«Шептицький від А до Я» – книжка конструктор: візуально словесні блоки, які можна використовувати у побудові щораз нового умовиводу. Проста форма цього пізнавального жанру – абетка.

Від початку війни з Росією назва книжкової номінації «Дитяче свято» вже не виглядає радісно-безтурботно. Загинули тисячі батьків, і їхнім дітям треба пояснити цю незбагненність. В усі часи найкращими виховними медіаторами були книжки.

1996-й — рік, що записаний красним рядком до історії нового українського письменства. Тоді взимку, у січні-лютому, журнал «Сучасність» опублікував «Рекреації» Юрія Андруховича, що спричинило несамовиту реакцію адептів «традиційної» літератури і демарш діаспорних передплатників, які відмовилися далі підтримувати долярами «проституйований» часопис. Але то був «розігрів».

Книжок пам’яті про Майдан вийшло чимало: нотатки очевидців, фотосвідчення, fb-рефлексії, навіть повісті. Але лише одна — у жанрі журналістського розслідування: Соня Кошкіна, «Майдан. Нерозказана історія» (К.: Брайт Стар Паблішінґ).

Дивна книжка з’явилася на нашому книжковому ринку, не обтяженому інтелектуальним асортиментом: Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури» (Л.: Видавництво Старого Лева, 2015). На обкладинці — дванадцять класичних імен, не надто, м’яко кажучи, відомих широкому загалу.

На вересневому Форумі видавців у Львові — звична черга за новою книжкою Марії Матіос. Нині це спогади, локалізовані двома головними словами двох останніх років: «Приватний щоденник. Майдан. Війна» (Л.: Піраміда).

Так надовго у давні часи Юрій Винничук іще не занурювався. Попередні його історичні екскурси були розвагами дайвера. У новому ж романі «Аптекар» (Х.: Фоліо) — ніби глибоководна експедиція Кусто.

Умберто Еко — просвітлений Йог світового письменства. Що довше живе, то ясніше мислить. У свої 83 роки написав новий роман «Номер нуль» (Х.: Фоліо, 2015) — взірець парааналітики.

Італійська Болонья — світова столиця дитячої книжки. Будь-яка національно-приємна новина звідти — ексклюзивний знак якості. «Видавництво Старого Лева» отримало перший лист щастя з Болоньї торік — за книжку Романи Романишин та Андрія Лесіва «Зірки і макові зернята».

Остання книжка Тараса Федюка «Халва» (К.: Гамазин, 2014) — ніби явка з повинною: «я все написав я слова / як фокусник із рукава / виймав і крутив перед носом / тій публіці що нежива / тій мові яка відплива». Свою «заяву» назвав чесно: Халва. Слово-симулякр, що зазвичай камуфлює дефіцит реального. Іншими словами, зізнання у хронічному самонавіюванні. Аж так, що одного разу усвідомлюєш: солодощі світу сього тебе уже геть не обходять. Аж так, що — «Господи як же однаково більше мені!»