Вуса в глибині душі

Вуса в глибині душі

Здається, Антон Чехов сказав «Чоловік без вусів — це все одно, що жінка з вусами». Якщо врахувати, що походив Антон Павлович із Таганрога, з українських етнічних земель, то це визначення можна вважати показово українським. Бо в українця до цієї чоловічої окраси між носом та верхньою губою ставлення особливе.

Дві пам’яті — один біль

Дві  пам’яті — один біль

Ця книжка щойно побачила світ у київському видавництві «Дух і Літера». Її упорядник, Марцін Войцеховський, польський журналіст і публіцист, який багато років працював у Києві кореспондентом «Газети Виборчої». Назва книжки — «Дві пам’яті», й розповідає вона про одну з найбільш драматичних сторінок українсько–польських стосунків — трагедію на Волині в 1940–х роках. Суспільна дискусія про цю страшну взаємну ворожнечу, яка мала місце між двома народами в часи Другої світової війни, вже потрохи йде і в Україні. Проте польські інтелектуали — історики, журналісти, філософи — розпочали це обговорення дещо раніше. І книга, укладена Марціном Войцеховським, — своєрідний підсумок такої дискусії з польського боку. Підсумок не остаточний, а, швидше, проміжний.

Яким був для мене рік 2008

Найперше, цей рік був дощенту сповнений мандрівками — давно я не їздив по світу так багато і подовгу. Майже півроку — з лютого по липень — я провів у Варшаві, на стипендії «Gaude Polonia», перекладаючи прозу і п’єси визначного польського письменника Януша Ґловацького. Ці дві книги мають невдовзі побачити світ у львівському видавництві «Астролябія». Поза тим відвідав театральний фестиваль у Вісбадені, мандрував до Білорусі та Литви (в Мінську вийшов мій роман «Рівне/Ровно» в перекладі на білоруську), був у Відні та Венеції, в Пряшеві на Словаччині.

Литва — перший бранець, який звільнився

Ця країна розташована від нас зовсім недалеко. Якщо їхати потягом від північного кордону України через західну, звужену частину Білорусі, через Барановичі й Ліду, то до Вільнюса буде всього лише 320 кілометрів — стільки, як від Рівного до Києва. Проте знаємо ми про Литву не так–то й багато.

Сарденья — ступня господня

Сарденья — ступня господня

Постійний автор «УМ», письменник Олександр Ірванець минулого тижня знову повернувся з далеких мандрів. У Середземному морі, на острові Сардинія йому було вручено чергову літературну нагороду. Про це, і не тільки про це, сам лауреат розповідає так.

Чи потрібен Україні літературний інститут?

Саме у ці дні, коли в більших і менших містах України вирують вступні iспити до вищих шкіл, серед десятків або й сотень тисяч абітурієнтів кілька десятків молодих зухвальців десь, певно, пробують себе у не вельми високих конкурсах на не вельми престижну, швидше, навіть маловідому й непевну спеціальність. Мається на увазі письменницька праця. Праця нелегка, невдячна, а також не завжди до кінця зрозуміла пересічному громадянинові, котрий в основній своїй масі книжок принципово не читає. Праця, яка, хоч це й прозвучить надміру пафосно, необхідна всьому народові, його нормальному формуванню й подальшому розвиткові. Адже письменницька місія — осмислювати, аналізувати, моделювати варіанти майбутнього. Праця приємна і — якщо нею займатись наполегливо й талановито — результативна: стипендії, премії, видання в рідному краї та за кордоном, шанувальники, епігони, ну і все подальше у цьому довгому ряду, наприкінці якого видніється елегантний мармуровий нагробок десь на алейці Байкового чи, на гірший випадок, Личаківського кладовища. І велика посмертна слава, ота, за визначенням Ліни Костенко, «прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».

Тут бай, білорусе, або Привiт, Андрей!

Тут бай, білорусе, або Привiт, Андрей!

Білоруський поет Андрей Хадановіч видав нову збірку віршів. Назва у книжки цілком комп'ютерна — «Сто лі100ў на tut.by». Для тих, котрі не в курсі, пояснимо: tut.by — це найбільший білоруський iнтернет-портал. Очевидно, декотрі з цих своїх листів, чи то пак віршів, Андрей справді якимсь чином пересилав тим, кому вони адресовані, користуючись послугами Мережі. Почувається поет у віртуальному просторі доволі природно. Такий собі Нео Андерсон із мінською пропискою.
Зайвим свідченням цього є кілька творів, набраних латинкою — хто з користувачів комп'ютерного зв'язку, опинившись за кордоном, у світі, де відсутня кирилиця, не вдавався до такого прийому, аби зв'язатися з рідним краєм рідною мовою? Для зручності у таких випадках ікс робиться літерою «ха», а цифра 4 інколи заміняє літеру «че». Хадановіч писав такі вірші-листи «з дому додому», з Литви і з Польщі у Білорусь:
Zalataja vosien`. Druskieniki.
Virtuozy i prosta pis'men'niki.
Na kvadratnym metry — pa metru.
I — dyskysija ab pavetru.
У підрядному перекладі українською ця строфа виглядатиме так:
Золота осінь. Друскеніки. (Литовське місто Друскінінкай. — Авт.)
Віртуози й просто письменники.
На квадратному метрі — по метрові.
І — дискусія про повітря.
Хоча книжка «Сто лі100ў на tut.by» побачила світ у Білорусі й вийшла порівняно невеликим накладом (які вже там наклади в сучасної поезії!), про неї варто знати й українському читачеві, і то з кількох причин.

З’їдиш на українську — в риму і у стовпчик

З’їдиш на українську — в риму і у стовпчик

Писати про поетичні антології — справа невдячна. Переважна більшість видань такого типу грішить неповнотою, або ж викривленням дійсної картини літератури, чи конкретної літературної групи, періоду, якому й присвячуються антології.

Пташенята в капелюсі Франциска Асизького

Пташенята в капелюсі Франциска Асизького

Творчість цієї художниці відома всім киянам. Або майже всім. Принаймні кожен, хто, мандруючи Києвом, переміщався бульваром Тараса Шевченка вгору від площі Перемоги в напрямку станції метро «Університет», не міг не зауважити прегарної мозаїки на фронтоні Будинку мистецтв. Барвиста, соковита, вона милує око за будь-якої погоди, але особливо тішить у осінню й зимову негоду, неначе несподівано прочинене вікно в теплу літню благодать.

99 разів про одне й те саме

99 разів про одне й те саме

Цю тоненьку й не вельми яскраво оформлену книжку випустила цьогоріч львівська літературна агенція «Піраміда». Можливо, у цій неяскравості зовнішній таїться глибинний підтекст: мовляв, усе яскраве й барвисте міститься не на обкладинці, а в тексті. Можливо... Бо при ближчому розгляді й оформлення виявляється не таким уже безнадійним, і все видання справляє цікаве й гарне враження, що зайвий раз підтверджує судження про хибність першого погляду.\