Указом Президента Віктора Ющенка 2009–й оголошено «Роком Марії Примаченко в Україні». Ще восени затверджено план заходів з підготовки і відзначення 100–ліття від дня народження цієї простої і геніальної поліської жінки. Ювілей почали відзначати ще наприкінці минулого року. Що зроблено, робиться і планується зробити, «УМ» спробувала дізнатися у фахівців, які причетні до святої справи.

У четвер у залі презентацій Українського дому ніде яблуку було впасти — професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська презентувала грубий том своїх публіцистичних, політологічних і культурологічних статей, написаних упродовж 20 років.

У 14–річному віці киянин Вадим Перельман разом з мамою емігрував спершу до Європи, а згодом і до Канади. Сьогодні він — відомий американський режисер, який живе в Лос–Анджелесі і працює в Голлівуді. Незважаючи на біографію, під уже звичний вислів «наші люди в Голлівуді» Перельман якось не дуже підходить. Оскільки нашим його сьогодні можна назвати з натяжкою — у спілкуванні російською Вадим час від часу переходить на англійську, а його спогади про Київ не грішать особливою конкретикою. Та й з Голлівудом він себе не асоціює на сто відсотків. Досягши найвищих вершин у мистецтві реклами (протягом 13 років Перельман знімав ролики для таких відомих компаній, як Microsoft, General Motors, Panasonic, Nike), сьогодні він заявляє, що вже не українець, але ще й не американець, називає себе режисером світу і воліє працювати над проектами не стільки дорогими та гучними, як цікавими. Днями Вадим Перельман завітав до Києва, щоб ще раз продемонструвати вірність творчим принципам. Цього разу — на прикладі свого нового фільму «Життя перед її очима».

«Ми поставили перед собою завдання, щоб це було нетрадиційна подача Марії Примаченко. Хочемо, щоб її твори були всюди — починаючи від дитячої іграшки, горнятка, одягу — до узагальнених образів. Кожен може прийти зі своєю ідеєю, — каже режисер проекту «Примаченко і Я» Сергій Проскурня. — Роботу над конкурсом доручив куратору «Я Галерея» Павлу Гудімову і директору «Родовід Галереї» Лідії Лихач.

Книжка, безумовно, варта уваги. Бодай тому, що тут зібрано інформацію про кілька сотень таємних товариств — інформація не ексклюзивна, але шукати її по розпорошених джерелах довелося би довго і сумно.
Найбільша стаття, як і очікувалося, — про масонів. Але саме вона є найменш яскравою, бо маємо наразі декілька окремих книжок, присвячених цьому феноменові (про це згодом).