«Не думай про червоне» — таку назву дала своєму новому романові Світлана Пиркало, авторка відомої у молодіжних колах повісті «Зелена Маргарита». Повість ту видав три роки тому «Смолоскип», і трохи пізніше ще й перевидала агенція «Зелений пес» — а два видання одного твору при всім відомій ситуації на українському книжковому ринку щось таки та означають.

Васіль БИКАВ (Василь Биков) поза сумнівом є одним із найбільших письменників і мислителів сусідньої Білорусі. 19 червня білоруська (й не тільки) громадськість у всьому світі відзначала 80-ліття з дня народження Васіля Володимировича. А 23 червня сумна дата — рік, як Васіля Бикава не стало. Незадовго до своєї смерті письменник повернувся у рідний край з Чехії, де проживав останнім часом, повернувся, щоб залишитись зі своїм народом назавжди.

Останніми книгами Васіля Бикава були збірка «Пахаджане» (1999 р.), до якої увійшло два десятки «приповісток» — невеликих, мудрих і дотепних притч, своєрідних казок для дорослих; а також книга його спогадів «Довга дорога додому» (2003 р.) — гірка й сумна сповідь чесного чоловіка, якому випало жити у важкі й криваві часи. Однією з суттєвих деталей мемуарів видається та, що білоруський класик фактично не мав офіційної освіти — незакінчений художній технікум іще перед війною, та різні офіцерські курси, яких серйозно сприймати не хочеться. Але цей факт є і зайвим доказом могутності людського інтелекту, здатного шляхом самоосвіти піднятися до найвищих рівнів самоосмислення й осмислення дійсності.

Приповістка «Носороги йдуть» зі збірки «Пахаджане» (як і решта творів з цієї книги) відзначається компактним і ощадливим рівнем письма, а також істинами, важливими у пострадянський час не тільки для народу Білорусі. Думається, український читач також зрозуміє цей текст, оцінить образи і стиль, збагне його внутрішній зміст. І над рядками тексту іще раз пригадає собі славного, доброго й мудрого чоловіка на ім'я Васіль Бикав. Вічна йому пам'ять.

Київське видавництво «Смолоскип», залишаючись і надалі вірним одного разу задекларованій меті — виданню творів молодих авторів, нещодавно випустило у світ збірку віршів випускниці природничого відділу Києво-Могилянської академії Оксани Самари Debris. Авторка стала однією з переможниць конкурсу «Смолоскипа» минулого, 2002, року (ІІ премія), і її книга віршів є типовим зразком «першої книги молодої поетеси».

Наприкінці минулого тижня в Києві пройшла презентація нового видавничого проекту, названого його засновниками «Зона Овідія». Великий римський поет, автор «Науки кохання», як відомо, закінчив свої дні у вигнанні, десь зо дві тисячі років тому, можливо, й на території нашої держави. Принаймні майже незаперечним свідченням цьому є існування міста Овідіополь у наших теперішніх кордонах.

«Артюр Рембо наших днів» — так називалася рецензія на першу збірку харків'янина Сергія Жадана, вміщена на сторінках «УМ» років сім-вісім тому. Ці роки поет не сидів склавши руки — на пам'яті його збірки «Пепсі», The very very best of..., «Балади про війну і відбудову», спільний проект з А. Бондарем і Ю. Андруховичем «МасКульт», який був реалізований не тільки у вигляді книги віршів, а й двох поетичних вечорів у Києві та Харкові приблизно рiк тому за участю знаного джазового тріо з Польщі «Тшаска, Олесь і Олесь».

У рамках десятого Львівського книжкового форуму, який завершив свою роботу кілька тижнів тому, читацькому загалові було репрезентовано чимало нових видань — книжок художніх, документальних, науково-популярних, і взагалі невизначених жанрів. Різні книжки викликали, відповідно, й різний до себе інтерес.