Понад 100 років тому, коли від підтримки міжнародного співтовариства залежала доля відродженої Української самостійної держави,

Михайло Яримович з приводу своїх заслуг перед світовою космонавтикою каже так: «Ми працювали день і ніч, спавши лише по кілька годин, а наші дружини дбали про дітей. Ми мали потрапити на Місяць до кінця десятиліття, швидше за радянський союз».

Упродовж багатьох століть, коли ми ставали підневільними й українське ім’я вже починали забувати чужинці, наша діаспора нагадувала всьому світові про велику націю, яка неодмінно поверне собі право бути господарем на життєдайних чорноземах.

І ті, хто на передовій щодня дивиться смерті у вічі, сподіваються, що ми нарешті усвідомимо, якою кров’ю вимірюється тепер кілограм гречки з передвиборчого набору в різні історичні часи.

Виникає сумнів стосовно здатності групи Людмили Гриневич підготувати справді об’єктивні шкільні підручники з історії України, де не будуть розмиватися злочини проти українства.

Коли в березні 1950 року Юрко Шухевич побачив тіло свого полеглого батька, він був гордий, що той не здався, а загинув у бою, як і належало Головному командиру УПА. Доля відтепер покладала на сімнадцятирічного юнака місію продовжувати родинну традицію боротьби за українську справу.

А пані Гавришко, яка звинувачує мене й моїх колег з Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, перегортала класні журнали, в яких у вересні 1932 року записано 38 школярів, у травні 1933 – 22, а з 1 вересня їх стане лише 20?

Воля українців-військовиків дала підставу голові Українського Генерального військового комітету Симону Петлюрі підписати спеціальний наказ, яким визначається кодекс поведінки кожного козака і старшини. Цим документом вперше офіційно вводиться вітання: «Слава Україні, слава!».

Сьогодні Українська держава є – це поляки остаточно усвідомили після 24 лютого 2022 року. Тому, зрозумівши недалекоглядність своїх політиків понад сто років тому, й кинулися допомагати Україні – рятують і себе, і всю Європу!

Михайло Грушевський у своїй ювілейній статті про Великого Кобзаря наголосив, що ми вступаємо в добу «Шевченківських століть». Йшлося про період від 1914 до 1961 року, коли українці мали започатковувати столітні відзначення основних віх його життя й творчості.