Важко бути напівбогом

Важко бути напівбогом

Цього року, високосного і похмурого, який несподівано, але цілком реально забрав уже чимало дорогих життів, не обійшлося також без фантастики. Людина–міф, на якій тримався цілий корпус вірувань радянської літератури, письменник, сценарист і перекладач Борис Стругацький, який разом iз братом Аркадієм був класиком наукової і соціальної фантастики, пішов у засвіти на 80–му році життя.

Плацкартна доля

Плацкартна доля

На початку цієї екзотичної збірки з назвою «Відстані та вібрації» її автори ще намагаються у доволі науковий спосіб пояснити свою любов до предмета своєї розмови. І це не дивно, коли зважимо на те, що пишуть про наше привокзальне минуле і сучасне, відповідно Юрко і Тарас Прохаськи, учасники і творці Станіславського феномену, а там, де феномен — там обов’язково стоп–машина будь–яким ненауковим дефініціям.

Жили собі–були в глибокому ямбі…

Усі три збірки віршів цих, начебто несхожих між собою авторів, — немов міні–енциклопедії ра­дян­ського і пострадянського буття, в якому грайливе минуле змішалося з шипучою піною новомодних стилів. Утім, хай там як, але путівники з новітньої історії, сповнені пташиною мовою високої поезії, — явище не рідкісне, але зникаюче. Оскільки нині більш актуальна синхронність із жаргоном епохи, а не екзотична «хроніка лі­верної ковбаси», як у збірці художника Володимира Старикова, де життя проживається за «мапами контурними в плацкартному».

Цур пек

Цур пек

Колиска прадавнього українства у романі «Відьма в Царгороді» Сімони Вілар змальована на диво достовірно, тобто не за традиційним ученням про джерело християнства, що вигартувалося внаслідок вольового рішення тодішньої влади, яка ніколи не була разом із народом (який, у свою чергу, завжди був заклопотаний більш важливими справами, аніж релігійна ідентифікація).

Валер

Валер

...На початку 1970–х у Валера Бондаря була знаменита робота, виконана у нікому не відомій на той час вельми живописній техніці. Розхристаний Христос мчав на мотоциклі, намальований на вилинялій джинсовій тканині, приклеєній до грубої дошки.

Як це було

Як це було

Структурний підхід в авторів усіх розглянутих нижче книжок, по суті, єдиний, адже чесно розповідають вони здебільшого про те, що самі знають, чули, пили і їіли на закуску. Або як їх після цього били і саджали за ґрати. Формально все дуже просто і не дуже академічно, хоч деякі з цих видань претендують на енциклопедичний статус.

Однією лівою

Однією лівою

У цьому світі існує багато корисних речей, про які всі начебто знають, але ніхто до серця епохи не притулить. Щоправда, автор роману «Море для шульги», луцький поет з київським проживанням Павло Коробчук спробував свого часу віршувати про нашу буденність, але далі костюмованих акцій, здається, діло не пішло. «Корисний також унітаз, але це не поезія», — мабуть, згадав він російського класика і перекинувся на прозу. А вже в прозі, тим паче сучасній, багато чого вартісного для пасажирів метро можна надибати. Наприклад, як саме кохатися у цьому самому метро або інші веселі та безрадісні поради, зібрані у цій строкатій книжці.

Канонічна Кононенко

Канонічна Кононенко

За доволі недвозначну назву роману і провокаційну обкладинку книжки (усім, мовляв, заправляє «рука Москви», через що досі маємо одурену москалями Україну — батьківщину манкуртів і байстрюків) авторку цілком можна запідозрити у найрізноманітніших фобіях, включно із розпалюванням національної ворожнечі.

Зроблено власноруч

За всі часи авторам–початківцям пропонували робити, тобто писати життя з великих — чи то класиків, а чи сучасників історичного процесу. Самі стаючи згодом видатними і заслуженими, вони розуміли, що треба було якраз навпаки — плекати у собі власну творчу «незайманість», будуючи автономний космос пригод в офіційному всесвіті преміальних сюжетів. Вже сьогодні російські автори, так і не навчившись діамату стосунків з ефемерною реальністю, все частіше зазирають за її альтернативні лаштунки, розповідаючи про себе любого в обгортці екзотичної дійсності.

Майтки і маєтки

Обидві повісті, що увійшли до збірки «Тіні у маєтку Тарновських» Володимира Даниленка, — про те, чим різняться між собою такі ефемерні поняття, як «любов» і «кохання». У першій з них молоде подружжя (він — музикант, вона працює на п’ятьох роботах) — оповідь ведеться від імені їхнього сина–підлітка, який поперемінно стає на бік кожного з батьків, одночасно набуваючи вже свого власного любовного досвіду.