Трагедія Голодомору-геноциду українців відбилася в багатьох свідченнях – найбільш вражаючими є спомини очевидців, якими передається вся палітра великої загрози для існування нашої нації.

У випадку з визнанням Бундестагом ФРН Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом українського народу згадується ось такий крилатий вислів нашого Кобзаря: «І на Січі мудрий німець картопельку садить. А ви її купуєте, їсте на здоров’я…».

Коли в середині 1990-х років Російська Федерація на очах усього світу показово знищувала Чеченську Республіку Ічкерія, її президент Джохар Дудаєв висловився однозначно: «Боягузливий Захід».

Як тільки я поклав перед паном міністром досить об’ємний стос книг і документів, які підтверджують правоту неакадемічних дослідників щодо кількості втрат українців у 1932 – 1933 роках у 10,5 мільйона осіб, то одразу почув від Ткаченка: його це не цікавить.

Сказане ще в середині ХІХ століття Олександром Герценом і донині підтверджується конкретними діями наших сусідів: російська демократія закінчується там, де починається українське питання.

І все це проявлялося задовго до того, як Бісмарк сказав свою знамениту фразу про те, що будь-який договір з Росією не вартує паперу, на якому він підписаний.

Москва визнала нашу окремішність, бо ж хотіла знищити і пам'ятник видатному історикові Михайлові Грушевському, котрий на початку ХХ століття науково довів про самобутній розвиток української нації, зовсім відмінний від московської.

Повідомлення про відкриття кримінального провадження проти генерала Сергія Кривоноса в зв’язку з його участю в організації оборони київського аеропорта «Жуляни» в перші дні широкомасштабного російського вторгнення викликало в соціальних мережах бурхливу реакцію.

Кольористика бойових хоругов київських князів, як відомо, синьо-жовта – золотий тризуб на синьому полі. Тобто, вже тоді над Москвою повівали синьо-жовті прапори, що символізували її приналежність до Русі з центром у Києві.

Злочини путінської армії в Україні, яких жахається весь цивілізований світ, природно, викликають праведний гнів нашого суспільства проти росіян. Тому й не дивно, що в Україні розгортається масовий рух за вилучення із суспільної свідомості всіх наративів «русского мира».