Ноти на пюпітрі — повага до композиторів

26.10.2012
Ноти на пюпітрі — повага до композиторів

Серед концертів нещодавнього фестивалю «Київ Музик Фест–2012» був один, що вирізнявся особливо концептуальною й вивіреною програмою. Це клавірабенд піаніста Євгена Громова, який пройшов у залі Національної академії мистецтв України. Цей майданчик став справжнім відкриттям: тут можна і потрібно влаштовувати концерти на регулярній основі. Що ж стосується Громова, він так уміє сформувати програму, що вже сама по собі вона стає неначе «шедевром архітектури». У цьому відношенні його ідеї неординарні.

Творчості Громова притаманний разючий інтелектуалізм. Ідея кожного сольного концерту піаніста простирається далеко за межі зіграних творів. Завжди присутні якісь підтексти, «відсилання» і широкий пласт інформації, який знаходить відображення в друкованих програмках і в усних «інтерлюдіях» — коментарях, якими піаніст супроводжує свої виступи. Як правило, для своїх сольних концертів він складає гігантські за розміром програми, до того ж — суперскладні для виконання, віддаючи явну перевагу так званим «сучасним» композиторам (тобто творам, написаним упродовж останніх ста років). Крім того, Громов став незамінним пропагандистом сучасної української музики (зокрема, він виконав усі твори Валентина Сильвестрова, в яких бере участь рояль).

Гастрольний графік Громова рясніє найрізноманітнішими назвами — від міст України до швейцарського Базеля та інших куточків Європи. Цей піаніст накопичив масу вражень від подорожей. Шкода, що він не пише й не розповідає про це, інакше ми мали б змогу дізнатися про його суто «музикантські» міркування і цікаві зустрічі з колегами–музикантами. Можливо, колись це стане матеріалом для окремої книги. «Я б мріяв поговорити зі Святославом Ріхтером та Ігорем Стравінським», — каже Громов. Звичайно, «на цьому світі» таке бажання є нездійсненним. Але воно свідчить про масштаб мислення музиканта, про його причетність до найпотаємніших сфер композиторської творчості. Думаємо, що список бажаних для Громова співрозмовників можна було б продовжити. І наступним у цьому списку, безперечно, був би Ріхард Ваґнер. Адже цей суто оперний композитор, який мислив мірками великого симфонічного оркестру, замолоду все–таки написав цілу низку творів для фортепіано. І що ви думаєте? В «домашньому режимі» Громов розібрав і зіграв усі його фортепіанні твори і чимало з них представив на розсуд своїх слухачів. Якщо сказати відверто, Громову личило б бути оперно–симфонічним диригентом або композитором, який пише твори для величезного складу виконавців. Рояль інколи здається надто «вузьким» для нього. Про це свідчить і те, що він (один iз небагатьох піаністів у світі) сміливо включає до свого репертуару фортепіанні транскрипції творів, написаних для великого оркестру.

Ще на екзаменах у консерваторії Євген грав твори, які були за межами розуміння навіть маститої професури. Тут слід пояснити, що в деяких найсучасніших творах композитори використовують дуже специфічну манеру відображення своєї музики в нотах. Далеко не кожний музикант здатний правильно прочитати і відтворити такий нотний текст. Звідси ми розуміємо, що шлях першопрохідця і піонера ще здавна був призначений цьому музиканту...

Передбачити творчі ідеї Громова неможливо. Сьогодні він грає твір, написаний котримсь із українських композиторів місяць тому, а потім береться, наприклад, за твори російського класика першої половини ХІХ сторіччя Михайла Глінки — чудові, мелодійні, але доволі прості для виконання. І цілком неочікувані в контексті творчих шукань піаніста. Отже, Громов намагається нести факел просвітництва. І прислухається суто до своєї власної інтуїції. Абсолютно унікальним є той факт, що протягом свого творчого життя Громов зiграв близько ста світових прем’єр творів сучасних композиторів (передовсім — українських). Те саме можна сказати і про його численні записи — він уперше зафіксував у звукозапису величезну кількість фортепіанних творів. Треба сказати, що такий ви­бір є доволі відчайдушним. Адже для кожного піаніста більш «касовим» стало б виконання «солодких» творів Шопена або інших популярних композиторів минулого, перевірених часом. Проте Євген не шукає легких шляхів...

Щодня цей піаніст проводить багато годин за роялем. А коли виходить на сцену, все одно грає по нотах. Звичайно, він добре знає напам’ять усі свої програми. Але ноти на пюпітрі — це ознака його поваги до композиторів. У такий спосіб Громов засвідчує свою прискіпливість і уважність до нотного тексту. Найдрібніші позначки авторів він хоче донести до слухача максимально точно.

27 жовтня в залі Національної філармонії України відбудеться великий сольний концерт Євгена Громова, цілком присвячений творчості Клода Дебюссі. Приводом для цього слугує 150–річний ювілей композитора, який відзначаємо цьогоріч. Напевно, на слухачів чекає чимало нових яскравих вражень. Адже Громов як ніхто може явити нашому слуху багату палітру імпресіоністичних співзвуч. Треба зазначити, що Євген має дивну пристрасть до ювілейних дат. Майже кожний iз його виступів так або інакше пов’язаний з тією або іншою річницею. Така звичка є доволі дивною, адже цей музикант привертає увагу й сам по собі, йому необов’язково неодмінно «прив’язуватися» до календаря. Але ця стратегія — то свідомий вибір Євгена, він має на це право. А нам залишається відвідувати його концерти. З довірою і надією. Надією, яка завжди виправдовується...

Олександр МОСКАЛЕЦЬ