Харківські «тітушки», які скоюють регулярні набіги на євромайданівців, невдовзі отримають серйозне підкріплення. Як повідомив голова облдержадміністрації Михайло Добкін, у регіоні йде мобілізація добровольців, які готові захищати місто «від екстремістів».

Хоча достеменно поки не можна сказати, коли саме Київ обиратиме нового мера і депутатів Київради — адже призначення виборів є прерогативою Верховної Ради, останні кілька подій і повідомлень дають право припускати, що виборів у столиці слід чекати у травні 2012–го. І справа не тільки в тому, що кілька членів ЦВК заявили: строк п’ятирічних повноважень Леоніда Черновецького закінчується наступної весни. А й у зовнішніх ознаках виборчої кампанії, яка де–факто почалася вже зараз.

Прокинувшись у день виборів, чимало мешканців Приірпіння, що під Києвом, мали нагоду усміхнутися: ледь не з усіх комунальних сміттєвих баків на них дивилися обличчя десяти відомих кандидатів у президенти. Викидаєш сміття, зупиняєшся на кілька секунд і розумієш, що йдеться не про заборонену в цей день агітацію, а навпаки. З кольорових листівок місцева громадська організація «Народна воля» закликала жителів Ірпеня, Бучі, Ворзеля та Гостомеля за допомогою волевиявлення, відправити «улюблених» політиків на смітник історії, де їм саме й місце. На першому плані зі свого баку визирає «донецький хлопець» із биткою, поруч примостилася чарівна кандидатка в коротенькій спідниці тощо. Центральне місце на карикатурі зайняв віник, який, за задумом активістів, і мав очистити владу.

«Ми переконані, що влада потребує нових облич, — пізніше зазначив автору на одній у виборчих дільниць голова ГО «Народна воля», депутат Ірпінської міськради Віктор Бархоленко. — Тому й влаштували цю акцію із листівками на сміттєвих баках регіону. Бачили б ви, як солідні дядьки зі штабів «героїв» нашої карикатури бігали по подвір’ях та намагалися ліквідувати наш передвиборчий перформенс! Тим самим ще більше привертали увагу людей».

Активіст Павло Зуб’юк починає роздуми про Помаранчеву революцію з... Леніна. У Києві на станції метро «Театральна» досі стоїть бюст і висять гасла вождя. Українською та російською мовами написано: «Лише та революція чогось варта, якщо вона може себе захистити». «При всій моїй зневазі до Леніна, — каже Павло, — це дуже правильна цитата. Ми надто рано розслабилися. Після перших же «болячок» треба було організовуватись і протестувати».

Зуб’юк був активістом «Пори» — неформальної організації, яку вважають одним з авангардів Помаранчевої революції. Цікаво, що активісти перекладають відповідальність за нинішнє розчарування не тільки на політиків, а й на громадський сектор.

У Києві тривають пікети на підтримку п’ятьох націонал–патріотів, які позавчора вранці «попрацювали кувалдою» по пам’ятнику Володимиру Леніну в центрі столиці. Вчора о 12.00 українські націоналісти пікетували Шевченківське райуправління міліції у місті Києві з вимогою звільнити Миколу Коханівського, Андрія Тарасенка, Олександра Задорожного, Івана Срібного та Богдана Франта, які «покоцали» київського Леніна. Як повідомив керівник прес–служби ГУ МВС у місті Києві Володимир Поліщук, двох із них раніше вже затримували за таке діяння — на початку грудня минулого року четверо членів Конгресу Українських націоналістів пошкодили пам’ятник радянському діячеві Григорію Петровському, відбивши монументу пальці, ніс та вуха, вони написали на постаменті «комуняці — по заслузі».

Ще не так давно проблеми українського колабораціонізму були об’єктом дослідження винятково фахових істориків. Ідеологічне збудження дивізія «Галичина», батальйони «Нахтігаль» та «Роланд» до пори до часу викликали лише в «червоних», поки за цю тему не вхопилися політтехнологи, що обслуговували донецьких авторитетів. Так з їхньої подачі з’явилися мапа розчленованої України і біг–борди з зображенням Віктора Ющенка з фашистською свастикою. Відтоді факти ситуативної співпраці українських військових формувань із вермахтом вітчизняні політики проросійської орієнтації обслинюють, як бичок солому.
Колаборантами зазвичай називають громадян, які з якихось мотивів співпрацювали з ворогами своєї держави. В радянській історіографії їх ще позначають тавром «зрадники». Проте, навіть послуговуючись цією термінологією, недоречно підозрювати у державній зраді тих галичан, котрі у смертельному протистоянні двох світових мон­стрів зробили ставку на німців, більш, як тоді здавалося, лояльних до державницьких настроїв українців. Чомусь упереджені знавці минувшини забувають, що галичани тривалий час були підданими Австро–Угорщини і Польщі, а за передвоєнні рік і дев’ять місяців, коли їх приєднали до СРСР, «совєти» так зневажливо повелися з новонавернутими громадянами, що «червоні» визволителі їм уже видавалися страшнішими від «коричневих» окупантів. Зрештою, за узгодженою серед російських істориків оцінкою, найчисленнішою спільнотою серед національних збройних формувань, що воювали на стороні гітлерівської Німеччини, була саме російська — понад 300 тисяч осіб, хоча під окупацією перебувала лиш незначна частина території Російської Федерації і набагато менше часу, ніж Україна.
Проте нас передусім цікавлять сторінки власної історії. Про перед­умови створення дивізії «Галичина» і сучасні спекуляції довкола цієї теми розмовляємо з молодим івано–франківським ученим, кандидатом історичних наук, донедавна директором Наукового центру дослідження українського національно–визвольного руху Прикарпатського національного університету, а нині докторантом Іваном Монолатієм.

З понеділка всіх водіїв на українських дорогах чекають кардинальні зміни: вступають у силу ухвалені нещодавно парламентом зміни «До деяких законодавчих актів щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Відтак уже з початку нового тижня кожен водій зможе на власному гаманці відчути дієвість поправок, які суттєво збільшують штрафи за порушення Правил дорожнього руху і на які покладають великі надії у самому Департаменті ДАІ. Ще б пак: смертність на українських автошляхах перевищує середній європейський показник у 3,5 раза. Проте нині в нашій державі до європейських наблизилися лише штрафи (про це «УМ» писала минулої суботи). З рештою, себто технічним забезпеченням і унеможливленням отримати хабара співробітником Державтоінспекції, справи неоднозначні. Сергій Коломієць категоричної думки: підвищення штрафів вкрай необхідне, а запроваджувати суворіші стягнення слід було б значно раніше.

Уже третій день у Львові та області не вщухають розмови про те, що знову «гахнула атомна». Щоправда, ніхто достеменно не знає, яка саме. Одні кажуть — Рівненська, інші запевняють — Чорнобильська. Налякані люди не випускають на вулицю дітей і щільно закривають вікна у будинках. Від подібної інформації телефони «еменесників» вже «гарячі». Та панікувати не потрібно. «Надзвичайники» запевняють: на жодній із АЕС України — діючих і недіючих — аварій чи якихось інших надзвичайних подій не було.

Байка про «даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів», нібито не навчених навіть поводженню зі зброєю, з’явилася ще за часів Української Центральної Ради, для зменшення довіри й поваги до української влади. Цю байку рік у рік переписують «кабінетні» вчені й творці шкільних підручників. Що ж насправді відбулося під Крутами? Над цим питанням працював Науководослідний інститут українознавства при Міністерстві освіти і науки України (директор — Петро Кононенко). Доктор історичних наук, керівник відділу міжнародних відносин Інституту Володимир Улянич у рамках проекту «Українці у світовій цивілізації і культурі» проаналізував документи і літературу з цього питання, свідчення стареньких очевидців бою та їхніх родичів, дані вперше здійснених археологічних розкопок. Результати дослідження вчений опублікував у книзі «Правда про бій під Крутами. Січень, 1918 рік. Приватне розслідування», яка має вийти друком цього року у видавництві «Лицар».