Хто платить гроші, той і замовляє піар

19.05.2004

      Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси.

      У зв'язку з цим не лише регіональні журналісти, а й громада того чи іншого населеного пункту на мапі України почувається ошуканою та приниженою. Не бачачи для себе іншого виходу, така громада звертається до загальноукраїнської преси (до «України молодої», наприклад), бо інакше налагодити діалог із «земляками» просто не вдається. До нас прийшов відкритий лист редактору газети «Подільські вісті» Йосипу Ядусі, який очолює «друкований орган Хмельницької обласної ради і обласної державної адміністрації» від імені мера міста Шепетівка Валерія Малькіна та жителів міста.

      «Декілька останніх місяців, — ідеться у листі, — територіальну громаду Шепетівки цілеспрямовано обливають брудом зі шпальт «Подільських вістей», газети, редактором якої ви є. Не шкодуючи часу та газетної площі, ви скрупульозно працюєте над тим, щоб посіяти розбрат у Шепетівці... «Головна» газета Хмельницької області свідомо зайняла позицію очорнення позитивних зрушень та замовчування реальних фактів. Кожна чергова стаття у «Подільських вістях» усе більше і більше нагадує попередню. Все нудніше і бридкіше читати провокаторські вигадки. З вуст нечистих на руку людей, колишніх та нинішніх номенклатурників, про «подвиги» яких знає кожен дорослий шепетівчанин...

      Укотре читаємо поміж рядками, що справжні автори — господарі газети з державної адміністрації — роблять спробу перекласти свої бездарні помилки у аграрній сфері на місцеву владу. Конкретне питання до вас, Йосипе Івановичу. Чому ваша шанована газета, справедливо підмічаючи факт зменшення обсягів виробництва продукції Шепетівського м'ясокомбінату, жодним словом не обмовилась про причини виникнення даної ситуації? Чи не тому, що через «досягнення» керівників області на Хмельниччині майже повністю винищена худоба, а область займає останнє місце в Україні з багатьох показників?

      Про яку об'єктивність «Подільських вістей» можна говорити, якщо газета свідомо замовчує те, що в Україні наша область займає одне з останніх місць за рівнем заробітної плати на душу населення? Чи згадувала газета ті часи, коли інші міста області сплачували у півтора рази більше за житлово-комунальні послуги, а Шепетівка до останнього трималася та не підвищувала тарифи? Напевно, що ні. Адже саме шепетівська міська влада не піднімала тарифи, які були одними з найнижчих в області. І останньою серед інших міст з ініціативи депутатського корпусу вимушена була здійснити цей непопулярний крок.

      З превеликим сумом можемо констатувати, що ваша газета стала з іншого боку барикад у боротьбі за демократизацію суспільства та громадянську свободу. «Подільські вісті» стверджують, що весь негатив у Хмельницькій області пов'язаний лише з місцевими керівниками. Можливо, у чиїйсь хворобливій уяві так воно і є. Але ми впевнені — сьогодні ви обливаєте брудом Шепетівку, де до влади прийшли «не ті люди», а вже завтра будете співати хвалебні оди новому Президенту з надією залишитись на теплій посаді».

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Плювки у чорнобильську пожежу

    З часу трагедії у Чорнобилі минуло вже вісімнадцять років. Вiдтодi наша держава, здавалося б, мала робити все для того, аби забезпечити постраждалим людям принаймні нормальне та спокійне життя. Це, до речі, передбачає 16 стаття Конституції: в Основному законі сказано, що «подолання наслідків чорнобильської катастрофи» (а до цього пункту слід віднести не лише опіку над природою, а й над постраждалими людьми) є обов'язком держави. Проте Конституція для наших чиновників — не завжди указ. Тому людям, котрі постраждали від аварії, от уже вісімнадцять років доводиться чути відлуння не лише пам'яті про Чорнобиль, а й чиновницької халатності. >>