У книзі Президента Кучми «Україна — не Росія» заявлено, що, мовляв, українська мова не є мовою закарпатців. Це спричинило розкручування нового витка так званої «русинської проблеми». Вказане твердження вжито у книзі, звичайно, в певному контексті, але ж ті, хто вирішив ним скористатися, його з контексту вирвали. Цікаво, що вожді політичного русинства вже неодноразово бомбардували різні президентські структури і самого гаранта своїми зверненнями та «проектами». Нещодавно «фюрерами» русинства виступили Петро і Сергій Годьмаші (батько й син), з яких перший уже давно «проповідує» на Закарпатті. Вони в черговий раз надіслали Президенту України, а також президії Національної академії наук вимогу визнати русинів окремою нацією і надати їм автономію (поки що, хоча приціл, судячи з усього, більш далекий). Розгорнуту аргументацію Годьмаші виклали у щойно виданій (звичайно ж, не українською і не «русинською», а російською мовою) книзі, яку назвали «Подкарпатская Русь и Украина».

Mи знаємо, що повстанці УПА, яких «більшість» не визнає героями України, боролися і проти нацистів, і проти більшовиків. На відміну від червоних комісарів повстанці не організовували колективізацію і тотальний грабунок усіх харчів в українських селян, не відправляли ешелони хліба до Третього рейху, коли мільйони українців пухли з голоду. УПА з часу свого створення заплатила життям тисяч своїх кращих синів і дочок, щоб не допустити колективізації і запланованого у Західній Україні голодомору-46.

Музей Варшавського університету не пам'ятає виставки, яка привернула б до себе таку увагу в польській столиці, зокрема дипломатичного корпусу, як та, яку недавно спільно організували університетська кафедра україністики та Студентське українознавче товариство. Йдеться про виставку, присвячену 70-річчю Голодомору в Україні. В основі експозиції — комплект плакатів «Забуттю не підлягає», створений київським «Меморіалом».

Узвичаєним і навіть традиційним стало величати Тараса Шевченка Кобзарем, а то й Великим Кобзарем. Зрозуміло, за назву збірки його поетичної творчості — «Кобзар». Не усвідомлюючи того, що на догоду українофобам «приземлюється» світова велич українського і вселюдського генія. Так само, як і дивогідний обшир його багатопрофільної творчості та національно-громадської діяльності.

У приміщенні Києво-Могилянської академії є невеличка, від сили на сто місць, обладнана декораціями зала. Іноді в ній студенти з театру Ludus, дають вистави. Крім того, щомісяця Могилянка приймає як не Львівський театр ім. Леся Курбаса, то експериментальні театри «Кассандра», «Амфітріон» чи «Вільний театр». Бувають тут наїздами і популярні фолькові гурти «Древо» та «Божичі». Цього тижня маленька сцена пригріла театр «Голос» із Чернівців. На виставу «Батьківські пороги» за творами Григора Тютюнника публіка прийшла строката. Поруч із поважними викладачами університету сиділи молоді люди, від яких несло щойно викуреною травою, то тут, то там із чийогось плеєра виривався Том Вейтс або Джим Моррісон.

Патріарх Київський і Всія України-Руси Філарет освятив меморіальну дошку пам'яті Тараса Шевченка, яку відкрили вчора на відновленій церкві Різдва Христового у Києві — 143 роки тому під час перепоховання Шевченка тут стояла домовина з його тілом. Тоді тисячі людей приходили попрощатися з поетом, а після панахиди і молитви за упокій душі Кобзаря труну з Тарасом понесли до Канева.

Ар'є Вудку — юнака з Дніпропетровщини — арештували в середині 1970-х років у Рязані, де він навчався у вузі і поширював самвидав. З «великої зони» СРСР він потрапив до малої — радянського концтабору. Там він познайомився з багатьма українськими дисидентами — Іваном Сокульським, Євгеном Сверстюком, Миколою Горбалем. Завдяки своїй феноменальній пам'яті, він став живою скарбницею віршів ув'язнених, а виїхавши, відтворив і передав українській громаді десятки поезій — Євгена Сверстюка, Олекси Різниківа, Василя Стуса. Так побачив світ збірник «Поезія з-за колючих дротів». Згодом вірші Сверстюка та Стуса, перекладені ним на іврит, вийшли друком у серії «Шедеври східнослов'янської літератури в якісному перекладі». Вудка допомагав національному життю різних народів. Зокрема, опублікував у книзі «Московщина» звернення Бабура Аліхан Туре, де описано, як Російська імперія, а згодом СРСР знищували туркменський народ. Сьогодні Ар'є Вудка продовжує переконувати громадськість у тому, що червоний комуністичний режим слід відверто визнати злочинним, яким визнали рівнозначний йому коричневий нацистський режим на процесі в Нюрнберзі.