Засліплена своєю самовеличчю нинішня Росія ніяк не може зрозуміти, що військова майстерність українців шліфувалася на Чорному морі понад тисячу років – з часів Русі, коли воно вже називалося Руським, а Москви ще й у природі не існувало.
Незбагнений для світової спільноти прояв російського звірства в Бучі супроводжує всю нашу спільну історію з цим «старшим» братом. Жахіття нищення Києва 1169 року суздальським князем Андрієм Боголюбським неодноразово повториться після Переяславської ради 1654 року
Після нетривалої Ющенківської ідеологічної відлиги Москва взялася за зміну цивілізаційного курсу України. А тому не були завершені необхідні заходи щодо приведення до вимог історичної справедливості назви багатьох населених пунктів, вулиць і майданів, на яких продовжували стояти пам'ятники катам.
Під постійними обстрілами нас знову змушують сподіватися на Москву, сідати з нею за стіл переговорів про своє майбутнє. Але невже ж ми самі забули про про Переяслав 1654, спалений Батурин 1708, зліквідовану Січ 1775, не кажучи вже про три Голодомори ХХ століття?
Весь світ чомусь не звернув увагу на те, що з 1991 року та радянська армія, історичну спадщину якої перебрала собі російська, вже не могла залишатися на попередньому рівні, оскільки позбавилася потужного притоку українського контингенту.
Кожна трагічна подія нинішньої російської агресії проти України, особливо військові злочини так званого старшого брата, змушують проаналізувати весь ланцюг подібних явищ в історії російсько-українських відносин, починаючи одразу ж після Переяславської ради в січні 1654 року.
Коли на сумнозвісній Переяславській раді в січні 1654 року московський посол Василь Бутурлін зажадав від козаків, міщан і посполитих присягати на вірність царя, відмовляючись сам цілувати хреста, Богдан Хмельницький зі старшиною засумнівалися в легітимності цієї процедури
