«Авторитетів» меншає...

«Авторитетів» меншає...

Кримінальні авторитети — нині доволі популярні «герої», причому не лише суспільно-політичних газет чи новин телеканалів (тобто тих джерел, де «работники ножа и топора, романтики большой дороги» подаються як документальний сюжет). Про них іще складають кіносценарії, знімаєть багатосерійне «мило», пишуть книжки. (Одна з останніх, до речі, щоб не бути голослівними — Світлани Зоріної — «Кримінальний Київ некримінальним поглядом» — широко і галасливо презентувалася на початку осені в київській «Букві». Книжка якраз «про це», про життя-буття кримінальних братчиків, при цьому твір у Зоріної вийшов, відверто кажучи, ніякий, але з претензіями на проникнення у психологію злочинців тощо, хоча для нас важливим є винятково вибір теми — а він доволі показовий).

Наше нове — це старе, якого ми ніяк не позбудемось

Наше нове — це старе, якого ми ніяк не позбудемось

Напередодні 31 грудня, безумовно, вартувало б підбити підсумки (щодо правової ситуації в країні) за весь рік. Це завдання є і простим, і нелегким водночас. Нелегким, бо занадто великий пласт інформації довелося б підняти та репрезентувати на сторінках газети. Простим — тому що досягнень у правовій царині, вартих згадки (а значить, і схвалення) — обмаль. Власне, навіть не обмаль, а просто-таки нуль. Для того, щоб уявити собі цей нуль, достатньо подумки «пройтися» по усіх резонансних справах, актуальних на сьогоднішній день, де слідство не просунулося ні на йоту, попри всі гучні виступи та спокусливі обіцянки. І це лише малесенька верхівка айсберга, бо наївним було б думати, що на тлі закляклої у абсурдно-суперечливих заявах справі Гонгадзе успішно розслідується справа, скажімо, громадянина N, який отримує належну йому правову допомогу в повному обсязі. Ні, невдачі та збої нашої правової та правоохоронної систем очевидні як у «малому», так і у «великому». І тут не треба себе обманювати.

Всі статті рубрики