Режисер Дмитро Богомазов називає Василя Стефаника крутим автором. Визначення, звісно, дещо сленгово–сучасне, але влучне і живе. Бо саме з таким письменником постановникові працювати комфортно і ... неспокійно водночас. Він вимагає максимальної концентрації над кожним рядком тексту, над кожною думкою, захованою у лабіринті метафор та образів. Нову виставу на Камерній сцені театру імені Франка Дмитро Богомазов вирішив ставити у форматі альманаху, об’єднавши ідеєю та концепцією дев’ять новел Василя Стефаника («У корчмі», «Сама саміська», «Вечерня година», «Святий вечір», «Май», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято»). Назвавши свій спектакль Morituri te salutant («Ті, хто йдуть на смерть, вітають тебе»), режисер розпочав сходження до означених Стефаником висот. Творчих і моральних. Для більшості сучасників та нащадків письменника ці вершини залишаються нескореними. Але про те, щоб колись таки осягнути ті «сотні метрів над рівнем моря», треба принаймні мріяти.

Концерт за участі Вітні Х’юстон у форматі 3D голограми анонсували задовго до 5 лютого афіші, в яких живим супроводом померлої американської зірки значилися співачка Лєна Штефан та саунд–продюсер альбомів Вітні, її друг Нарада Майкл Волден. Перед самісіньким початком концерту журналістам повідомили, що Нарада до Києва не приїхав. Організатори назвали його рішення «непередбаченим і шокуючим». А причина всьому — гроші.

Якось так сталося, що постмодернізм на пострадянських теренах заступив на вахту, не дочекавшись зміни караулу — хронологічно виправданого модернізму, який, виявляється, нікуди не зникав, будучи черговий раз «зупинений на льоту» в далеких тридцятих, і виринувши на поверхню літпроцесу лише у сімдесятих роках минулого століття. Тож не дивно, що проза Юрія Гальперіна, який наприкінці сімдесятих емігрував до Швейцарії, залишилася непоміченою радянським читачем, оскільки вона захлинулася у потоці «повернутої» літератури часів перебудови.

Новий та інтригуючий проект підготували для київської публіки сучасні українські митці. На тлі полотен десяти сучасних художників з України, Росії та Білорусі звучатимуть фрагменти книги Олександра Михеда «АмнезіЯ» і музичні уривки від гурту OY Sound System — у складі Марка Галаневича (учасник гурту «ДахаБраха»), Тараса Галаневича (DJ Galatar) та київського музиканта Жене Cлов’яна. Йдеться про музично–літературний мультимедійний проект «АмнезіЯ project».

Берлінський кінофестиваль починається... А з ним фактично стартує світовий кіносезон. Ну, так є — уже багато років.

Цього разу увертюрою до Берлінале стане показ фільму «Великі майстри» відомого режисера Вонга Кар–Вая («Дикі дні», «Любовний настрій», «2046»). Давненько ми не бачили фільмів гонконгівського кіномитця, років зо п’ять мовчав. Аби тепер запропонувати історію із 30–х років минулого століття. Бойові єдиноборства, довершена візуальність — як і належить у китайському фільмі подібного штибу. Тут сучасні технології служать простій меті оспівування, любування мистецтвом силових поєдинків. Гарно б’ються хлопці — що є, то є. Суто чоловічий балет. А знімалося усе це впродовж кількох років, з усілякими пригодами, серед яких і травма виконавця головної ролі Тоні — Люн Чу Вая. Очікується, що тут буде видно симбіоз авторського начала і потужного жанрового поля.