колеги по партії.
Наш діалог відбувся у гримерці Театру ім. Лесі Українки одразу після чергової успішної вистави рок-опери «Біла ворона». До речі, на розмову з «Україною молодою» Бенюк проміняв навіть артистичний «бенкет»... >>

Лицар Гончар

«Скiльки пам'ятаю себе — завжди лiпив, малював, вирiзував з дерева i паперу, мандрував, спiвав», — писав у своїй автобіографії художник, мистецтвознавець, «патріарх українства» Іван Гончар. Уродженець Черкащини, він через іскристу красу Наддніпрянщини «вийшов» на різнобарв'я українського традиційного мистецтва загалом, як самобутнього цілісного явища у світовій мозаїці народів. Здобувши мистецьку освіту в Києві ще до ІІ Світової війни, усе своє життя продовжував навчатися у просторих класах просто неба, розсипаних по карті України — стародавніх селах і містечках. Подорожував від села до села, досліджував народне мистецтво, замальовував ще збережені пам'ятки, збирав рукотворні народні шедеври — щоб уберегти їх у своїй домівці. Пройшовши всю війну рядовим солдатом, бачив, якої шкоди завдали українській спадщині нацисти. Мандруючи повоєнною Вітчизною, терпляче рятував від знищення те, що «добивали» енкаведисти. Врятовані й дбайливо збережені мистецькі витвори за кілька десятиліть існування Музею Гончара побачили сотні тисяч людей з-понад 50 країн світу. Спогади про ті роки кількох знаних українознавців, зібрані співробітниками вже сучасного Музею Івана Гончара, пропонуємо нашим читачам. >>

Ой горе тій чайці

Усе пізнається в порівнянні. Ще два тижні тому нам здавалося, що 10 градусів морозу — холоднеча неймовірна. Але коли стовпчики термометрів опустилися нижче 30 градусів, то при мінус 10 уже, дивись, почуваєшся доволі комфортно. Хоча синоптики не рекомендують розслаблятися: наступного тижня після нетривалого «потепління» нас чекає чергова хвиля морозів. >>

Бандити таки сядуть у тюрми?

Побиття «помаранчевих» під ЦВК, отруєння Ющенка, транзитний сервер, заяви сепаратистів у Сіверськодонецьку — ці найрезонансніші злочини колишньої влади, на які вона пішла, щоб за будь-якої ціни утриматися на високих кріслах i після 2004-го, добре відомі не лише в Україні, а й за кордоном. I хоча з того часу минуло вже більше року, винні досі не покарані, натомість готуються до реваншу на виборах-2006. Зрозуміло, що преса не дає спокою силовим структурам, постійно контролюючи хід розслідувань, хоча мусимо констатувати: на сьогодні відповідальність понесли лише тисячі дрібних виконавців за фактами масових фальсифікацій, натомість організатори i замовники почувають себе у безпеці. Тим більше, коли йдеться про показовий кримінал, наведений на початку. >>

Догана за «п'яний брейк»

Президент України Віктор Ющенко оголосив догану голові Кобеляцької районної держадміністрації Олегу Решетилу за порушення етики поведінки державного службовця. Текст цього розпорядження, підписаного 23 січня, розміщено на офіційному сайті Верховної Ради України, повідомляє УНІАН. >>

Дружина Президента погралася ляльками

Президентські діти — Софійка, Христинка й Тарасик — тепер знають, якими іграшками колись давно гралася малеча. Разом із мамою Катериною Ющенко вони побували на виставці «Українська традиційна іграшка та лялька», яка проходить у Національному музеї Тараса Шевченка. >>

Чорним піаром по своїх

Прикро, коли замість боротися з ворогами, всі сили йдуть на «розборки» у власному таборі. Однак що ближче до виборів, то запекліше «помаранчеві» сили «мочать» саме «своїх», розчаровуючи й без того розгублених виборців. Не є винятком із цього правила і Львівщина, де амбіції місцевих «рухівців» ставлять під загрозу існування блоку «Наша Україна» в області. >>

Садово-виноградний розпач

Смакувати персиками та абрикосами цьогоріч будемо менше. За даними тижневика плодоовочевого бізнесу України «Агроогляд», у Криму спостерігаються дуже низькі температури, що зберігаються рекордну кількість часу. Тож існує велика ймовірніть того, що значна частина врожаю фруктів у цьому регіоні загине. >>

Жіночий журнал та горілка

Відомий діловий тижневик «Бізнес» та жіночий журнал «Наталі» опинилися під прицілом податкової. Причиною тому стало, за повідомленням Державної податкової адміністрації України у місті Києві, ухиляння від сплати податків власником видань. У результаті проти голови наглядової ради ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-інформ», якій належить право власності на «Бізнес» і «Наталі», Сергія Мельничука порушили кримінальну справу. Також податкова оголосила його у розшук. Водночас вони публічно звернулися до пана Мельничука з проханням з'явитися до слідчого відділу податкової міліції в Києві для надання свідчень. >>

Легкий наганяй за тяжкі злочини

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) позавчора ввечері відхилила проект рекомендації, в якому говорилося про необхідність засудження злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами. Після тригодинної дискусії над текстом, що його підготував та запропонував до розгляду правий депутат від Швеції Йоран Ліндблад, проект набрав звичайну більшість голосів, але не здобув необхідних для прийняття дві третини голосів. >>

Парламентарії у масках і з автоматами Калашникова

Позавчора на теренах Палестинської Автономії відбулися перші з 1996 року парламентські вибори. 1,3 мільйона палестинців із правом голосу мали обрати 132 депутатів парламенту ПА. За порядком на 1008 виборчих дільницях стежили 13 тисяч поліцейських. Вибори пройшли мирно, але їхній результат викликав справжню політичну бурю в регіоні та світі. За попередніми даними, перемогу здобула радикальна палестинська організація ХАМАС, яка виборола 58 депутатських мандатів. Створена засновником Палестинської держави Ясиром Арафатом і правляча до останнього часу партія ФАТХ задовольнилася 53 парламентськими місцями. >>

Віктор Балога: Це гріх — робити піар на горі людей

У ці дні Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи воiстину працює у надзвичайному режимі. То на вулиці лютує мороз, а у рятувальних підрозділах і в кабінетах міністерства — наче справжня спека. Навіть їдучи на інтерв'ю до «надзвичайного» міністра Віктора Балоги, ми стали свідками цього — на вулиці Борщагівській кілька пожежних авто приборкували вогонь у житловій багатоповерхівці. А вже у приймальні зустріли директора Укргідрометцентру Миколу Кульбіду — оперативні прогнози погоди міністр отримує з перших рук. На жаль, поки що маловтішні — морози відступають неохоче. Тому втиснутися у щільний графік міністра було дуже непросто. Одначе для «України молодої», яку, зізнався Віктор Балога, він здавна передплачує і регулярно читає, міністр з питань надзвичайних ситуацій таки знайшов трішечки часу. >>

Снігові справи

Прокуратура порушила п'ять кримінальних справ за фактом незадовільного прибирання снігу в Дніпропетровську. Слідчі звинувачують міських комунальників у службовій недбалості, через яку протягом 19—21 січня було заблоковано більшість доріг, був порушений рух транспорту, сталося 14 ДТП і травмувалося 64 людини. За повідомленням прес-служби прокуратури, через несвоєчасні й незадовільні дії комунальних служб міста комунальне підприємство «Міськелектротранспорт» зазнало збитків на 200 тисяч гривень. >>

Мартiн. «Астон Мартiн»

Про таке розкішне авто, як знаменитий «Астон Мартiн», бодай у душі мріє, мабуть, кожен автолюбитель. Ще б пак, адже кожну з цих унікальних, оздоблених найновішими досягненнями автомобільної техніки машин складають буквально вручну, тож її покупець може не сумніватися, що матиме неповторний і ексклюзивний екземпляр. Однак є у когорті цих британських красенів і ті, які незалежно від року випуску й «фаршу» цінуються найдорожче. Це ті «Астони», на яких їздив сам Джеймс Бонд. Звісно, йдеться про його кіношне втілення, адже письменник Ян Флеммінг, створюючи свого спецагента 007 й обираючи йому марку «залізного коня», навряд чи міг передбачити, як виглядатимуть ті авто, на яких Бонд їздитиме через 50-70 років. >>

Хобіт в Україні

Який тягар повинен відчувати актор, на якому лежить відповідальність за кінопроект вартістю 300 мільйонів доларів? А саме в стільки обійшлися зйомки та рекламна кампанія першої частини кінотрилогії новозеландського кінорежисера Пітера Джексона «Володар перстнів». Коли у 1999-му 18-річному на той час актору Елайджі Вуду запропонували виконати в екранізації твору Толкієна головну роль хобіта Фродо Беггінса, то, даючи згоду на участь у зйомках, він, певне, усвідомлював, що йде ва-банк і розпочинає гру в «пан або пропав». У разі провалу фільму на акторській кар'єрі Елайджі можна було б поставити хрест. Та вийшов «пан» — комерційний успіх трилогії та 11 «Оскарів» для її третьої частини пам'ятають усі. Джексон, пропонуючи роль Вуду, розгледів у ньому не лише невисокого хлопця зростом 168 сантиметрів з великими виразними очима (з контактними лінзами) та «вічно дитячим» виразом обличчя, що ідеально підходив на роль хобіта, але передусім актора з великим талантом та великою самодисципліною, який здатен справитися з виконанням поставленого завдання. І не помилився. >>

Реанімація за п’ять «лимонів»

За десять iз гаком років свого існування на телеекрані американський серіал «Друзі» став не просто популярним — його буквально обожнюють мільйони «друзіманів» у десятках країн світу. І хай гумор веселої дівчачо-хлопчачої компанії суто американський, а діалоги, у яких, власне, і полягає вся «сіль» цього насправді (принаймні в оригіналі) дуже дотепного «мила», адекватному перекладу не підлягають — усе одно «Друзі» залишаються одним із найулюбленіших серіалів сучасності. А скільки було сліз, коли зйомки телесеріалу завершилися! >>

Пітерський щасливчик із Нової Каховки та його французькі «па»

Ми вже так звикли (ба, навіть ніколи й не відвикали) споживати телевізійну продукцію східних сусідів, що й далі сприймаємо її достоту за рідну. Очевидно, керівництво «1+1» на це й розраховує, підсаджуючи на чергові два тижні українських домогосподарок на серіальчик, який уже встиг полонити російських тіточок на каналі РТР. Певно, наші кволі патріотичні почуття мусить стовідсотково задовольнити вже сам той факт, що головну роль у цій багатосерійці виконує наш колишній співвітчизник, хвацький хлопчина із Нової Каховки Ілля Носков, який, чкурнувши в ніжному віці з рідної Херсонщини, таки підкорив омріяний Пітер. >>

«Інтер» у Дигнідаді

Тиждень тому «УМ» писала про початок екстремального відрядження знімальної групи наших колег із телеканалу «Інтер» на чолі з Костянтином Стогнієм до Антарктиди в рамках проекту «Територія ризику. Королівство криги». Першу зупинку телевізійні відчайдухи запланували здійснити в Чилі, а саме біля німецької колонії Дигнідад. На людей утаємничених сама назва цієї місцевості наводить жах. Тому з журналістами домовилися: якщо по приїзді в Дигнідад мандрівники не вийдуть на зв'язок, їх почнуть розшукувати. На щастя, через 25 годин Костянтин Стогній по супутниковому зв'язку розповів схвильованим колегам, де вони і як. >>

По кому подзвін?

«Канал без політики», як позиціонує себе ТЕТ, вкотре волає про соціальну справедливість, конституційність та демократію. Хоча кожен вдумливий телеглядач добре подумає, перш ніж беззастережно повірити в аполітичність, пухнастість та білосніжність цього мовника. Адже між кадрами чи не єдиного власного продукту ТЕТ — програми «Дивись!» (решта наповнення каналу закордонне, переважно російське) — лише сліпий не вгледить політичної заангажованості. Скажімо, восени 2004 року, коли у програмі було не лише накладено вето на гостей, які могли б висловити бодай якусь симпатію до тодішньої політичної опозиції, а й навіть існувала заборона на появу у кадрі помаранчевого кольору, журналісти залюбки, навіть з певним «раболєпієм», знімали сюжети про братів Арфушів та інших доволі неоднозначних персонажів. >>

Чи здатні євровікна перемогти обігрівачі?

Зараз в Україні майже всі нові будинки облаштовують вікнами зі скла та пластику, але в цілому по Україні євровікна складають невеликий відсоток — приблизно десята частина від загалу. Поки що на цю приємність не кожному вистачає грошей, але якщо вам доводиться використовувати електроприлади для обігріву або користуватися іншими засобами, щоб збільшити температуру в кімнатах, то час зайнятися розрахунками. Поміняти одне вікно на ненайдорожче пластикове коштуватиме десь до 300 доларів, а слугувати воно має довго. До речі, пан Єхануров ще до хрещенських морозів, а саме у розпал «газової проблеми», пообіцяв народу подумати над системою кредитування євровікон для населення.
До нападу суперхолодів про справжню ціну євровікон у моїй оселі я могла тільки здогадуватись. Я не знала, що при мінус 25 на вулиці у мене в квартирі стане тепліше, ніж було раніше: замість 21 буде плюс 24. Я розумію, що це лише зі страшного переляку так гарно запрацювала наша котельня, але ж у сусідки, в якої стоять звичайні традиційні вікна, у кімнаті стовпчик термометра так і не піднявся вище +17. Це відкриття виявилося ще одним доважком до плюсів моїх нових вікон. Цікаво, що й на морозі вони продовжували залишатись прозорими, і так само добре захищали оселю від шуму вулиці. До речі, вийшла ще й економія на обігрівальних приладах — ні купувати не довелось, ні додатково сплачувати за електроенергію. >>