Не секрет, у Донецькій області ще й досі до ініціатив щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору ставлення досить неоднозначне. Зокрема, тут не перевелися охочі — здебільшого з так званих «русскоязычных» аборигенів краю, які відверто заперечують факт геноциду і кваліфікують одну з найбільш трагічних сторінок вітчизняної історії як такий собі нещасний випадок... Та відрадно, що з кожним роком таких «горе–істориків» стає менше й менше. Наприклад, ще пару років тому один із тутешніх телеканалів міг запросто дозволити собі «крутити» 22 листопада розважальні передачі та фільм «Веселі хлоп’ята», що розпочинався якраз оголошеною по Україні хвилиною мовчання. Нині такої дикості та печерної «опозиції» вже катма, а окремі цинічні заяви чи ініціативи «русскоязычных» не знаходять підтримки серед донеччан.

На перехресті Лідерсовського бульвару і вулиці Базарної в суботу відбулася скорботна церемонія, присвячена відкриттю пам’ятного знака «Жертвам Голодомору 1932—1933 років» роботи скульптора Іларіона Стадника. Відбулася також панахида на Соборній площі, під час якої зачитано імена багатьох загиблих земляків, установлені при підготовці регіональної Книги пам’яті. Зараз мартиролог жертв Голодомору в Одеській області включає 37 тисяч 960 осіб.

Цей трагічний меморіал під сірим невпинним дощем виглядає ще більш моторошно. Босоноге дівчатко на пагорбі притискає до грудей кілька колосків. Воно стоїть на краю широкої смуги незасіяної ріллі, що спускається з пагорба, — ріллі з чорних каменів та чорних хрестів, які обрисом своїм утворюють один величезний хрест. На пагорбі навпроти — Божа Мати. І на тлі цього великого чорного хреста навіть вона, заступниця, виглядає маленькою і безпорадною. Що вже говорити про дівчинку, яку від смерті відділяють тільки оті колоски у руках.

Російський президент Дмитро Медведєв укотре заявив — він наполягає на своїй версії українського боргу за газ: 2,4 мільярда доларів і ні копійкою менше. І натякнув — він не виключає можливості судового позову «між двома компаніями». Іншими словами, між російським «Газпромом», який продає газ, та нашим «Нафтогазом», що цей газ нібито купив, але не заплатив.

У суботу ввечері на майдані Незалежності знову стояла трибуна. Невеличке підвищення, динаміки — і кожен бажаючий міг висловити свою думку про політику, про те, що сталося за чотири роки, і те, чого, на жаль, не сталося. Цю розвагу, всупереч забороні суду, організували учасники Коаліції учасників Помаранчевої революції (КУПР).

Навіть дні пам’яті геноциду 1932—1933 років українські комуністи в різних куточках країни використали для того, аби затаврувати «антилюдську» політику нинішньої влади й вийти на ганебні пікети й мітинги під гаслами на кшталт «Тогда — голод, сейчас — голодомор». Наразі демократичне суспільство дозволяє «вірним ленінцям» таку наругу над пам’яттю жертв червоного терору. А ось кількість монументів призвідникам голодомору та інших комуністичних ідолів в Україні таки скорочується.

Цього тижня «обезголовлена» Верховна Рада не працюватиме в пленарному режимі. Час аж до 2 грудня відведений на «зустрічі з виборцями». Хоча всім ясно, що спілкування з електоратом — лише відмовка, а насправді Верховна Рада просто не може запропонувати кандидатуру нового спікера. Без Голови парламент залишається паралізованим — немає сенсу ухвалювати закони, адже нікому їх підписувати.

Перед відльотом на півфінальний раунд Континентального кубка до Латвії головний тренер киян Олександр Сеуканд попросив журналістів побажати команді удачі. І зізнався, що захопив із собою пляшку горілки, аби відверто поговорити з колишнім босом по збірній України минулого сезону — Володимиром Голубовичем. Російський фахівець, добре відомий у нас іще з 1980–х, коли виступав за «Сокіл», уже кілька років очолює «Металургс». Під проводом Голубовича команда з Лієпаї стала чемпіоном Латвії, а минулого уїк–енду протистояла українському гранду в другому за рангом клубному турнірі Європи. Клуб Голубовича виступив у домашньому «кваліфайні» за принципом «сам не гам, і українцям не дам».

У нинішньому році традиційний київський турнір пам’яті Ігоря Турчина — для найуспішнішої нашої команди з ігрових видів спорту — не відбувся. Замість нього наша жіноча гандбольна збірна вирушила до сусідок–румунок на «Кубок Карпат». Склад учасників турніру в місті Клуж–Напока виявився доволі пристойний — якраз аби провести репетицію перед чемпіонатом Європи, що за тиждень стартує в Македонії.