Немає свободи слова — немає проблеми?

15.10.2003

      Тиждень, що минув, й насправді відзначився кількома небуденними подіями, дотичними до правового поля. Серед останніх згадаємо рішення, прийняте колегією суддів Верховного Суду. «УМ» вже писала про те, що цим рішенням задовільнялося касаційне подання Генеральної прокуратури на вердикт Апеляційного суду Київської області, який знімав з Юлії та Олександра Тимошенків звинувачення у скоєнні низки злочинів. Завдяки цьому кроку Юлія Тимошенко знову опинилася на гачку Генпрокуратури з надією на наявність в Україні «незалежних й об'єктивних суддів» та з обуренням на керованість найвищої судової інстанціїї. Згадаймо, що свого часу попередній голова ВСУ Володимир Бойко вжив медичний термін «колапс» як найвлучнішу характеристику того стану, в якому нині перебуває українське судочинство. А останньому, судячи зі слів Бойка, зовсім зле. Як і кожному, в кого криза серцевої діяльності супроводжується загрозою непритомності чи навіть смерті...

      На тлі того, що вітчизняне правосуддя проситься на лікарняне ліжко, засади кримінального розслідування взагалі не лізуть у жодні ворота. В даному випадку вкотре йтиметься про новий Кримінально-процесуальний кодекс України. Відкладене більше ніж на місяць друге читання цього законопроекту у Верховній Раді має (орієнтовно!) відбутися цього четверга. На довершення втіхи його розробників і на довершення розчарування Європи. Остання в особі ПАРЄ на черговому засіданні цієї інституції порадила Україні з більшою шаною ставитись до розумових здібностей європейців і не підсовувати їм надзвичайно неякісний продукт, обманюючи і прикриваючись тим, що новий КПК — це, мовляв, відповідь вимогам Європи.

      Параграф восьмий резолюції ПАРЄ за номером 1346 (2003)1, прийнятої 27 вересня цього року, чітко про це говорить. Глибоке занепокоєння, йдеться у резолюції, викликає «той факт, що останній варіант КПК в низці своїх положень не відповідає стандартам Ради Європи, які гарантовані Європейською конвенцією прав людини та рішенням Європейського суду з прав людини. Відповідно до цього Асамблея настійливо спонукає органи державної влади України до якомога швидшого завершення прийняття тих законів, що ще залишаються важливішими елементами зобов'язань України у сфері права, зокрема, — Цивільно-процесуального та Кримінально-процесуального кодексів. Стосовно КПК настійливо рекомендується запровадження його в дію на основі попередньо отриманих висновків експертів Ради Європи».

       Однак навряд чи Україна так ревно вивчатиме поради європейських експертів, як на це сподівається Страсбург. Для нас наразі актуальнішими є інші висновки — висновки Конституційного Суду з приводу того, з якого моменту вести відлік кучмівських президентських термінів. Якщо ж слово «нас» є занадто загальним чи несправедливим щодо всіх українців, замінимо його на конкретнішу адресу. Союзу юристів під проводом есдепеушного депутата Валерія Євдокимова закортіло якнайшвидше дізнатися, чи не був Кучма-одиниця Кучмою-нулем і чи не можна якимсь дивом зробити отой нуль трійкою? Тобто пролонгувати правління нині діючого Президента іще на одну п'ятирічку? І поки Конституційний Суд шукатиме істину в Основному законі країни, а її «керівна партія» — змінюватиме арифметичні закони, інші посадовці тим часом приділятимуть увагу проблемі свободи слова.

      Утім дехто вважає, що такої проблеми просто не існує. Її вигадали вороги народу або, як каже про подібних персон Генпрокурор України Святослав Піскун, сили, яким подобається «чорнити країну на європейському рівні». Насправді ж ситуація з цензурою та утисками журналістів «не така вже катастрофічна, як її намагаються представити деякі політичні сили», говорить Піскун. І тут варто зіставити переконання Піскуна з тим, що зазначив минулого тижня у Вашингтоні Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. На його думку, «боротьбу з «темниками» повинні вести самі журналісти». Отже, «темники» все-таки існують, а відтак існують і утиски журналістів — такий висновок напрошується зі сказаного Януковичем. Якщо тільки Прем'єр — не з числа тих самих дестабілізуючих сил, про які нас iз вами попереджав Генпрокурор...

      До кола останніх, якщо йти за логікою Святослава Михайловича, можна зарахувати і українського омбудсмана. Адже одна з останніх ініціатив Ніни Карпачової стосується якраз боротьби за вільне висловлення думки, за соціальний захист журналістів і свободу слова. Наслідком нещодавньої тристоронньої зустрічі, яку провели Ніна Карпачова, голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко та керівник парламентського комітету зі свободи слова Микола Томенко, стало започаткування спеціального сегмента в секретаріаті Уповноваженого. Віднині новостворена посада представника омбудсмана з питань свободи слова і засобів масової інформації захищатиме журналістів iз позицій іще одного державного органу. От тільки чи захистить?

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>