В Україні кожний рік рак діагнозують у близько 160—170 тисяч людей. За офіційними даними, кількість хворих коливається від 800 до 860 тисяч. Але якщо додати вірогідність невстановленого діагнозу чи неправильного (так, люди з сільської місцевості десятиліттями не проходять медичні обстеження і спокійно живуть, не знаючи про рак), то ця цифра сягає майже за мільйон.

За даними Інституту соціології НАН України за минулий рік, лише 64 відсотки опитаних є прибічниками обов'язкового реєстрування шлюбу. Решта розділилися на поки рівні за кількістю «табори». Це або ті, що є затятими противниками узаконення стосунків, або ті, що не визначилися і вагаються. Занепокоєні цією статистикою національний прес-клуб «Громада і влада» та Київський міський центр сім'ї «Родинний дім» скликали чергове засідання на тему «Чи сприяє традиційний шлюб створенню повноцінної сім'ї?», під час якого серед іншого обговорювали уявлення про шлюб у сучасній масовій свідомості, альтернативні форми шлюбу, чи відповідають модернові шлюби ментальності та традиціям нашого народу. Пропонуємо ознайомитися з думками деяких учасників засідання.

Беручи шлюб у ранньому віці, молодята найчастіше роблять вибір навмання, до змін у своєму житті, як правило, не підготовлені. Ступаючи на весільний рушничок, вони ще не усвідомлюють усієї відповідальності, яка звалиться на них після того, як відгримить вальс Мендельсона. Адже хто витрачатиме «викроєний» час на розмірковування про планування сім'ї та розподіл подружніх обов'язків? Тоді закохані ще перебувають у рожевому світі романтики: квіти, цукерки та обіцянки дістати зірку з неба. І все видається «половинкам» пiд силу, аби тільки побратися. А далі романтика поступово зникає: прогулянки парками та відвідування кафешок залишаються на поодинокі свята, а будні заповнюються з'ясуванням стосунків на кухні.

Материнський інстинкт — один із найсильніших. Лагідна жінка в мить може перетворитися на хижого звіра, якщо зачепити її дитятко. Психологи радять матерям вчитися контролювати свої емоції, передовсім напади страху, аби не звести нанівець життя — своє, близьких і самої дитини.

У кожної дорослої людини час від часу прихвачує спину: одних допікає біль, у других знижується чутливість, у третіх з'являються «мурашки», ще у когось німіють кінцівки. Утім до лікаря з такою «невеличкою» проблемою хворі звертатися не поспішають. Мовляв, поболить і перестане. І тільки після випробування всіх народних методів — масажів, шерстяних поясів та саун, — скрутившись від болю, такі хворі йдуть до фахівців.
«Спинниками» в Україні щороку стають близько двох тисяч людей. Скільки нині насправді людей з хворим хребтом, невідомо. За статистикою, щодня спина болить у майже 5 мільйонів українців. Кожному сотому з них ці кольки виливаються в інвалідність. Ця недуга переслідує як людей з тяжкою працею — наприклад, у сільських жителів біль у спині очолює список хвороб, що призводять до інвалідності, — так і «паперових» робітників. Сидячи за столом по 20-30 років, люди отримують суттєві зміни хребта.

Одна з лабораторій філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, вивчаючи сучасні українські шкільні підручники, дійшла висновку: аби їх зрозуміти, не вистачить і кандидатського ступеня. Але хто ж пише книжки, об які «ламають» молочні зуби початківці шкільної грамоти? Ймовірно ж, колеги з сусідньої кафедри.

«До 2010 року Україна перейде на європейський рівень освіти. Це передбачатиме введення кредитно-модульної системи навчання у вищій школі, а також перехід на дворівневу вищу освіту: зі стін університетів та інститутів випускатимуть тільки бакалаврів та магістрів», — розповів на брифінгу з приводу Дня вчителя міністр освіти і науки Василь Кремень.

Нещодавно у столичному міському Будинку вчителя відбувся завершальний етап суспільної акції школярів України «Громадянин», у якому протягом цього року взяли участь 3375 учнів загальноосвітніх закладів віком 12—16 років зі своїми 225 проектами. У фінал пробилися 33 кращі команди, що зуміли власними силами справитися з проблемами, на які дорослі «закривали очі».