Влада Рима оголосила війну жувальній гумці.

Підраховано, що щоденно у Вічному місті, зокрема на території археологічних пам’яток та закладів культури, випльовують повз смітники більше 15 тисяч, а впродовж року — 5,5 мільйона використаних жуйок. Відтирання клейкого сміття коштує комунальним службам одне євро за штуку, тобто міський бюджет витрачає на це щороку 5,5 млн. євро. Крім того, жуйка завдає значної шкоди історичним пам’яткам i взагалі екологічній системі, адже період біологічного розкладу жувальної гумки становить п’ять років.

Гасло дня: «Хай живе український суд — самий безапеляційний суд у світі!»

Народне мистецтво завжди актуалізується в дні традиційних свят — коли лунають колядки, до прикладу, чи ворожать на Андрія, логічними і доречними раптом знову стають рушники, дідухи, вишиванки, сирні коники, глиняні свистульки. У Музеї Івана Гончара до 20 грудня експонується виставка рушників Олександри Теліженко і ляльок–мотанок Лариси Теліженко, свекрухи і невістки. Пані Олександра рушниками займається все життя — і на виробничому рівні (у Черкасах вона має творчу майстерню, де 20 майстринь вишивають сорочки, рушники, герби, прапори, корогви і для президентів, і для патріархів, і для всіх, хто може оцінити), і на науковому (викладає курс «Українська народна культура» в Київському університеті банківської справи і недавно написала однойменну наукову роботу на два томи). Вона каже, що коли ще українці не знали грамоти, то переносили космічні знаки і символи, мову Всесвіту на свої рушники у вигляді орнаментів і символів. Художниця вишивала з дитинства — разом із мамою, яка сама піднімала трьох дітей, гаптували наволочки, рушники і продавали на базарі, каже, так навишивалася, що сказала собі: вивчуся і ніколи голки в руки не візьму. І наврочила — усе життя займається вишивкою, але вже як художник. Рушники, представлені на виставці, авторські — філософські і монументальні: «Шлях аріїв», «Холодний яр», «Пам’яті Нарбута», «Тріумф жінки», «Роксолана», «Грім і тиша» (посвята Василю Симоненку), «Червона рута», «водяний» триптих із драконами, лілеями, яйцем–райцем, рибою, лебедями...

Олександра Теліженко розробляє систему знаків і символів, малює рушник–картину, підбирає кольори і відтінки, а вишивальниці голкою і ниткою «малюють» його на полотні. Олександра іде по залу і «читає» коди своїх рушників, ти поруч — абсолютно безграмотний, здається, що перед тобою одна з мертвих мов, втрачених у ході цивілізації. Так само ми, сучасні, не вміємо «читати» ікони — колись їх послання розуміла кожна людина. Значить, нам потрібен дешифрувальник? «Краса — дуже дієва, наукова категорія, — каже Олександра. — Уже прийшли до того, що художник — це божа місія на землі, у нього тонка шкіра, він швидко згорає, але йому дано зчитувати інформацію з космосу за допомогою інтуїції. Інтуїція художника — це як купа інститутів, от він нічого не вчить, а все знає. А для глядачів, відвідувачів виставки досить відчувати красу. Коли йдеться про проблему вибору, тут включається селекція за принципом краси — те, що подобається, це хід інтуїції, це наше підсвідоме знання робить відбір. Треба прислухатися до себе».

І все ж Олександра Теліженко дала кілька розшифровок кореспондентці «УМ».

На прес–конференцію за підсумками 2011 року Міністерство культури запросило журналістів на Малу сцену Театру Франка. Якщо хтось надумає для себе скласти рейтинг найгучніших культурних подій року — на цей майданчик варто звернути особливу увагу. Задумував його ще Сергій Данченко, художній екс–керівник «франківців». Із того часу Мала сцена зi статусу перспективного арт–об’єкта неодноразово переходила у статус безнадійного довгобуду, й ось після двадцяти трьох років будівництва її нарешті здали в експлуатацію. Мала сцена Театру імені Франка носитиме ім’я Сергія Данченка, вона вміщує близько 200 глядачів і на повну силу запрацює вже з наступного року.

На цьогорічну «Драбину» до Львова приїхали драматурги з Грузії та України — дванадцять митців, учасників проекту Британської Ради «Нова драма з театром Royal Court, який вважається одним iз найвідоміших експериментальних театрів Європи. На фестивалі можна було познайомитися з п’єсами молодих драматургів та поспілкуватися з ними на тему молодої драматургії. З’ясувалося, що немає жодного сучасного грузинського драматурга, який би не писав на тему війни. І це зрозуміло, адже за 20 років незалежності Грузія пережила вже кілька воєн. Як пояснює життєрадісний Басса Джанікашвілі, який навіть про війну пише з гумором, є в наших драматургів і спільна риса: «Лондонські вчителі часто кажуть нам, що наші герої в творах не можуть нічого змінити. Це характерна риса пострадянської драматургії, у творі є мета, але її неможливо досягти».

Перед стартом турніру молодіжних збірних другого дивізіону в Донецьку основними претендентами на підвищення в класі вважали команди України й Угорщини. На льоду Палацу спорту «Дружба» конкуренти зійшлися вже в другий ігровий день. Гра виправдала сподівання чотирьох тисяч глядачів і принесла перемогу нашим хлопцям.

Напередодні дня святого Миколая досвідчені активісти та організатори зимових свят зібралися за «круглим столом» у редакції газети «Ізвєстія», аби поділитися враженнями щодо ставлення сучасних дітей до чарівників, які допомагають виконувати їхнi бажання. До кого частіше звертаються малюки — святого Миколая чи Діда Мороза, що замовляють і чим «звітують» — ділилися справжній Дід Мороз на ім’я Олександр, представники церкви та «Укрпошти» та дитячі психологи.

Уперше «круглу дату» української Незалежності на Київському годинниковому заводі відзначили в 2006 році — тоді з нагоди 15–річчя нашої держави тут випустили ексклюзивну серію годинників «Клейноди Незалежності». Колекція мала успіх — оригінальні годинники охоче брали на подарунки високопоставленим особам та закордонним гостям. Тож цьогоріч підприємство представило чергову ексклюзивну лімітовану серію «Клейнодів Незалежності», присвячену 20–річчю нашої держави.

Чудовий настрій з’явився у глядачів відразу при вході до Національного палацу мистецтв «Україна». Переступивши поріг фойє, вони потрапили на червону доріжку і, як справжні зірки шоу–бізнесу, крокували до зали під гучні аплодисменти! Далі — більше! Столи на кожному поверсі — щедро накриті. Тут уся наша національна смакота: ковбаска, канапка зі свіжоспеченого українського хліба з салом, фірмова настоянка на кропиві...

У залі — ніде яблуку впасти. Тут люди різного віку та соціального статусу, яких об’єднала шана та любов до української пісні та рідного краю. Саме натхненник свята, народний артист України Михайло Поплавський, має особливий дар — передавати глядачу свою любов до одвічних життєвих цінностей.