Одна з лабораторій філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, вивчаючи сучасні українські шкільні підручники, дійшла висновку: аби їх зрозуміти, не вистачить і кандидатського ступеня. Але хто ж пише книжки, об які «ламають» молочні зуби початківці шкільної грамоти? Ймовірно ж, колеги з сусідньої кафедри.
Як відомо, до історичного моменту 1991 року українські вчені не ламали собі голови над створенням «підручних» книг для учнів. «За радянських часів усі книжки для шкільних полиць писали в Москві, де і затверджували. В Україні їх тільки перекладали і розсилали по навчальних закладах», — нагадала на теле-прес-клубі ректор Київського муніципального педагогічного університету імені Бориса Грінченка Зінаїда Сіверс. Після розпаду «єдиного і неподільного» настала майже «темна смуга», коли доброї половини книжок із різних шкільних предметів, наприклад історії України чи географії України, просто не існувало. Поки науковці наввипередки збирали інформацію для необхідної літератури, вчителі «імпровізували». «Тоді я ще був учителем історії і навіть мав зручність від того, що підручників не було, — зізнався начальник Головного управління освіти і науки Київської міськдержадміністрації Борис Жебровський. — Старшокласники вчилися конспектувати, самостійно шукати різні джерела інформації і навіть дискутувати».
Проте сумлінних викладачів, які хвилюються перед уроками і виконують «домашні завдання» (підбирають для учнів різну цікаву інформацію), — одиниці. І слова Сухомлинського, що навчають і виховують не підручники і програми, а вчителі, — на жаль, сприймає не кожен. Сьогодні й учні, і батьки, які допомагають своїм чадам виконувати «домашку», скаржаться, що навчальна література надто складна і напхана незрозумілими термінами, які діти все одно забувають, тільки-но закриють книжку. Одна знайома вчителька якось розповіла, як деякі викладачі, користуючись тим, що підручники написані незрозуміло для учнів, спекулюють своїми знаннями та «покликанням». Звісно, вчительської зарплати ледь вистачає на два-три походи на продуктовий ринок, тому кмітливі педагоги відшукують альтернативні способи заробiтку на прожиття. При цьому вони не відвертаються від шкільної дошки та указки. У «кращому» випадку ласкаво натякають на те, що учень начебто не тягне на добру чи відмінну оцінку. І йому треба удосконалювати свої знання. А оскільки книжковий матеріал надто складний, то учень може взяти кілька приватних уроків. У гіршому випадку такі недобросовісні наставники напівправдою оформлюють собі затяжного лікарняного. Звісно, в цей час учні радіють, що можуть «законно» прогулювати уроки. Адже знайти відповідну заміну можуть не завжди. А потім наставник з'являється і «проскакує галопом «по всіх темах». «Хто з учнів «розкусить» цей шматок теорії — тому пощастило. Доля інших — гризти науку в компанії з підручником. І тут на сцені знову з'являються «віддані» вчительській справі наставники, які знов-таки пропонують факультативні заняття за окрему плату.
Узагалі, попри нинішню різноманітність книжкової продукції, у значній частині українських загальних середніх шкіл бібліотечні полиці «сумують» напівпорожні. Правда, потроху й поповнюються. Так, минулого року київські школярі були забезпечені навчальною літературою на 75 відсотків, а нинішнього вже на 83, навів приклад Борис Жебровський. Водночас не на всіх заняттях учні можуть користуватися «підручними» книжками. Для низки предметів їх ще й досі не існує. Тому викладачі змушені самі начитувати школярам лекції. Деякі вчителі радять використовувати для уроків російські книжки. Але така література не рекомендована вітчизняним Міністерством освіти і науки.
«Чимало вузiв не звертають увагу на шкільну програму, вимагаючи при вступі знання предметів, які не читають у школі. Наприклад «Людина і світ», — наголосила Зінаїда Сіверс. Тим часом знайти підходящу літературу до цієї науки не так просто. Утім видати підручник теж не так просто. Спочатку слід знайти гарного автора, який зуміє так «розкласти по поличках» наукову інформацію, щоб учні все зрозуміли. Крім напрацювання матеріалу, треба ще подбати про спеціальні робочі зошити й електронну версію. Далі справа за тендером — яке видавництво забезпечить сучасний якісний друк. Врешті-решт у книги з'являється чимало «доброзичливців», які ставлять на ній «штампи». Це й автори, які самі хотіли писати підручник, і видавництва, які програли тендери, і депутати, зацікавлені у виданні іншого варіанта книги, констатував Борис Жебровський.
І поки цей ідеальний підручник дійде до школи — мине час. А вчитися треба. Тому учні змушені підбирати для себе потрiбну літературу у книгарнях чи на базарах. Звісно, коштує вона немало. Тому учні схиляються до універсальних «навчальних» видань. Це різні шпаргалки, відповіді на екзаменаційні питання, творчі роботи, якими сьогодні переповнений книжковий ринок. Можна знайти навіть видання, у яких зібрані всі предмети певного класу. Наприклад всі уроки 6-го класу і так далі. Скільки користі від такої книжкової продукції, невідомо: з одного боку, Міністерство освіти відхрещується від таких брошур, а з іншого, самі викладачі інколи радять такі додаткові матеріали для навчання, хоча й знають, що там зустрічаються помилки.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
