Учора на Дніпропетровщині вшанували пам’ять жертв найбільшої та найкривавішої ДТП за роки незалежності України. На роковини цієї трагедії у Марганці встановили пам’ятник — червону гранітну плиту з іменами всіх 47 загиблих. Нагадаємо, рік тому, 12 жовтня, на 116–му кілометрі залізниці Нікополь—Марганець пасажирський автобус «Еталон», попри заборонний сигнал семафора, виїхав на переїзд, де на нього налетів електровоз. Унаслідок аварії загинуло 47 осіб, у тому числі троє дітей: 38 людей померло на місці, решта дев’ятеро потерпілих —у лікарнях. А через кілька днів повісився 40–річний інвалід Олег Левченко, у якого в аварії загинула мати. Винним у ДТП було визнано водія автобуса.

Національний банк України тимчасово скасував своє рішення від 23 вересня про обов’язкове копіювання паспортів тих громадян, які продають іноземну валюту. Тепер треба буде паспорт (чи інший документ, який підтверджує вашу особу) лише показати касиру. Про це йдеться в заяві голови НБУ Сергія Арбузова, оприлюдненій учора на сайті центробанку країни.

За рішенням комісії, бомбу, що пролежала просто біля будинку одного з мешканців Сарн іще з часів Другої світової війни, підірвали в десятиметровому котловані, який спеціально вирили поруч. За повідомленням інформаторів «УМ», снаряд накривали не бетонними плитами, а дерев’яним i металевим щитом, плюс згори насипали пісок. Та головне — знешкодили страшну знахідку успішно, ніхто і ніщо не постраждало. Навіть сам вибух, що пролунав приблизно о пів на п’яту вечора, був тихий і невиразний.

Хоч рішення про перейменування у селі Райлів Стрийського району вулиці Миру на вулицю Вояків батальйону «Нахтігаль» було прийнято одноголосно депутатами місцевої, Нежухівської, сільради, одразу почалися суперечки. Про те, що рішення це вже активно критикують, свідчить і реакція його ініціатора — вихідця з Райлова, нині депутата Стрийської райради від ВО «Свобода» Мар’яна Берездецького. Учора, коли повідомлення про нову назву вулиці стало набутком широкої громадськості, він відмовлявся від коментарів пресі, песимістично примовляючи: «Ви ж усе одно погано напишете»...

Лише третина українців (а точніше — 31, 9%), зазнавши протиправних дій, зверталися до міліції, решта шукали захисту у друзів та родичів (понад 25%), у судах (8,2%) або мовчки ковтали образу і не прохали про захист державної машини. Коментуючи ці дані останнього соціологічного опитування, проведеного Інститутом Горшеніна 8—10 жовтня, директор департаменту комунікацій цієї установи Володимир Застава класифікував їх як «небезпечну тенденцію». «Головним принципом цивілізованого суспільства є захист прав людей. І якщо така велика кількість людей не хоче звертатися до міліції, то перемогти злочинність просто неможливо», — констатував соціолог.

Після засудження Юлії Тимошенко у вівторок Партія регіонів уже під вечір згорнула своє наметове містечко під Печерським райсудом. За свідченнями БЮТівця Сергія Соболєва, допомогу активістам «регіонала» Олега Калашнікова надали... бійці «Беркута». Правоохоронці нібито склали намети та стільчики, прибрали сміття тощо. А от наметове містечко БЮТ, незважаючи на завершення розгляду «газової справи» у суді першої інстанції, залишається на Хрещатику. Його мешканці кажуть, що їх збирається розігнати міліція, натомість у силових структурах це спростовують. Оскільки захист Леді Ю планує подавати апеляцію на вирок печерської Феміди, переїзд активістів до Апеляційного суду столиці був би цілком логічним. Утім прихильники Тимошенко, очевидно, бажають лишатися в центрі Києва, адже в Солом’янському районі, де розташовано апеляційну інстанцію, особливої уваги не привернеш.

Хронічний головний біль і порохова дiжка для всієї України — вітчизняна «комуналка» знову в центрі уваги: з 15 жовтня офіційно стартує опалювальний сезон. Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово–комунального господарства Анатолій Близнюк божиться: галузь готова до початку роботи. Залишилися, мовляв, лише окремі місцеві проблеми, які «не є критичними у регіональному вимірі». «Ми впевнено говоримо про майже стовідсоткову готовність об’єктів теплоенергетики надавати тепло», — зазначає головний «комунальник» країни. За його словами, найважливіше тепер, щоб споживач був готовий прийняти це тепло — себто розрахувався вчасно за послуги.

Про Великдень 1953–го боязко, зважаючи на нову безбожну владу, сповістили церковні дзвони. Чому виснажений тривалим перебуванням у підпіллі майор Сокіл (псевдо керівника крайової військової розвідки УПА Костянтина Петера) за два дні до світлого Христового Воскресіння вирішив навідатися у своє село, знав лише він один. Може, відчував, що смерть ходить десь зовсім близько і хотів хоч здалеку кинути прощальний погляд на своє обійстя. Не встиг — зрадник виказав енкаведистам його маршрут, і на хуторі Копачівка, неподалік рідної оселі, Сокола у Страсну п’ятницю оточив беріївський спецназ. «Його хотіли взяти живим. Кричали: «Петер, сдавайся! Сохранім тєбє жізнь!», — розповідає його зв’язкова 86–річна Стефанія Костюк. — Та коли облавники підійшли ближче, він відкрив вогонь із автомата, а останню кулю спрямував собі у скроню».

Так завершилося земне життя відважного командира УПА, колишнього сотника армії Української Народної Республіки Костянтина Петера, батько якого був етнічним німцем, а мама Дарія Плакида — з давнього козацького роду, який походив із Черкащини.

Коли починаєш підраховувати витрати на омріяний тур за кордон — від цифр паморочиться голова й опускаються руки. Але це якщо ви хочете перекласти організаційні питання на посередників. Якщо ж робити все самостійно — подбати про проїзд і житло, оформити візу, можна зекономити третину, а то й половину коштів. Щоправда, майбутньою поїздкою доведеться перейматися впродовж кількох тижнів, а то й кількох місяців до цього омріяного виїзду за кордон. Тобто якщо почати зараз — за розумні гроші у Західну Європу можна встигнути потрапити якраз під Новий рік. Хоча я особисто віддаю перевагу мандрам у несезон — дешевше, менше людей на вулицях, менше черг.

Нашою з чоловіком першою подорожжю за кордон був тур до Чехії. Водночас він став останнім, влаштованим для нас турфірмою. П’ятдесят екскурсантів і охриплий гід, що вигукує якісь дати, імена, мотиляє парасолькою, намагаючись зібрати групу; неможливо порозглядати цікавий об’єкт досхочу і зробити фото — бо треба бігти. Двадцяти хвилин такого «щастя» нам вистачило. Ми побажали групі приємного відпочинку, купили мапу Праги й побачилися з усіма знову вже перед від’їздом додому. Виявилося, що самотужки ми побачили втричі більше, та ще й отримали задоволення. І тоді вирішили: в організований тур — більше ні–ні.