Мінне поле чи законодавче?

19.05.2004
Мінне поле чи законодавче?

(Малюнок Володимира КАЗАНЕВСЬКОГО.)

      Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними.

      Минулого тижня передбачалось, що Верховна Рада, повертаючись до проекту змін щодо Цивільного кодексу, можливо, внесе поправки до згаданих норм. Проте цього не сталося. Преса так і лишилася при «достовірній інформації» з «офіційних джерел» та при дамокловому мечу, що зветься «негативна інформація» і тягне за собою судову відповідальність. «У законодавчому плані інформаційний простір нашої держави все більше перетворюється на мінне поле української журналістики», — так прокоментував відмову Верховної Ради змінити редакцію статей 277 і 302 ЦКУ голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко.

      За наявності таких статей, вважає він, «втрачається всякий сенс існування журналістики, бо у пустопорожні балачки перетворюються розмови про свободу слова, адже ЗМІ й журналісти позбавлені можливості об’єктивно показувати діяльність чиновників, ставити під сумнів їхні реляції про нібито досягнуті успіхи». Крім того, Лубченко звернув увагу і на те, що, незважаючи на неодноразові звернення НСЖУ, журналістських колективів і громадських організацій, парламент досі не відновив пільги зі сплати податку на додану вартість з передплати і розповсюдження друкованих ЗМІ. На думку Лубченка, «депутати Верховної Ради, все більше втягуючись у передвиборне протистояння політичних сил, забувають, що народ їх обрав для того, аби вони створювали умови для побудови справді демократичної і правової України, а не для задоволення власних амбіцій». «У цих умовах огріхи законодавчого процесу можуть завдати непоправної втрати», — додає Лубченко. Насамкінець голова НСЖУ заявив, що «Спілка готова закликати колег до інформаційного бойкоту діяльності тих народних депутатів, які своїми незваженими діями хочуть задушити свободу слова, право журналіста на професійну діяльність».

      Бойкотувати чи ні роботу окремих представників депутатського корпусу — це питання тактики. А стратегія полягає у тому, що зі статтями ЦКУ, скерованими на обмеження свободи преси, треба все ж таки щось робити. Принаймні лишати все так, як є зараз, було б великою помилкою. Ба, навіть непоправною помилкою. Саме тому представники Громадської ради з питань свободи слова та інформації, у свою чергу, звернулися із заявою з приводу неухвалення Верховною Радою змін до Цивільного кодексу. У документі автори звертаються до Комітету Верховної Ради України з правової політики з проханням якомога швидше підготувати проект закону до повторного першого читання.

      «Верховна Рада України не підтримала в першому читанні внесення змін до Цивільного кодексу України, які б стали на заваді небезпеці використання Цивільного кодексу проти свободи слова в Україні, «віддавши» лише 214 голосів «за» законопроект «Про внесення змін до Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів України» (щодо права на інформацію), спрямований на вирішення проблем чинного Цивільного кодексу», — йдеться у зверненні. В останньому також  перелічені недоліки Цивільного кодексу, і зокрема вказано на найбільший його недолік — статтю  277, положення якої визнані «непрофесійними, вкрай суперечливими і такими, що можуть допускати кілька протилежних тлумачень».

      «Монополізація права на істину «посадовими, службовими особами при виконанні ними своїх службових обов'язків» порушує не лише законодавство України, а й закони здорового глузду. Такі положення дискредитують законодавство України як в очах власних громадян, так і іноземних інституцій», — говориться у заяві Громадської ради. «Частина четверта статті 296 Цивільного кодексу забороняє використання імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Така норма значно обмежує конституційне право на поширення інформації. Неоприлюднення фактів затримання чи обвинувачення осіб може завдати шкоди цим особам у разі необгрунтованого звинувачення», — стверджують автори заяви.

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>

  • Плювки у чорнобильську пожежу

    З часу трагедії у Чорнобилі минуло вже вісімнадцять років. Вiдтодi наша держава, здавалося б, мала робити все для того, аби забезпечити постраждалим людям принаймні нормальне та спокійне життя. Це, до речі, передбачає 16 стаття Конституції: в Основному законі сказано, що «подолання наслідків чорнобильської катастрофи» (а до цього пункту слід віднести не лише опіку над природою, а й над постраждалими людьми) є обов'язком держави. Проте Конституція для наших чиновників — не завжди указ. Тому людям, котрі постраждали від аварії, от уже вісімнадцять років доводиться чути відлуння не лише пам'яті про Чорнобиль, а й чиновницької халатності. >>