Після фільму «Ржевський проти Наполеона» я залишала кінотеатр із суперечливими емоціями. З одного боку, мене просто переповнювало почуття радості за Володимира Зеленського: успішний шоу–мен не обмежується форматом «95 кварталу», завзято розширює свої творчі горизонти, експериментуючи на ТБ і поповнюючи власний список ролей у кіно. А з іншого... Назвати проект «Ржевський проти Наполеона» фільмом у повному розумінні цього слова язик не повертається. Це шоу, єралаш, набір реприз та гегів, ексцентричних па і жартів на межі фолу... Але як назвати весь цей калейдоскоп одним терміном? І яким чином до нього можна застосувати принципи кінокритики? Аналізувати зміст, характери, драматургію? Чи, можливо, ці картини варто випускати у прокат під грифом «Не для критики»? Словом, кінознавцям є над чим поміркувати. Тим більше що це не єдиний і, судячи з тенденцій сучасного прокату, не останній приклад такого кіно.

Музей театрального, музичного та кіномистецтва запрошує на виставку дитячої творчості, присвячену зимі. У недалекому майбутньому, переконує куратор експозиції, старший науковий співробітник музею Світлана Муштенко, багатьма сьогоднішніми авторами пишатиметься «доросле» мистецтво.

Художник Іржі Корнатовський має досвід у різних техніках малювання та живопису. Але, як і належить митцеві, щоразу намагається піддати сумніву традиційні уявлення про їх використання. В серії малюнків вугіллям, представлених на виставці «Медитація картиною», він навмисно обирає величезний масштаб та підкреслює пластичний обсяг, динаміку. Ця духовна активність пов’язана зі старовинною формою трансцендентального досвіду: медитації та молитви.

На самий Йордан, 19 січня, українські ЗМІ поширили інформацію про лист народного депутата Леоніда Грача до Генеральної прокуратури України з проханням звернути увагу на, мовляв, порнографічні твори Юрія Винничука. За кілька днів, пообіді 23 січня, до відомого письменника завітали представники МВС, щоб отримати свідчення відповідно до депутатського запиту. Як з’ясувалося, справа носить більше політичний, ніж моральний характер.

Цю «Людину в [м]асьці», «книгу без автора», яка має 256 сторінок, я «проковтнув» за три години. Зрештою, такі книги читаєш на одному подихові. Раз — і вже кінець. Але що це за «книга без автора»? Як — без автора? Він що, помер, мов ніцшеанський бог, чи розчинився, мов середньовічний міннезінгер у своїх «топосах», а який–небудь постмодерніст — у своїх «симулякрах»? Чи його просто нема в сенсі грецького «ук он» — нема взагалі, «ваш­шє». Але як же «нема»? Якщо є story, повинен же хтось її розказати! Ясна річ. Тим паче що тут love story. Не будете ж ви думати, що цей загадковий «хтось» — сама аська? Сто пудів міфологія. Навіщо перетворювати милу слухняну аську на монстра, котрий водить рукою свого користувача? Тоді, може, у ролі автора виступає загадковий резонер, що час від часу подає в тексті свої рефлексії з приводу того, що відбувається?

Учора о 15.30 за київським часом у Каліфорнії оголосили остаточний список номінантів на вручення 84–го «Оскара», церемонія відбудеться 26 лютого у кінотеатрі «Кодак». Перелік потенційних оскароносців складається із 24 номінацій.