Там, де Дністер кривим ножем розрізає земну плоть, відмежовуючи село Хмелева від навислої над ним гори, якось зустрілися дві сили: українська «ДахаБраха» й білоруська Port Mone. І було в них усього кілька днів на те, щоб створити музику, яка би уповільнювала плин ріки, звеселяла пташок в небі й викликали весняні соки із землі. Утворену музичну енергію витримали вони рік у своїх душах, а потім наповнили нею чарівні пластини, назвавши їх ім’ям «Хмелева Project». Тепер, у час, коли холодна зима і темні сили скували Україну, їздять музиканти містами і діляться своєю енергією з усіма, хто прагне весни, змін і позитивних емоцій.

У своїх репортажах iз Берлінського кінофестивалю голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач час від часу скаржиться, чом би ось таку гарну ідею, взяту за основу в такому–то фільмі на Берлінале, та й не втілити в українському кіно, тим паче що ґрунт соціальних конфліктів у нас «благодатний» — устигай тільки знімати. Те саме можна сказати й про фільм «Прислуга» (The Help) — американську соціальну драму, зняту режисером, що тільки вчиться, Тейтом Тейлором і номіновану на кілька престижних нагород США та Великої Британії (хоча великого врожаю фільм не зібрав).

Керівництво України продовжує свою нехитру піар–гру й точковими ударами намагається показати, що «влада все ж працює». Цього разу зі скринь Державного комітету телебачення і радіомовлення України дістали припалу нафталіном премію Президента України «Українська книжка року» (це можна пов’язати з участю в роботі премії Ганни Герман), започатковану у 2009 році ще Віктором Ющенком. Швидко організували засідання Комітету й «простою більшістю голосів» визначили три видання, яким пропонують присудити президентську відзнаку. Серед них — у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» — книга «Сни Ганса Християна» у переказі Лесі Ворониної з ілюстраціями Катерини Штанко, видавництво «Грані–Т».

Кажуть, на дітях геніїв природа відпочиває. Досвід же відділу культури «УМ» категорично заперечує це заяложене кліше: дивлячись фільми, читаючи книги, відвідуючи концертні й театральні зали, ми давно для себе визначили — таланти в українських мистецьких династіях не переводяться. Від усім відомих прикладів Ліна Костенко — Оксана Пахльовська — Ярослава Франческа Барб’єрі, Богдан Ступка — Остап Ступка (а підростає ще й Дмитро), Ада Роговцева+Кость Степанков=Катя Степанкова й до нещодавно відкритої шоу «Голос країни» дочки Назарія Яремчука Марії. Про ці роди можна й треба писати книги… Тим часом до Дня Валентина «УМ» зібрав окремі «плоди творчого кохання».

Імена лауреатів, що отримають цьогоріч Національну премію України імені Тараса Шевченка, стали відомі ще у п’ятницю, 9 лютого. Проте у Шевченківському комітеті офіційно інформацію не оприлюднюють: сайт повідомляє лише про таємне голосування й прийняття рішення членами Комітету. У секретаріаті пояснюють: «Поки проект Указу Президента про присудження ще не підписав Борис Ілліч (Олійник. — Ред.)». Як відомо, ця процедура обміну офіційними паперами марудна і довготривала. Тому без п’яти хвилин лауреати, які отримали перші вітання від своїх надійних джерел, уже святкують.

Справа Винничука, що мала вже би канути в Лету й загубитися серед інших маловтішних суспільно–політичних подій, виходить на новий виток. Наприкінці січня силові органи розіслали по окремих установах листи із завданням дати оцінку літературним творам Юрія Винничука і зокрема його скандальному віршу «Убий пі...са!» (хоча назва цього твору в документах МВС і ГПУ не фігурує, але саме він збурив маловідомого політолога Володимира Бондаренка поскаржитися нардепу Грачу). Отже, як ідеться у відповіді ГУ МВС України у Львівській області народному депутатові Леоніду Грачу: «З метою проведення належної перевірки... до Львівського університету імені Івана Франка скеровано копію вірша Винниченка Ю.П. (очевидно, у львівській міліції Юрія Винничука сплутали з Володимиром Винниченком. — Ред.) щодо встановлення наявності у ньому фактів насаджування культу цинізму, насильства та жорстокості, збочення і нікрофільських мотивів. Копію матеріалів скеровано в управління боротьби з кіберзлочинністю та торгівлею людьми ГУ МВС України у Львівській області для організації проведення перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України». Генеральна прокуратура України, у свою чергу, направила скаргу Бондаренка Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі.

Хоч України у програмі кінофестивалю не буде, але присутність нашої дер­жави на європейському кіноринку ось уже кілька років залишається незмінною. До цього презентацією українських кінопроектів у Берліні (як і у Канні) опікувалася Українська кінофундація, організація, підтримувана Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000», головою наглядової ради якого є Катерина Ющенко. Політичні реалії у нашій державі диктують перерозподіл фінансово–економічних вливань, куди входять і культурні інтереси. Тому цілком логічним, хоча для багатьох і прикрим, результатом став вихід на поле «підтримки національного кіновиробника» людей, пов’язаних із діючою владою. Все активніше у цьому напрямi працює Держ­авне агентство з питань кіно (що не може викликати захоплення у багатьох молодих і амбітних кіновиробників), яке й представлятиме Україну на кіноринку в Берліні. «Стенд на Берлінале — це лише перший крок, потім буде Канн, Москва, Торонто», — анонсує голова Держагентства Катерина Копилова.

Розбалувана цікавими літературними зустрічами столична публіка днями отримала нагоду зупинити погляд на певній події у стрічці анонсів і «забронювати» апріорі лінівий п’ятничний вечір для походу в Будинок кіно, де було заплановано дискусію між письменницею Оксаною Забужко і літературо­знавцем Леонідом Ушкаловим. Зустріч, офіційним приводом для якої стала книга Ушкалова «Від бароко до постмодерну: есеї» (видавництво «Грані–Т»), зібрала повний зал гостей: серед них були і Євген Сверстюк, і співачки сестри Тельнюк. Говорили про «Плоди читання». Для тих, хто не був присутній на засіданні читацького клубу, «УМ» зібрала найсмачніші «фрукти».

Коли мені було вісім, я почала оминати в бібліотеці полицю із написом «Про тварин» — виною було натуралістичне оповідання про смерть пташки. Так само в чорний список потрапили кінематографічні твори на дану тематику: лише один кадр з фільму «Білий Бім Чорне Вухо» міг зіпсувати найяскравіший дитячий день. Відтоді мене мучить питання: навіщо дорослі й розумні дяді–тьоті створюють сльозливі історії про перипетії тваринного життя–буття? Навчити дітей співчуттю, перебити потяг до неусвідомленої жорстокості? Чомусь мені завжди здавалося, що цієї мети можна досягнути й менш садистським способом.

У цьому красивому стародавньому місті фактично почалося й логічно замкнулося її життєве коло. Народжена 2 липня 1923 року поблизу Познані, Віслава Шимборська разом iз батьками оселилася у Кракові, коли їй виповнилося вісім років.