Примаченко і ми

17.01.2009
Примаченко і ми

Робота лауреатки премії імені Марії Примаченко Валентини Карпець–Єрмолаєвої.

«Ми поставили перед собою завдання, щоб це було нетрадиційна подача Марії Примаченко. Хочемо, щоб її твори були всюди — починаючи від дитячої іграшки, горнятка, одягу — до узагальнених образів. Кожен може прийти зі своєю ідеєю, — каже режисер проекту «Примаченко і Я» Сергій Проскурня. — Роботу над конкурсом доручив куратору «Я Галерея» Павлу Гудімову і директору «Родовід Галереї» Лідії Лихач.

 

Щоб експерти від захвату аж на дупу сіли

Павло Гудімов в інтерв’ю «УМ» поділився деталями проекту «Примаченко і Я»: «Є різні типи конкурсів, які проводяться на професійному рівні, а є більш демократичні, де всі бажаючі без обмежень надсилають свої роботи. Це не означає, що роботи Примаченко треба копіювати чи робити в іншій техніці, вітраж або перебивання на тканину. Надіслані роботи мають передаватися в досить легкій трансформації ХХІ століття. Образи переходитимуть у сучасне мистецтво, графічний, веб–дизайн. Це може викликати певні питання зі сторони музейників. Але сам факт, що Примаченко займалася народним мистецтвом, дозволяє трансформувати її твори, які належать усім нам. Ми маємо продовжувати життя символів, які вона закладала.

Конкурс уже розпочався. Заявки та ідеї приймаємо до 1 березня. Потім засідатиме експертна рада. Експертів буде десять, серед них Юрій Макаров, Павло Маков, Петро Гончар, Влодко Кауфман, Казбек Бектурсунов. Визначатимуть, які ідеї варто втілювати у життя. Це може бути колекція іграшок чи партія тканини. Кількість переможців необмежена. Ми не переслідуємо спортивні результати, щоб досягти рекордів. Конкретних завдань не даємо, мовляв, щоб це були записники, одяг, меблі, канцелярія, дитячі іграшки, комп’ютерні ігри. Іноді можуть бути такі рішення, що ми всі можемо на дупу сісти, як можна було до такого додуматися.

До нас надходили пропозиції ще до оголошення конкурсу. Є реакція з інших країн. Надіслали дуже серйозну колекцію одягу з Росії. Є креатив від дітей — одна 9–річна дитина запропонувала зробити шахи у вигляді фігурок звірів Примаченко. Якщо це роз­роблять професіонали, вийде класно. Звертаються відомі художники, дизайнери і кажуть, що давно мріяли щось таке зробити і чи буде це логічно. Таким чином ми акцентуємо на актуальності народного мистецтва. Показуємо людям, які в селі чи десь на хуторі малюють, що вони варті уваги. Цього літа я їздив у Карпати з експедицією до народних майстрів і бачив, що сусіди до їхньої творчості ставляться як до дивацтва. Хочу, щоб народним майстрам було тепліше від того, що сільська бабуся є народним символом України.

Виставки під кінець року плануються також за кордоном, але насамперед це потрібно нам, щоб кожна дитина, кожен дорослий знав, хто така Марія Примаченко. Як можна жити у селі, малювати звичайними фарбами на звичайному папері і звернути на себе увагу цілої країни і світу.

У «парад ідей», а саме так ми називаємо проект «Примаченко і Я», входять усі події, пов’язані з майстринею. А конкретний результат конкурсу побачимо наприкінці року в галереї «Лавра», де будуть і проміжні виставки, і покази колекцій одягу.

П’ять тисяч за Примаченко

Міністерство культури вже рік як заснувало премію імені Марії Примаченко в галузі народного мистецтва. Вона буде щорічною. «Премією відзначаються високопрофесійні твори майстрів народного мистецтва, що є найвизначнішими набутками українського народу, збагачують його історичну пам’ять, національну свідомість та самобутність. Твори мають виставлятися на виставках упродовж останніх трьох років, але не пізніше як за три місяці до їх висунення на здобуття премії, мати позитивні рецензії у мистецтво­знавчій літературі та відгуки у засобах масової інформації», — зазначено у положенні про премію.

Пропозиції претендентів на здобуття премії подаються з 1 вересня до 1 листопада тільки державними установами. У третій декаді грудня оголошується переможець, який отримує п’ять тисяч гривень і організовується персональна виставка. До складу журі входять голова Микола Яковина, директор Спілки майстрів народного мистецтва Євген Шевченко, директор Фонду Марії Примаченко Ольга Левченко, мистецтвознавець від Міністерства культури Ніна Мамалига, мистецтвознавець і галерист Олексій Титаренко.

У 2008 році переможцем стала заслужений майстер народної творчості України, майстриня декоративного розпису із села Петриківка Дніпропетровської області Валетина Карпець–Єрмолаєва. Парадоксально, але Її суперником був лише... один майстер із Києва — Микола Малярчук. У Міністерстві культури і туризму «УМ» запевнили, що у 2009–му премія набуде більшого розголосу і кількість учасників значно збільшиться.

 

ПРЯМА МОВА

Талант у генах

Хто з родини Примаченків малює і де можна побачити їхні роботи, розповів «УМ» президент Фонду Марії Примаченко Микола Жулинський

Із родиною Марії Примаченко мало хто контактує з дослідників її творчості. Онуки живуть в Іванкові на Київщині, неподалік від Болотні, де мешкала їхня бабуся. Музейні працівники про їхнє сьогоднішнє життя нічого не знають. З ними тримає зв’язок президент Фонду Марії Примаченко Микола Жулинський. Усе, що він міг сказати про родину, записала «УМ».

 

— До сторіччя Марії Примаченко проводять надзвичайно цікаві виставки, які відкривають її таємничий, принадний, хвилюючий, прозірливий і казковий світ. Зрозуміло, що майстриня за життя була відома. Про неї багато писали, хоча не можу сказати, що її слава і талант були достойно пошановані. Талант Марії Примаченко якоюсь мірою затінив талант її сина Федора, який, на жаль, так передчасно в минулому році пішов із життя. Федір мав декілька виставок. Пригадую, на початку 2001 року в Національному музеї Шевченка була його виставка. Особисто на мене справила дивовижне враження.

— Чому?

— Він, здавалося б, продовжував багато в чому образну систему Марії Примаченко, але це був якісно інший, свій, особливий погляд. Це була дуже тонка філігранна робота, пов’язана з унікальним чуттям композиції. Речі були надзвичайно довершені.

Позаминулого року ми робили його виставку в Національній спілці художників. Зараз думаємо над тим, щоб зробити каталог Федора Примаченка. Хочемо знати, скільки робіт залишилося.

— Де вони зберігаються?

— В основному в родині. Ми маємо намір наприкінці року зробити виставку родини Примаченків в «Українському домі».

— А скільки у Марії Оксентіївни родичів?

— У її сина Федора і невістки Катерини є двоє дітей — Іван і Петро. Обидва — члени Спілки народних майстрів України, обидва малюють. Зараз трохи менше мають можливості для творчості — треба виживати, заробляти на хліб. У них діти шкільного віку: Петро має дві донечки — Іринку і Марійку, в Івана є Настя і Костя. Їх треба виховувати, одягати, взувати. На це треба заробити. Насамперед думають про це.

— Ким працюють онуки Примаченко?

— Мають свій малий бізнес в Іванкові. Не уточняв, який саме.

— Правнуки теж малюють?

— Настя і Марійка виставляються у школі і місцевих музеях. Цього року ми подивимося, що в них є з їхніх робіт і з картин Марії Примаченко. Попередньо каталогізуємо і підготуємо виставку «Родина Примаченків».

— Чому їх не було на виставках, які проходять у Києві?

— По–перше, треба доїхати сюди, а не завжди виходить. По–друге, коли їх запрошують, то приїздять. Але тут є одна проблема. У 2005 році з будинку, в якому жила і померла майстриня, викрали картини Марії і Федора Примаченків. Зі 100 викрадених повернули 77. Після цього родина не дуже любить про себе заявляти публічно.