Цю масштабну роботу виконали активісти Громадського руху «За право громадян на екологічну безпеку». Вони взяли понад 200 проб води з водопровідних кранів великих і малих міст України, розташованих уздовж Дніпра, починаючи з Києва і завершуючи Херсоном. Як зізнається лідер Громадського руху Володимир Гончаренко, отримані результати їх просто приголомшили: українці отруюють себе «питною» водою.
Цього тижня, 5 червня, традиційно відзначатиметься Всесвітній день охорони природи. Формально згадають про нього і в Україні. Можна впевнено сказати, що Господь не обділив нашу державу на багатства природи. Навіть там, де у нас майже екстремальні умови (приміром, на горі Говерла), росте трава. Що вже казати про більшу частину країни, де буяє зелень і співають пташки.
Із початком весни кожен господар починає наводити лад на своїй землі. Зазвичай така робота починається зі спалювання торішнього бур’яну й листя. І господаря зрозуміти можна. Наша справа — спалювання стерні на полях і трави–сухостою на луках. Цю практику, за словами доктора сільськогосподарських наук Миколи Милосердова, почали застосовувати більше десяти років тому на полях Таврії, а згодом стали використовувати і в інших областях. «Димова хвиля» вже кілька років щовесни «зависає» і над Київщиною.
Екологи, ґрунтознавці та досвідчені аграрії намагаються переконати українців, що спалювання сухих рослин — це нищення мікрофлори, гумусу, зневоднення землі. Крім того, за випалювання стерні, луків, пасовищ, опалого листя, рослинності або її залишків передбачається штраф від 170 до 1700 гривень. Однак влада не поспішає підтримати екологів на законодавчому полі, а «народ» продовжує «готуватися до весни».
Зарозуміле людство в останнє півстоліття глумиться над матінкою природою, в якій волею Творця панував гармонійний порядок, з маніакальною впертістю. І горіти в геєні вогненній за це зухвальство доведеться не тільки директорам смердючих хімзаводів, власникам допотопних очисних споруд та іншим керівникам–кривдникам довкілля. Решта смертних теж навряд чи уникне спокути за дрібніші екологічні гріхи — кинуту в лісі порожню пластикову пляшку, отруйний дим від спаленого торішнього листя, невідрегульований двигун легковика, неекономні туалетні бачки та за десятки інших негуманних щодо природи вчинків.
Провідні науковці світу втомилися повторювати: якщо в найближчі 40—50 років людство не змінить свого ставлення до природи, в ній розпочнуться незворотні апокаліптичні процеси. Перестороги вчених активно підтримує церква. Чи встигне ця, найнаближеніша до Всевишнього, духовна інституція напоумити грішних землян — запитую керівника Бюро з питань екології Української греко–католицької церкви, професора морального богослов’я Івано–Франківської духовної академії Володимира Шеремету.
Всесвітній день води, який відзначається 22 березня, — привід ще раз нагадати про проблему всепланетного масштабу, яка в найближчі десятиліття може понищити людство, — дефіцит питної води та її якість. Анатолій Яцик, директор Українського науково–дослідного інституту водогосподарсько–екологічних проблем, вважає, що проблеми якості питної води, забруднення річок, несамовитих паводків українці створили власноруч. У краплі води віддзеркалюється екологічна культура держави, вважає вчений.
Японія потроху повертається до нормального життя — мешканці Токіо повідомляють, що в столиці потроху зменшуються черги на бензозаправках і наповнюються доти порожні полиці супермаркетів. Дещо спала й напруга навколо аварійної АЕС «Фукусіма–1», хоча вчора зі станції довелося терміново евакуювати персонал — цього разу не через підвищення рівня радіації, а через стовп диму, що здійнявся над сховищем із ядерними відходами. Втім згодом з’ясувалося, що небезпеки нової аварії немає. Відновлено подачу електричного струму до трьох аварійних реакторів, що дозволить відновити роботу системи охолодження. За словами представника МАГАТЕ Грехема Ендрю, «тенденція позитивна, але загалом ситуація залишається дуже серйозною».
Нещодавно відомий еколог Володимир Борейко звернувся до Президента України з відкритим листом, у якому запропонував надати дельфінам... статусу українських громадян. Мовляв, ці тварини занесені до Червоної книги України, але їхня чисельність і далi скорочується. І на сьогодні становить лише кiлька тисяч особин. На думку Володимира Борейка, статус громадян України дозволить дельфінам ефективніше боротися за свої права. Вони (точніше їхні опікуни) зможуть подавати позови до судів та добиватися людського до себе ставлення. А саме — заборони дельфінаріїв, вилову з комерційною метою тощо.
Не варто думати, що море, яке висихає, розташоване за тисячі кілометрів від України. У нас є своє власне, назва якого — Молочний лиман. Ще донедавна ця водойма своїми природними багатствами була здатна здивувати будь–кого. Саме вона стала другою батьківщиною далекосхідної кефалі, яку краще знають як пеленгас. Виявилося, що природні умови в Молочному лимані напрочуд схожі з далекосхідними. Зокрема, майже такою ж виявилася солоність води. Отже, саме тут удалося здійснити акліматизацію згаданої риби. Згодом вона поширилася по всьому Азовському морю і навіть вийшла у Чорне. Тепер це цінний промисловий вид, який відіграє помітну роль у забезпеченні країни рибою. Окрім пеленгаса, чимало в лимані було своєї — аборигенної — риби: починаючи від осетра і закінчуючи добре знаними бичками.
У середу в Європі завершили відзначення Тижня мобільності — інформаційно–роз’яснювальної кампанії, спрямованої заохотити людей частіше користуватися велосипедом та відмовитись від авто задля збереження довкілля. Кульмінацією Тижня мобільності стало відзначення Дня без автомобіля 22 вересня. Цього року до акції на рівні місцевої влади долучилося більш як 1500 європейських міст та містечок. Зокрема, в Польщі європейську ініціативу підтримало 114 міст. В Україні ж Тиждень мобільності пройшов майже не поміченим. До кампанії на офіційному рівні долучилися лише два населенi пункти: Львів і... селище Костилівка Рахівського району, що на Закарпатті. Офіційний Київ акцію вирішив проігнорувати, відтак ініціативу у свої руки взяла Асоціація велосипедистів Києва. «УМ» дізналася, що iз цього всього вийшло.
Непрохідні болота, безліч озер, буйні розливи річок — прикметна риса поліського краю. Поліщуки здавна були переконані, що цю природну стихію здолати дуже важко. А ще переказують легенду, що болото — це чортова робота: «Колись тут була чиста вода, Бог плив на воді човном і оглядав, де землю зробити. А за ним назирці чорт. От посіяв Бог землю: розступилася вода і висунулася суха земля з лісами, полями, сіножатями. А чорт запоганив чисту воду й обернув у болото». Тому місцеві люди й кажуть: де болото, там і чорт. А от виправляти витівки нечистого на Поліссі доводиться не ангелам небесним, а представникам більш приземленої професії — меліораторам.
