Зірки шоу–бізнесу повернулися з канікул і відкрили сезон нагороджень. Першою знаковою премією, яку вручали цього року, стала People’s Choice Awards 2012 — одна з найпрестижніших в індустрії розваг, адже присуджують її не якісь там академіки, а сам народ — глядачі, слухачі та інші споживачі «зіркової продукції».
Група американських вчених виявила в Папуа–Новій Гвінеї досі невідомий вид жаб — найменших у світі. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, доросла жабка виду, що отримав назву Paedophryne amauensis, завдовжки лише 7,7 мм. Помітити таку крихітку в природному середовищі дуже складно: жаби майстерно маскуються під мох та опале листя, а їхнє квакання нагадує радше комашиний писк. Жабка–мама відкладає лише дві ікринки.
На одному з будинків у центрі Сум урочисто відкрили меморіальну дошку Олександра Булатовича. Історичний пошук засвідчив: саме тут, на вулиці Воскресенській, він мешкав 1913 року. На дошці два його портрети: офіцера й ченця, — так художник Юрій Чорний спробував відтворити багатогранний образ Булатовича. Проте й двох портретів замало, аби віддзеркалити його життя. Бо якщо про когось кажуть «людина–легенда», то Булатович — ціла збірка легенд, кожної з яких комусь вистачило б для відзначення біографії.
Не здивуюся, коли багато хто з перехожих і сьогодні байдуже ковзне поглядом по увічненому імені. Нічого дивного: воно було забуте десятиліттями. Хоча колись петербурзька світська хроніка називала його «знаменитый Сашка». В Ефіопії його пам’ятають як героя і радника їхнього правителя Негуса Менеліка II. Він отримав срібну медаль від російського Географічного товариства як перший європеєць, який пересік із кінця в кінець Каффу, нині — провінцію Ефіопії, та другий європеєць, який виявив витік африканської ріки Омо. Він став вигнанцем із святого Афону й армійським священиком Першої світової, який піднімав солдатів у атаку. І все це — лише за 49 років, відведених йому небесами.
Сергій Параджанов — кінорежисер і художник, містифікатор і візіонер, оповідач, антиквар, геній. Письменнику Михайлу Коцюбинському з усіх екранізованих українських літераторів пощастило чи не найбільше — його «Тіні забутих предків», зрежисовані Параджановим, явили світу український міф, українську душу в чистому мистецькому вигляді. Час, коли в Києві карнавалив Параджанов, був для української культури плідним на творчість, злети, натхнення, на тлі його яскравого способу життя й інші митці фантазували і пнулися, включалися в гру і конкуренцію. Чар Сергія Йосиповича є і в його знімках, постановочних портретах — це театр одного актора в обрамленні барокових інсталяцій. Виставка «Параджанов. Дотик», яка відкрилася в Національному музеї імені Тараса Шевченка і триватиме до кінця січня, відкриває Параджанова, який не позує і не грає — вихопленого з життя, зупиненого за мить після слова і на півдорозі до жесту.
Заявивши про нову ініціативу у вересні минулого року, автори Першої київської бієнале сучасного мистецтва Arsenale–2012 почали озвучувати й подробиці майбутньої імпрези. (Нагадаємо, що з 17 травня до 31 липня у столиці проходитиме міжнародна виставка, яка за рівнем учасників та масштабом не поступатиметься найвідомішим бієнале світу).
Позавчора ввечері (вчора вночі за київським часом) у Лос–Анджелесі відбулася 69–та щорічна церемонія вручення «Золотих глобусів», других за значимістю після «Оскарів» кінематографічних нагород Америки. Лауреатів визначають 90 акредитованих у Голлівуді кіножурналістів iз рiзних країн світу, які є членами Асоціації закордонної преси. Кінематографісти у спробах відійти від рутинного виробництва ведуть пошук нових шляхів i способів звернення до глядічів з екрана й, принагідно, здобуття визнання у критиків. На цьогорічній церемонії тріумфував фільм «Артист» режисера Мішеля Хазанавічюса, який дійсно вразив публіку та критиків, оскільки йдеться про чорно–білу та ще й... німу стрічку. Фільм мав шість номінацій, які матеріалізувалися у три нагороди. Цю щиру та зворушливу посвяту добі німого кіно визнано найкращим фільмом у категорії комедії чи мюзиклу. «Золоті глобуси» також отримали виконавець головної ролі Жан Дюжарден та автор музики Людовік Бурсе.
Робота над виставою «Любовні листи до Сталіна» в Молодому театрі починалася... з сумніву перекладача Сергія Борщевського, який мав зробити український варіант п’єси сучасного іспанського драматурга Хуана Майорги. Пана Борщевського непокоїло логічне питання: як може іспанець, що живе у ХХІ столітті, зрозуміти Булгакова і Сталіна, пройнятися проблемою митця і влади в тоталітарному суспільстві? Але з перших сторінок тексту, зізнався потім перекладач, стало зрозуміло, що Хуан Майорга у цій драмі постав не лише висококласним професіоналом, а й людиною, яка цю проблему сприйняла як власний душевний біль.
Різдвяні свята на Тернопільщині вже традиційно відзначаються оригінальністю. Тут вам і унікальний фестиваль Маланок у селі Грошова Борщівського району, і найбільша в Україні «рухома» шопка храму отців–францисканців, і паради вертепів. А цьогоріч в Українському домі «Перемога» обласного центру вперше відкрилася виставка різдвяних дідухів — споконвічних національних символів новоріччя, що їх у радянські часи несправедливо замінили ялинками.
Сім’я черкащан Валентини та Ігоря Шевченків два місяці тому втратила спокій: у них тяжко захворіла півторарічна донька. «На цю дитину ми дуже довго чекали, адже дружина ніяк не могла завагітніти. І Бог таки послав нам дівчинку», — каже «УМ» 38–річний Ігор Шевченко. Чоловік розповідає, що вагітність і пологи пройшли нормально. Дівчинка народилася здоровою. Назвали її Валерією.
