Зігравши свою знамениту виставу «Шельменко–денщик» у 2200–й раз, Харківський державний академічний український театр ім. Шевченка потрапив до Книги рекордів України. Відповідне свідоцтво колективу вручили просто на сцені, де ще хвилину тому кмітливий слуга небезкорисливого капітана Скворцова відчайдушно вирішував романтичні проблеми головних героїв нев’янучої комедії класика–харків’янина Григорія Квітки–Основ’яненка.

Серед концертів нещодавнього фестивалю «Київ Музик Фест–2012» був один, що вирізнявся особливо концептуальною й вивіреною програмою. Це клавірабенд піаніста Євгена Громова, який пройшов у залі Національної академії мистецтв України. Цей майданчик став справжнім відкриттям: тут можна і потрібно влаштовувати концерти на регулярній основі. Що ж стосується Громова, він так уміє сформувати програму, що вже сама по собі вона стає неначе «шедевром архітектури». У цьому відношенні його ідеї неординарні.

«Це був не перший пам’ятник Івану Виговському в Україні», — так відгукнувся наш читач iз Житомира Гарій Миколайович Макаренко на публікацію в «УМ» минулого тижня, в якій iшлося про відкриття пам’ятника гетьманові на місці його ймовірного поховання, — на території Манявського скиту, що на Івано–Франківщині.

«Це особисте», — відповів Лео Каракс на прохання «УМ» описати найяскравішу емоцію, що вразила його нещодавно. Останній міф французького кіно, як романтично охрестила Каракса преса, він продовжує послідовно захищати свою приватну територію від посягань зовнішнього світу й не приховує, що виходить на побачення з ним у масках.

Лео Каракс — гість №1 на цьогорічній «Молодості», яка не балує нас сонмом кіновеличин, як минулого чи позаминулого року, тому приїзд французького режисера створює локальний ажіотаж, незважаючи на те, що це не перший його візит до Києва. Ще одна причина прицільної уваги до Каракса, яку насправді треба було поставити першою — українська прем’єра фільму «Священні мотори» (Holy Motors). Не дивно, майстер не звертався до повного метра останні 13 років. Нова режисерська робота схвилювала Каннський фестиваль і продовжує виконувати роль емоційного подразника у різних точках світу, куди Каракс приїздить представляти фільм. У Київ, який режисер запам’ятав як наймеланхолійніше місто у світі, він прибув 23 жовтня, відразу з московського фестивалю сучасного кіно «2–in–1».